Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Харченка В.В.

суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.

при секретарі: Топчій В.В.

за участю представників:

ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" - Козучка М.О., Щеглова Є.Є.

Миколаївської міської ради – Дмитрієвої Т.В.

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" на постанову господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року у справі №10/276/06 за позовом Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення, -

ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання недійсним рішення від 23 грудня 2005 року №40/2, яким з підстав наявності у позивача заборгованості по сплаті земельного податку за 2004-2005р.р припинено право користування позивача земельною ділянкою площею 191,0518га, яка розташована в м.Миколаєві по вул. Індустріальній, 1, та визнано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 03.03.1995р. №371 таким, що втратив чинність.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права. Свої вимоги обґрунтовує тим, що приймаючи спірне рішення Миколаївська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, так як виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Відповідач не повідомив позивача про час та місце розгляду міською радою питання щодо припинення права постійного користування землею, чим порушив вимоги Земельного кодексу України (2768-14) , та Регламент Миколаївської міської ради. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.04.2004р. призначено арбітражного керуючого - розпорядника майном ДАХК "ЧСЗ", а ухвалою цього ж суду від 30.06.2004р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі про банкрутство.

В запереченнях на касаційну скаргу Миколаївська міська рада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані без змін.

В судовому засіданні в суді касаційної інстанції представники ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" підтримали вимоги касаційної скарги, пояснивши, що на земельній ділянці знаходяться під’їздні шляхи та інші споруди і будівлі, необхідні для забезпечення виробничої діяльності заводу. Позивач не надавав своєї згоди на вилучення земельної ділянки. Миколаївська міська рада не вправі була приймати рішення про вилучення земельної ділянки, так як це належить до компетенції суду. Земельний податок не було сплачено по причині введення мораторію у справі про банкрутство, та сума цього боргу значно менша.

В судовому засіданні в суді касаційної інстанції представник Миколаївської міської ради касаційну скаргу не визнала, та пояснила, що ДАХК "Чорноморський суднобудівний завод" не надавав згоди на добровільне вилучення земельної ділянки, а така вилучена у заводу із-за наявності заборгованості по земельному податку. Міська рада не зверталася з позовом про стягнення цього боргу.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце чергового засідання міської ради, що систематична несплата земельного податку є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, а тому приймаючи спірне рішення міська рада діяла в межах своїх повноважень.

Однак, такий висновок судів попередніх інстанцій визнати правильним і обґрунтованим не можна. Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими нормативно-правовими актами Держава делегувала органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади розпорядження землями відповідних територіальних громад, землями комунальної чи державної власності, та делегувала їм вирішення у встановленому законом порядку інших питань в галузі земельних відносин.

Згідно положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що виробничому об’єднанню "Чорноморський суднобудівний завод" відповідно до рішення виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 27 січня 1995року №17 було надано в постійне користування 302,3267 гектарів землі для виробничої діяльності в межах згідно з планом землекористування, та видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 03 березня 1995 року за №371.

Згідно ч.1 ст. 68 Земельного кодексу України 1990 р., та ч.1 ст. 66 Земельного кодексу України 2001р., до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Отже, земельна ділянка, яка була надана в постійне користування ВО "Чорноморський суднобудівний завод", відноситься до земель промисловості.

Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 року №210/9 "Про корпоратизацію підприємств" (210/93) корпоратизації підлягали державні підприємства, вартість основних засобів яких становила станом на 01.01.1993 р. не менше 20 млн. крб. У п.2. зазначеного Указу встановлено, що засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно до цього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1998 року №1959 "Про утворення Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" (1959-98-п) (яка ніким не скасована і не змінена), на базі державного підприємства "Чорноморський суднобудівний завод" утворено Державну акціонерну холдингову компанію "Чорноморський суднобудівний завод", та зобов’язано Міністерство промислової політики України виступити засновником Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод", передати до статутного фонду Компанії майно державного підприємства "Чорноморський суднобудівний завод", та пакети акцій відкритих акціонерних товариств згідно додатку.

Таким чином, Державна акціонерна холдингова компанія "Чорноморський суднобудівний завод" утворена шляхом корпоратизації державного підприємства "Чорноморський суднобудівний завод".

Відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" (чинної на час корпоратизації підприємства), товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Однак, в матеріалах справи відсутні дані щодо того, які будівлі та споруди були передані Міністерством промислової політики України та Фондом державного майна України до статутного фонду Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод", хоча зазначена обставина має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Згідно вимог ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України (1990р.), чинного на час корпоратизації, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч.4 ст. 120 Земельного кодексу України (2001р.) при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані щодо площі земельної ділянки, яка знаходилася в постійному користуванні Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" на час прийняття Миколаївською міською радою спірного рішення.

Слід зазначити, що з наявної в матеріалах справи копії Державного акту на право постійного користування землею від 03 березня 1995року №371 вбачається, що протягом 1995-2002 років неодноразово відбувалися зміни в землекористуванні, що земельна ділянка, яка відповідно до рішення виконкому Миколаївського міськвиконкому від 27 січня 1995року №17 була надана в постійне користування виробничому об’єднанню "Чорноморський суднобудівний завод" для виробничої діяльності, в подальшому надавалася у сумісне постійне користування різним підприємствам, серед яких є ДП "Чорноморський суднобудівний завод", а також ДП "Суднобудівний верф "Меридіан", малярно-ізоляційне ДП "Райдуга", Чорноморський державний суднобудівний завод, Чорноморський державний меблевий завод "Чорномормеблі", підприємство "Будівельно-монтажне державне управління "Чорноморбудсервіс", підприємство "Миколаївський державний центр малотоннажного суднобудування", та що у частковому сумісному постійному користуванні залишилась земельна ділянка площею 215,0518га (а.с.165) .

