Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Сіроша М.В., суддів – Васильченко Н.В., Гончар Л.Я., Шкляр Л.Т., Харченка В.В., при секретарі Турчині Д.О., за участі представника скаржника Топчій М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2007 року у справі за позовом приватного підприємства "Вера" до ДПІ у м.Алушті про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень, -

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2007 року було задоволено позовні вимоги приватного підприємства "Вера" та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 10.08.2005 р. № 0002092301\0\1897, № 0002122301\0\1898, № 0002112301\0\1899.

На обґрунтування вищезазначених рішень суду першої та апеляційної інстанції послалися на те, що облігації, випущені позивачем не можуть вважатися товарами, а їх вартість не повинна включатися до суми сукупного оподатковуваного доходу платника єдиного податку.

При цьому суди послалися на норми пункту 1.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та норми підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ДПІ у м.Алушта звернулася з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2007 року, постановивши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ґрунтується на порушенні норм матеріального права судами першої та апеляційної інстанцій. Зокрема скаржник посилається на порушення приписів норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності" (727/98) .

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти на всебічності дослідження обставин справи та вірного застосування норм матеріального права, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що за результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією в м. Алушта, зафіксованими в акті № 86/23-2-8/30122135 від 10 серпня 2005 р. винесені податкові повідомлення-рішення від 10.08.05р. № 0002112301/0/1899, № 0002122301/0/1898, № 0002092301/0/1897.

Податковим повідомленням – рішенням № 0002092301/0/1897 від 10 серпня 2005 року до позивача застосовані штрафні санкції з єдиного податку на підприємницьку діяль­ність з юридичних осіб у сумі 133840,00 грн., донарахований єдиний податок у сумі 66920,00 грн., усього 200760,00 грн.

Прийняття вищезазначеного повідомлення – рішення мотивовано висновками акту перевірки від 10.08.05р. про те, що в порушення вимог статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" позивачем не було включено в базу оподатковування єдиним податком суми виручки від реалізації цінних паперів, отриманих на банківський рахунок та в касу підприємства.

Податковим повідомленням – рішенням № 0002112301/0/1899 від 10 серпня 2005 року до позивача застосовані штрафні санкції з податку на прибуток підприємств у розмірі 659304,20 грн., донарахований податок на прибуток у сумі 931385,00 грн., усього 1590689,20 грн.

Зазначене рішення обґрунтовано порушенням позивачем вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема не включенням до складу валового доходу сум, отриманих від реалізації цінних паперів.

Податковим повідомленням – рішенням № 0002122301/0/1898 від 10 серпня 2005 ро­ку позивачеві відповідачем донарахований податок на додану вартість у сумі 2043,00 грн., сплачений у складі вартості товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат, та застосовані штрафні санкції з ПДВ на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України "Про порядок погашення платниками податків зобов'язань до бюджетів та держав­них цільових фондів" № 2181-111 від 21.12.2000 року у сумі 1021,50 грн., усього 3064,50 грн.

Порушення, вчинене позивачем полягало у тому, що позивачем не було включено до оподатковуваного доходу (виручки) вартість емітованих облігацій власного випуску, які були продані фізичним особам на загальну суму 4840879,10грн. Також відповідачем було зафіксовано включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у якості витрат на будівництво готелю.

Згідно з частиною 5 статті 1 Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з пунктом п’ятим Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, яка застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 12 жовтня 1999 року №554, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 р. за №713/4006 (z0713-99) , у графі 5 "Позареалізаційні доходи та виручка від іншої реалізації" відображаються суми, фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий (поточний) рахунок та в касу від інших операцій (фінансовий результат від продажу цінних паперів, малоцінних швидкозношуваних предметів, матеріалів, палива, орендна плата, проценти, грошові кошти, отримані у вигляді безповоротної фінансової допомоги, кредиторська заборгованість, щодо якої минув строк позовної давності, а також дивіденди, якщо вони не були оподатковані у джерела виплати відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) ).

Отже, чинними нормами вищезазначеного Порядку передбачено включення до складу оподатковуваного прибутку платника єдиного податку сум від продажу цінних паперів. Зазначеними нормами не передбачено винятків для емітованих платником податку цінних паперів, а нормами Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) не передбачено застосування норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) для визначення поняття "виручка", "товар".

Згідно зі статтею шостою вищезазначеного Указу Президента у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного року. Зазначеною правовою нормою на позивача покладено обов’язок перейти на загальну систему оподаткування з початку 2004 року, оскільки у 2003 році загальний дохід, отриманий позивачем (з урахуванням доходу від продажу цінних паперів) перевищив максимально встановлений розмір.

Оскільки позивачем зазначених вимог дотримано не було є правомірним донарахування йому податку на прибуток підприємств, який мало бути нараховано при знаходженні відповідача на загальній системі оподаткування.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Враховуючи те, що позивач починаючи з 2004 року мав вести облік валових витрат, є вірними посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанції вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , з огляду на відсутність ведення обліку валових витрат позивачем.

Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин але невірно застосували норми матеріального права, які регулюють вказані правовідносини що призвело до ухвалення незаконного рішення по справі.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 220, 223, 229, 232 КАС України, колегія суддів –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті задовольнити.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 травня 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 3 серпня 2007 року скасувати.

У задоволенні позову приватного підприємства "Вера" до ДПІ у м.Алушті про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.