Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Смоковича М.І.,

суддів Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А.,

провівши попередній розгляд адміністративної справи за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Волинське обласне відділення ФСЗІ) до Приватного підприємства "Пастораль" (далі – ПП "Пастораль") про стягнення суми за касаційною скаргою ПП "Пастораль" на постанову господарського суду Волинської області від 11 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2006 року,

У червні 2006 року Волинське обласне відділення ФСЗІ звернулося у господарський суд з позовом до ПП "Пастораль" про стягнення 3280,95грн. штрафних санкцій за невиконання нормативу по працевлаштуванню одного інваліда у 2005 році згідно з вимогами Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767 (1767-2001-п) .

Постановою господарського суду Волинської області від 11 липня 2006 року позовні вимоги Волинського обласного відділення ФСЗІ задоволено. Стягнуто з ПП "Пастораль" 3280,95 грн. штрафних санкцій.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2006 року апеляційну скаргу ПП "Пастораль" залишено без задоволення. Постанову господарського суду Волинської області від 11 липня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, ПП "Пастораль" подало касаційну скаргу, в якій вказало на те, що оскаржувані рішення судів у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити Волинському обласному відділенню ФСЗІ в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства всіх форм власності зобов’язані створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної кількості робочих місць на підприємстві, а якщо працює від 8-ми до 15-ти чоловік – у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною першою статті 20 цього ж Закону підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Судами у цій справі встановлено, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 21 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005 році повинен був становити один інвалід, проте у цей період на підприємстві у звітному періоді було працевлаштовано одного інваліда, але, як вбачається із звіту, він пропрацював на підприємстві три місяці.

Отже, Фонд соціального захисту інвалідів правильно нарахував штрафні санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда згідно з Інструкцією із статистики чисельності працівників, зайнятих в народному господарстві України, затвердженої Наказом Міністерства Статистики України від 07 липня 1995 року № 171 (z0287-95) .

За таких обставин, суди вірно задовольнили позовні вимоги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

Відповідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди попередніх інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішення, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Пастораль" залишити без задоволення, а оскаржувані постанову господарського суду Волинської області від 11 липня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 14 вересня 2006 року в адміністративній справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Пастораль" про стягнення суми – без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статтями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.