Рішенням Миколаївської міської ради від 23 грудня 2005 року №40/27 припинено право позивача постійного користування земельною ділянкою площею 191,0518га по вул. Індустріальній у м. Миколаєві та зараховано її до земель запасу міста, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 03.03.1995р. №371 визнано таким, що втратив чинність.

Однак, при вирішення справи судами попередніх інстанцій не взято до уваги внесені до Державного акту Зміни у землекористуванні, а саме що згідно цих Змін земельна ділянка знаходилася у частковому сумісному постійному користуванні, а саме судами не враховано, що скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 03.03.1995р. №371 порушує інтереси не тільки позивача, а і інших державних підприємств, а саме ДП "Суднобудівний верф "Меридіан", малярно-ізоляційне ДП "Райдуга", Чорноморського державного суднобудівного заводу, Чорноморського державного меблевого заводу "Чорномормеблі", підприємства "Будівельно-монтажне державне управління "Чорноморбудсервіс" та підприємства "Миколаївський державний центр малотоннажного суднобудування", оскільки земельна ділянка була надана у їх сумісне постійне користування.

Тобто, суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов'язки осіб, які не були повідомлені про можливість вступити у справу, що є б езумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Окрім того, порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади регламентується статтею 159 Земельного кодексу України, частиною 2 якої передбачено, що земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься.

Згідно ст. 160 Земельного Кодексу, сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Позивач же про час, місце та дату засідання міської ради завчасно повідомлений не був, оскільки в листі від 06 жовтня 2005року №2882/05-03-14 (т.1, а.с.167) міська рада повідомила про чергове засідання без зазначення дати, що є порушенням зазначених вище вимог закону, а тому посилання суду апеляційної інстанції на те, що в листі вказана дата засідання ради, суперечить наявним в матеріалах справи доказам.

Рішенням Миколаївської міської ради від 23 грудня 2005 року №40/27 припинено право позивача постійного користування земельною ділянкою площею 191,0518га по вул. Індустріальній у м. Миколаєві та зараховано її до земель запасу міста, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 03.03.1995р. №371 визнано таким, що втратив чинність.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування приймають рішення в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України

Доведеним є те, що Державна акціонерна холдингова компанія "Чорноморський суднобудівний завод" згоди на вилучення у неї з постійного користування земельної ділянки - не надавала, та ця обставина ніким не спростовується.

Відповідно до вимог ч.10 ст. 149 Земельного кодексу України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Незважаючи на ці вимоги закону міська рада при відсутності згоди позивача на вилучення у нього земельної ділянки прийняла рішення про припинення права землекористування.

Згідно ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Окрім того, згідно абзацу 34 ч. 1. ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення питань регулювання земельних відносин, вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

У спірному рішенні не зазначено, на якій сесії (пленарному засіданні) міської ради прийнято дане рішення.

Однак, суд не з’ясував, чи спірне рішення прийнято головою міської ради одноосібно, чи на сесії міської ради, тобто, не перевірив наявність протоколу засідання Миколаївської міської ради від 23.12. 2005 р.

Не можна залишити поза увагою, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах міста Миколаєва, тобто в межах міста обласного значення.

Частиною 6 ст. 149 Земельного кодексу України встановлено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Оскаржуваним рішенням Миколаївська міська рада позбавила позивача права постійного користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель промисловості., та знаходиться в межах міста обласного значення

Однак, суд при вирішенні спору не з’ясував, чи Миколаївська міська рада діяла в межах своїх повноважень при прийнятті спірного рішення, тобто, чи дотримані нею положення ч.1 ст. 144 Конституції України.

Також суди попередніх інстанцій не перевірили доводи позивача щодо порушення провадження у справі про банкрутство, призначення арбітражного керуючого-розпорядника майном ДАХК "ЧСЗ", введення мораторію на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження в справі про банкрутство позивача, тобто, з’ясували, з якої причини не було сплачено позивачем в добровільному порядку земельний податок.

Дійсно, систематична несплата земельного податку є підставою припинення права користування земельною ділянкою на підставі п."д" ст. 141 Земельного кодексу України.

Однак Земельним кодексом України (2768-14) не визначено, що несплата земельного податку є підставою для припинення права користування земельними ділянками, наданим підприємствам промисловості.

Так, ч.1 ст. 8 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій та третій цієї статті і частині другій статті 6 цього Закону, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Згідно ст. 28 Закону України "Про плату за землю" спори, що виникають з питань застосування положень, передбачених цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Отже, податковий орган був вправі звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості по сплаті земельного податку.

Також судами попередніх інстанцій не з’ясовано, чи на час прийняття міською радою спірного рішення від 23 грудня 2005 року №40/2 про припинення права користування земельною ділянкою було скасовано чи було чинним рішення виконкому міської ради народних депутатів від 27 січня 1995р. №17, яким було надано в постійне користування земельну ділянку виробничому об’єднанню "Чорноморський суднобудівний завод", та на підставі якого було видано Державний акт на право постійного користування землею.

Згідно вимог ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки допущена судами попередніх інстанцій неповнота в дослідженні доказів у справі не може бути усунена судом касаційної інстанції, тому ця обставина відповідно до ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" задовольнити частково.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 19 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2007 року скасувати, а справу №10/276/06 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.