Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового розгляду касаційну скаргу ДПІ у м. Херсоні на постанову Господарського суду Херсонської області від 11.01.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року по справі № 11/401-О-А-05 за позовом ЗАТ "Херсонський завод гумових технічних виробів" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.01.2006 року, залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року, позовні вимоги ЗАТ "Херсонський завод гумових технічних виробів" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач 19.04.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.02.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Херсоні просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в задоволені позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без змін з огляду на наступне.

На підставі досліджених в судовому засіданні з дотриманням норм процесуального права доказів, судами було встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0009292301/0 від 06.12.2002 року, яким позивачу визначено 5820 грн. податкового зобов’язання з податку на прибуток та 813 грн. 10 коп. штрафних санкцій стали результати документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства Закритим акціонерним товариством "Херсонсьський завод гумотехнічних виробів" за період з 01.04.2001р. по 01.10.2002р., які були відображенні в акті від 30.01.2002 року.

Зокрема, зазначеним актом перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових доходів не віднесено кредиторську заборгованість, щодо якої закінчився строк позовної давності (сума заборгованості зі збору до Державного інноваційного фонду України, нарахованого за 1999 р.): у II кв. 2002 р. – 14300 грн., у III кв. 2002 р. – 8600 грн.

За результатами перевірки збільшено оподатковуваний прибуток на 24000 грн. (за II кв. 2002 р. – на 14300 грн., за III кв. 2002 р. – на 5100 грн.), зменшено збиток за III кв. 2002 р. на 4600 грн.; з врахуванням ста вки оподаткування в 30% визначений контролюючим органом податок на прибуток склав 5820 грн., у тому числі за II квартал 2002 р. – 4290 грн., за III кв. 2002 р. – 1530 грн.

В той же час, суди обґрунтовано визнали неправомірним донарахування податковим органом податку на прибуток з підстав закінчення строку позовної давності стосовно зобов’язань позивача зі збору до Державного інноваційного фонду за 1999 рік.

Підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", серед Доходів з інших джерел та від позареалізаційних операцій, які включаються до валового доходу, передбачає і суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді.

Згідно із визначенням, закріпленим в п.1.22 зазначеного Закону, безповоротна фінансова допомога – це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідачем не було враховано, що правовий механізм справляння збору до Державного інноваційного фонду був відсутній протягом 1997 – 1999 років, оскільки законодавство не визначало об’єкт оподаткування, податковий період та строк сплати збору. Відносно збору до Державного інноваційного фонду, який з 20 березня 1997 року став обов’язковим платежем згідно Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , не можуть бути застосовані строк позовної давності в розумінні ст. 71 Цивільного кодексу та строк, передбачений ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки цей строк в 1095 днів застосовується для нарахування податкового зобов’язання податковим органом і перебіг його починається з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, що по збору до Державного інноваційного фонду законодавством не передбачено.

Крім того, як встановлено судами, відповідачем в акті перевірки не зазначено, за який період у позивача виникла заборгованість по сплаті податку та чи є ця сума узгодженою сумою податкового зобов’язання, що унеможливлює встановлення наявності у позивача податкового боргу по внескам до Державного інноваційного фонду.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку щодо відсутні підстав для віднесення до валового доходу ЗАТ "Херсонський завод гумотехнічних виробів" його заборгованості зі збору до Державного інноваційного фонду за 1999 р. на підставі п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 та п.1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Такий висновок судів відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим по справі обставинам і не спростовується доводами касаційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у м. Херсоні залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Херсонської області від 11.01.2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.