Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів: головуючого судді Латиніна Ю.А.,

суддів: Трещової О.Р.,

Циганової Г.Ю.

при секретарі Лєбєдєвій О.М.,

за участю позивачів – ОСОБА_1,ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Житлової комісії Сімферопольського гарнізону, Начальника Сімферопольського гарнізону, Начальника квартирно-експлуатаційного відділу Сімферопольського району, Військового прокуратура Сімферопольського гарнізону, Командуючого ВМС України, Постійно діючої комісії Міністерства Оборони України з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних сил України, Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, третя особа – Перший заступник Міністра Оборони України про визнання протиправним та скасування протоколів, рішень; визнання дій та бездіяльності протиправними; спонукання до виконання певних дій та утримання від виконання певних дій,

Суть спору: Позивачі звернулися до суду з вимогами до відповідачів з вимогами про визнання протиправним та скасування протоколів,рішень; визнання протиправним прийняття рішень; визнання дій та бездіяльності протиправними; спонукання до виконання певних дій та утримання від виконання певних дій.

У ході розгляду справи позивачі уточнили позовні вимоги, просили визнати:

- ОСОБА_3: незаконним розподіл житла у Сімферопольському гарнізону з 2001р., у супереч черговості встановленої ст. 43 ЖК України; незаконним розподіл житла у гарнізоні за рахунок збудованого з 2001 р.; незаконним та фактично виділенням житла для постійного проживання без урахування черговості та заподіяння шкоди законним правам громадян при знятті статусу службового житла в гарнізоні; незаконним виділення житла військовослужбовцям гарнізону, після прийняття зазначених рішень, вселення осіб до виділених квартир без обов’язкового включення осіб до позачергового списку і до забезпечення громадян, які зазначалися на момент прийняття указаних рішень у позачерговому списку; незаконним та виділення житла в гарнізоні на підставі п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; незаконним приховування від розподілу 1 квартири по АДРЕСА_1; незаконним застосування виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради і КЕВ Сімферопольського району постанови виконкому Кримської обласної ради професійних союзів від 18.12.84р. №581; незаконними дії та бездіяльність прокуратури Сімферопольського гарнізону відносно нездійснення належного контролю за дотриманням законності при розподілу житла в гарнізоні; незаконними дії і бездіяльність виконавчого комітету Сімферопольської міської ради щодо нездійснення належного контролю по дотриманню законності при розподілу житла в гарнізоні в м. Сімферополі органами військового управління та такими що порушили його права та членів родини на житло та достатній життєвий рівень; незаконним не втручання командуючого ВМС України в розподіл житла у гарнізоні; права позивачів порушеними та такими, що продовжують порушуватися при вирішенні питання забезпечення родин житлом у порядку ст.ст. 42, 46 ЖК України КЕВ Сімферопольського гарнізону, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України; що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону були порушені його права та членів родини щодо забезпечення житлом у порядку розділу 5 "Концепції оборони та будівництва ЗС України" прийнятої постановою ВР України №1659 від 11.10.91 (1659-12) , в частині виконання держаних зобов’язань по забезпеченню військовослужбовців житлом при звільненні; що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України були та продовжують порушуватися права позивачів та членів родини по забезпеченню житлом у порядку п.8 ч.1 ст.1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв’язку з реформуванням ЗС України, та членів їх родин" №1763 від 15.06.04, в частині забезпечення житлом протягом встановленого строку; незаконними дії та бездіяльність начальника КЕВ м. Сімферополя, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України по розподілу житла на АДРЕСА_1, без врахування прав позивачі та членів їх родин; що були відсутні законі підстави для відмови у його забезпеченні та їх родин за рахунок МО України в м. Сімферополі; протиправним розподіл житла квартир як службове житло поАДРЕСА_1; скасувати рішення відповідачів про розподіл та надання службового житла в будинках по АДРЕСА_1; що незаконне незабезпечення його житлом є переслідуванням за подачу скарг та звернень; незаконним з моменту відмови начальника Сімферопольського гарнізону та КЕВ м. Сімферополя в забезпеченні права членів родини на передачу незаконно покладеної власності у відповідності до ч.2 ст. 48 ЖК України та "Тимчасового положення про порядок передачі громадянам житла, що знаходиться в їх власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов" затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.06.1995р. №24 (z0171-95) ; незаконними дії, бездіяльність начальника Сімферопольського гарнізону та КЕВ м. Сімферополя в частині вимушеного піднайму житла для родини та виплати грошової компенсації за піднайом, з вини яких повинен був нести такі значні розходи; стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду у розмірі 879750 грн.; зобов’язати органи МОУ до часу вселення до житла нести розходи пов’язані з піднайомом житла родини та забезпечувати відповідальність за договором піднайму житла. Також, просив винести окрему ухвалу по фактам незаконного розподілу та виділення житла в гарнізоні та порушити кримінальну справу за фактами скоєних злочинів за ст.ст. 161, 356, 364, 403, 423, 426 КК України та направити до Генеральної прокуратури України.

