Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Харченка В.В., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 16 грудня 2004 року у справі №2-3471/04 за скаргоюОСОБА_1 на бездіяльність Верховної Ради України, -

в с т а н о в и л а :

В серпні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність Верховної Ради України, в якій просив визнати бездіяльність Верховної Ради України неправомірною, а також зобов'язати Верховну Раду України винести постанову та повернути йому вартість належних йому на праві власності облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року золотим еквівалентом колишніх карбованців СРСР, що існував на час їх придбання.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2004 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м.Києва від 16 грудня 2004 року, відмовлено в задоволенні скарги.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 85 Конституції України (254к/96-ВР) визначені повноваження Верховної Ради України відповідно до яких відповідач є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Ухвалюючи спірні рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій посилаються на ту обставину, що починаючи з 1997 року Верховна Рада України визначила правовий механізм компенсації витрат від знецінення грошових заощаджень в грошовій формі за рахунок Державного бюджету і уповноважила Кабінет Міністрів України визначити порядок перерахування коштів з Державного бюджету України Ощадному банку України. На виконання завдань Верховної Ради України Кабінет Міністрів України щорічно приймає постанови, якими визначає порядок перерахування коштів для компенсації витрат від знецінення грошових заощаджень громадян в межах Державного бюджету України на поточний рік.

Судами попередніх інстанцій не встановлено факту бездіяльності Верховної Ради України при вирішення питання про компенсацію витрат від знецінення грошових заощаджень.

Крім того, на зверненняОСОБА_1 з приводу зазначеного питання Міністерство фінансів України відповідно до вимог чинного законодавства надало офіційну відповідь від 28.07.2004р.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про необгрунтованість позовних вимогОСОБА_1, адже не було встановлено факту порушення його права на компенсацію облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року золотим еквівалентом колишніх карбованців СРСР, що існував на час їх придбання.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесено законні і обгрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргуОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 15 жовтня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 16 грудня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.