Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Бутенка В.I.,

Сороки М.О.,

Штульмана I.В.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.I.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради (далі - ДЖКГ), третя особа - Чернівецьке міське комунальне бюро технічної інвентаризації про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов'язання видати свідоцтво про право власності на житло,

встановив:

У червні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що листом від 03.02.2005 року ДЖКГ відмовив йому у приватизації квартири, яка знаходиться за адресою - проспект Незалежності,127/82, м. Чернівці, наймачем якої він є. Тому просив суд визнати таку бездіяльність неправомірною та зобов'язати суб'єкта оскарження видати йому свідоцтво про право власності на вказане житло.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 листопада 2005 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 6 січня 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 листопада 2005 року залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Залишаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі КАС України (2747-15) ) заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складання постанови у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Встановлено, що постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 4 листопада 2005 року складна у повному обсязі 9 листопада 2005 року. Останнім днем подачі заяви про апеляційне оскарження судового рішення або апеляційної скарги був 21 листопада 2005 року. Скаржник звернувся до суду з апеляційною скаргою лише 29 листопада 2005 року.

Висновок суду про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, оскільки вона подана з пропуском встановленого строку, відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України (2747-15) підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України (2747-15) , колегія суддів,

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 6 січня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 - 239 КАС України (2747-15) .