- ОСОБА_4.: незаконним розподіл житла у Сімферопольському гарнізону з 2001р., у супереч черговості встановленої ст. 43 ЖК України; незаконним розподіл житла у гарнізоні за рахунок збудованого з 2001 р.; незаконним та фактично виділенням житла для постійного проживання без урахування черговості та заподіяння шкоди законним правам громадян при знятті статусу службового житла в гарнізоні; незаконним виділення житла військовослужбовцям гарнізону, після прийняття зазначених рішень, вселення осіб до виділених квартир без обов’язкового включення осіб до позачергового списку і до забезпечення громадян, які зазначалися на момент прийняття указаних рішень у позачерговому списку; незаконним та виділення житла в гарнізоні на підставі п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; незаконним приховування від розподілу 1 квартири по АДРЕСА_1; незаконним застосування виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради і КЕВ Сімферопольського району постанови виконкому Кримської обласної ради професійних союзів від 18.12.84р. №581; незаконними дії та бездіяльність прокуратури Сімферопольського гарнізону відносно нездійснення належного контролю за дотриманням законності при розподілу житла в гарнізоні; незаконними дії і бездіяльність виконавчого комітету Сімферопольської міської ради щодо нездійснення належного контролю по дотриманню законності при розподілу житла в гарнізоні в м. Сімферополі органами військового управління та такими що порушили його права та членів родини на житло та достатній життєвий рівень; незаконним не втручання командуючого ВМС України в розподіл житла у гарнізоні; права позивачів порушеними та такими, що продовжують порушуватися при вирішенні питання забезпечення родин житлом у порядку ст.ст. 42, 46 ЖК України КЕВ Сімферопольського гарнізону, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України; що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону були порушені його права та членів родини щодо забезпечення житлом у порядку розділу 5 "Концепції оборони та будівництва ЗС України" прийнятої постановою ВР України №1659 від 11.10.91 (1659-12) , в частині виконання держаних зобов’язань по забезпеченню військовослужбовців житлом при звільненні; що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України були та продовжують порушуватися права позивачів та членів родини по забезпеченню житлом у порядку п.8 ч.1 ст.1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв’язку з реформуванням ЗС України, та членів їх родин" №1763 від 15.06.04, в частині забезпечення житлом протягом встановленого строку; незаконними дії та бездіяльність начальника КЕВ м. Сімферополя, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України по розподілу житла на АДРЕСА_1, без врахування прав позивачі та членів їх родин; що були відсутні законі підстави для відмови у його забезпеченні та їх родин за рахунок МО України в м. Сімферополі; протиправним розподіл житла квартир як службове житло по АДРЕСА_1; скасувати рішення відповідачів про розподіл та надання службового житла в будинках по АДРЕСА_1; що незаконне незабезпечення його житлом є переслідуванням за подачу скарг та звернень; зобов’язати КЕВ м. Сімферополя, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України виконавчий комітет Сімферопольської міської ради забезпечити, з урахуванням складу родини, блогаустроєними житловими приміщеннями; стягнути з КЕВ м. Сімферополя 7240 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на час виплати у рахунок витрачених коштів за піднайом житла. Також, просить винести окрему ухвалу по фактам незаконного розподілу та виділення житла в гарнізоні та порушити кримінальну справу за фактами скоєних злочинів за ст.ст. 161, 356, 364, 403, 423, 426 КК України та направити до Генеральної прокуратури України.

