Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка О. А.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Вінницької області від 01.06.2007р. у справі № 15/223-07 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007р. (справа № 22-а-6223/07)

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Дукат"

до Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов’язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – Бевз І. А., Головатюк Г. В., Мазур С. О., Ріпа Л. В., Черпітяк О. В.,

Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Дукат" подано позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції від 20.10.2006р. № 0000141520/0, 0000151520/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 426944 грн., зобов’язання відповідача надати висновок Головному управлінню державного казначейства у Вінницькій області про відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ на рахунок позивача в сумі 426944 грн.

Постановою Господарського суду Вінницької області від 01.06.2007р. у справі № 15/223-07, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007р. (справа № 22-а-6223/07) позов задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що визначати правомірність чи неправомірність заявленого до відшкодування податку на додану вартість за наявності сумнівів, що виникли в результаті камеральної перевірки орган державної податкової служби мав тільки в межах виїзної (планової чи позапланової) перевірки платника податків, тоді як здійснена повторна камеральна перевірка; позивачем обґрунтовано заявлено до відшкодування податок на додану вартість в червні та вересні 2006 року.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: п. 1.8. ст. 1, п. 3.1. ст. 3, пп. 7.7.5. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України, не дослідження належним чином всіх обставин справи, не надання оцінки та неврахування доказів, які свідчать про відсутність даних про фактичне надходження сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін як таких, що прийняті відповідно вимог законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 20.10.2006р. № 99 про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість в якому зазначено про ненадання до перевірки декларацій за червень та вересень 2006 року, підтверджуючих податкових накладних чи інших подібних документів, а тому сума 426944 грн., в т. ч. за червень 2006 року – 142 319 грн. та вересень 2006 року – 284625 грн., що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, зменшується, зважаючи також на неможливість проведення зустрічних перевірок по ланцюгу.

Згідно п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (станом на момент здійснення господарських операцій) податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, має від’ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді, яка позивачем здійснена з отриманням податкових накладних, що підтверджується дослідженими судами матеріалами справи. При цьому будь-які порушення такими постачальниками вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку – покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

З аналізу абз. 1 пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" слідує, що орган державної податкової служби протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, за наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, має право провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

В даному випадку, як вірно зазначено судами, перевірка позивача здійснена з порушенням зазначених вимог.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 даного Закону податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Тростянецької об’єднаної державної податкової інспекції без задоволення, а постанову Господарського суду Вінницької області від 01.06.2007р. у справі № 15/223-07 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007р. (справа № 22-а-6223/07) – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.