Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Шевченківського районного суду Запорізької міської ради від 1 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2006 року

У червні 2006 рокуОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації (далі - УПСЗН Шевченківської райдержадміністрації) Запорізької міської ради про стягнення щорічної одноразової допомоги.

Зазначав, що йому, як учаснику бойових дій, згідно із статтею 14 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2003-2005 роках виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком (332 грн.), просив стягнути з відповідача 1898,75 грн. заборгованих виплат.

Постановою Шевченківського районного суду від 1 серпня 2006 року позов задоволено.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2006 року рішення суду першої інстанції змінено.

Стягнуто з УПСЗН Шевченківської райдержадміністрації Запорізької міської ради на користь Макєєва Ю.О. 1410 грн. в рахунок погашення заборгованості по несплаченій щорічній грошовій допомозі як учаснику бойових дій за 2005 рік.

У поданій касаційній скарзі УПСЗН Шевченківської райдержадміністрації Запорізької міської ради, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є ветераном війни - учасником бойових дій.

Також встановлено, що у 2003 році ОСОБА_1. до 5 травня виплачувалась грошова допомога: у 2003 році - 90 грн., у 2004 році - 120 грн., а у 2005 році - 250 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом №3551 (3551-12) у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком і не може пов"язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплати за 2003-2004 рік не підлягають стягненню у зв"язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду.

З висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону).

За змістом частини п'ятої статті 12 Закону №3551, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Частиною першою статті 17 Закону №3551 встановлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, а частиною першою статті 17-1 (стаття доповнена Законом України від 19 червня 2003 року № 968-ІV (968-15) , який набув чинності 12 липня 2003 року) визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Дія частини п'ятої статті 12 Закону щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам війни у 2003 - 2005 роках не зупинялась.

Однак, Законом України від 26 лютого 2002 року №380-ІУ установлено, що у 2003 році виплата допомоги учаснику бойових дій має становити 90 грн., Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІУ (1344-15) така виплата на 2004 рік визначена у розмірі 120 грн., а Законами України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV (2285-15) , від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про держаний бюджет України на 2005 рік" установлено, що у 2005 році виплата щорічної разової допомоги учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 250 гривень.

За таких обставин, судам необхідно було: з'ясувати до повноважень якого органу належало здійснювати виплати у 2003 році, оскільки станом на 5 травня цього року Закон не наділяв такими повноваженнями органи праці та соціального захисту населення; навести докази, що підтверджують незаконність рішень, дій чи бездіяльності відповідача з невиплати допомоги до 5 травня за 2004 рік та при виплаті розміру допомоги у 250 гривень за 2005 рік, з урахуванням того, що Закон України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) в частині визначення розміру виплат неконституційним не визнаний, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діти лише на підставі, в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, апеляційний суд теж помилки не усунув і відхиливши доводи апеляційної скарги у своєму рішенні не навів обставин якими спростовується твердження відповідача про відсутність компетенції на здійснення виплат у непередбачених законами розмірах.

Наведені порушення вимог законодавства, що допущені судами попередніх інстанцій є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскарженні рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись викладеним, статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду Запорізької міської ради від 1 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 27 вересня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.