Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

при секретарі судового засідання Полинько Д.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Чернишової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Державного управління справами про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, яка переглядається за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2006 року

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернувся в суд з позовом до Державного управління справами (далі - ДУС) про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з квітня 2001 року по травень 2006 року працював у відповідача на різних посадах. Розпорядженням керівника ДУС від 15 травня 2006 року за № 16/62-к його, завідувача відділу ревізій підприємств контрольно-ревізійного управління ДУС, звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України ( КЗпП України (322-08) ) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченням штатної чисельності працівників.

Посилаючись на те, що жодних змін в організації виробництва і праці не відбулось, а мало місце перейменування відділу, що йому не запропоновано іншої роботи, не враховані переваги перед іншими працівниками на залишення на роботі, - просив розпорядження відповідача від 7 березня 2006 року № 75 про внесення змін до структури і штатного розпису ДУС та від 15 травня 2006 року № 16/62-к про звільнення визнати протиправними, поновити його на посаді завідувача відділу ревізій підприємств контрольно-ревізійного управління ДУС, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути 50 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

В процесі розгляду справи позивач змінював обсяг заявлених вимог. Зокрема, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 вересня 2006 року провадження по справі щодо визнання недійсним розпорядження керівника ДУС від 7 березня 2006 року № 75 про внесення змін до структури і штатного розпису ДУС закрито у зв'язку з прийняттям в цій частині відмови від позову.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить ухвалені судові рішення скасувати та постановити нове, про задоволення позову.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. обіймав у відповідача посаду головного консультанта відділу фінансово-економічного управління контрольно-ревізійного управління ДУС (з 17 квітня 2001 року), з 11 листопада 2003 року переведений на посаду головного консультанта відділу ревізій бюджетних організацій контрольно-ревізійного управління, з 12 грудня 2003 року призначений на посаду завідувача відділу ревізій бюджетних організацій контрольно-ревізійного управління, а з 8 червня 2005 року на посаду завідувача відділу ревізій підприємств контрольно-ревізійного управління.

Розпорядженням керівника ДУС від 7 березня 2006 року №75 про внесення змін до структури і штатного розпису ДУС проведено упорядкування структури шляхом ліквідації відділів ревізій підприємств та ревізій бюджетних організацій контрольно-ревізійного управління.

10 березня 2006 року всі працівники відділів попереджені про наступне вивільнення.

Цим же розпорядженням у структурі ДУС утворені нові відділи. Зокрема, відділ контролю у сфері охорони здоров'я та соціально-побутового обслуговування та відділ контролю у сфері матеріального виробництва та послуг.

Розпорядженням від 15 травня 2006 року № 16/62-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із ліквідацією відділу, скороченням штатної чисельності працівників.

Відмовивши у задоволенні позову суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що внаслідок ліквідації відділу пройшло скорочення штату працівників і звільнення ОСОБА_1 проведено з додержанням норм законодавства про працю.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

ОСОБА_1. перебував на державній, тобто публічній службі.

Правові, організаційні, економічні та соціальні умови реалізації громадянами України права на державну службу врегульовані Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

За змістом частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу" підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України (322-08) , та спеціальними, які наведені в цьому Законі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, як то встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Це означає, що у разі перетворення одного структурного підрозділу особи публічного права в інший або його перепрофілювання звільнення зі служби може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, а звільнення у зв'язку із ліквідацією можливе у разі, коли ліквідується юридична особа, а не її структурний підрозділ.

Саме по собі перетворення, без скорочення штату, не може бути підставою для звільнення з публічної служби.

Оскільки ОСОБА_1. звільнений у зв'язку з ліквідацією лише структурного підрозділу юридичної особи, суди попередніх інстанцій цій обставині належної оцінки не дали, а свої висновки щодо скорочення штату належно не обґрунтували. Між тим, зі змісту додатку до розпорядження керівника ДУС щодо змін у штатному розписі вбачається, що кількість скорочених посад відповідає кількості запроваджених (а.с.58).

Крім того, залишено поза увагою доводи позивача про підроблення акта від 12 травня 2006 року щодо його відмови від пропозицій зайняти іншу посаду.

За таких обставин висновки про законність припинення державної служби позивача є передчасними.

Наведені порушення вимог законодавства є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, а оскаржені рішення не відповідають вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості.

Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 КАС України.