- ОСОБА_2 та ОСОБА_5.: незаконним розподіл житла у Сімферопольському гарнізону з 2001р., у супереч черговості встановленої ст. 43 ЖК України; незаконним розподіл житла у гарнізоні за рахунок збудованого з 2001 р.; незаконним та фактично виділенням житла для постійного проживання без урахування черговості та заподіяння шкоди законним правам громадян при знятті статусу службового житла в гарнізоні; незаконним виділення житла військовослужбовцям гарнізону, після прийняття зазначених рішень, вселення осіб до виділених квартир без обов’язкового включення осіб до позачергового списку і до забезпечення громадян, які зазначалися на момент прийняття указаних рішень у позачерговому списку; незаконним та виділення житла в гарнізоні на підставі п. 22.3 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; незаконним приховування від розподілу 1 квартири по АДРЕСА_1; незаконним застосування виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради і КЕВ Сімферопольського району постанови виконкому Кримської обласної ради професійних союзів від 18.12.84р. №581; незаконними дії та бездіяльність прокуратури Сімферопольського гарнізону відносно нездійснення належного контролю за дотриманням законності при розподілу житла в гарнізоні; незаконними дії і бездіяльність виконавчого комітету Сімферопольської міської ради щодо нездійснення належного контролю по дотриманню законності при розподілу житла в гарнізоні в м. Сімферополі органами військового управління та такими що порушили права позивачів та членів їх родинна житло та достатній життєвий рівень; незаконним не втручання командуючого ВМС України в розподіл житла у гарнізоні; права позивачів порушеними та такими, що продовжують порушуватися при вирішенні питання забезпечення родин житлом у порядку ст.ст. 42, 46 ЖК України КЕВ Сімферопольського гарнізону, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України; крім того, що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону були порушені права позивачів та членів їх родин щодо забезпечення житлом у порядку розділу 5 "Концепції оборони та будівництва ЗС України" прийнятої постановою ВР України №1659 від 11.10.91 (1659-12) , в частині виконання держаних зобов’язань по забезпеченню військовослужбовців житлом при звільненні; що КЕВ Сімферопольського району, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України були та продовжують порушуватися права позивачів та членів їх родин по забезпеченню житлом у порядку п.8 ч.1 ст.1 Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв’язку з реформуванням ЗС України, та членів їх родин" №1763 від 15.06.04, в частині забезпечення житлом протягом встановленого строку; незаконними дії та бездіяльність начальника КЕВ м. Сімферополя, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України по розподілу житла на АДРЕСА_1, без врахування їх прав та членів їх родин; що були відсутні законі підстави для відмови у забезпеченні позивачів та їх родин за рахунок МО України в м. Сімферополі; протиправним розподіл житла квартир як службове житло по АДРЕСА_1; скасувати рішення відповідачів про розподіл та надання службового житла в будинках по АДРЕСА_1; що незаконне незабезпечення житлом позивачів є переслідуванням за подачу скарг та звернень; зобов’язати КЕВ м. Сімферополя, житловою комісією Сімферопольського гарнізону, начальником Сімферопольського гарнізону, постійно діючою комісією МО України з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗС України виконавчий комітет Сімферопольської міської ради забезпечити позивачів, з урахуванням складу їх родин, блогаустроєними житловими приміщеннями. Також, просили винести окрему ухвалу по фактам незаконного розподілу та виділення житла в гарнізоні та порушити кримінальну справу за фактами скоєних злочинів за ст.ст. 161, 356, 364, 403, 423, 426 КК України та направити до Генеральної прокуратури України.

Ухвалою суду від 18.09.08 першого заступника Міністра Оборони України залучено до участі по справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача.

Ухвалами суду від 21.10.09 року роз’єднанні позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання незаконним застосування постанови виконкому Кримської обласної ради професійних союзів від 18.12.84р. №581 та визнання незаконними дії та бездіяльності щодо нездійснення належного контролю по дотриманню законності при розподілу житла в гарнізоні в м. Сімферополі органами військового управління та такими що порушили права позивачів і членів їх родин на житло та достатній життєвий рівень, зобов’язання забезпечити, з урахуванням складу родин, блогаустроєними житловими приміщеннями та справу направлено для розгляду за підсудністю до Залізничного районного суду м. Сімферополя.

Крім того, зазначеною ухвалою суду від 21.10.09 виділені в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлової комісії Сімферопольського гарнізону, Начальника Сімферопольського гарнізону, Начальника квартиро-експлуатаційного відділу Сімферопольського району, Військового прокуратура Сімферопольського гарнізону, Командуючого ВМС України, Постійно діючої комісії Міністерства Оборони України з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних сил України, третя особа – Перший заступник Міністра Оборони України про визнання протиправними дій, бездіяльності та спонукання до виконання певних дій.

Розгляд справи продовжено враховуючи уточненні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 до визначених вище відповідачів.

У ході розгляду справи, у раніше проведених судових засіданнях ОСОБА_3, ОСОБА_4. свої уточненні вимоги підтримали повністю, наполягали на їх задоволенні з урахуванням численних порушень діючого законодавства з боку відповідачів при розподілу та наданні житла у Сімферопольському гарнізоні.

Позивач ОСОБА_2 також свої вимоги з урахування уточнень підтримав, на задоволенні позову наполягав на підставі досліджених численних письмових доказах судом, підтверджуючих порушення законодавства при розподілі житла в гарнізоні та ігнорування відповідачами його житлових прав.

Представник начальника Сімферопольського гарнізону до суду не прибув, у раніше проведених судом засіданнях, присутній представник вимоги позивачів не визнав, посилався на дотримання законодавства при вирішенні їх житлових прав. Вважає, позовні вимоги недоведеними у суді, у зв’язку з чим просив у їх задоволенні відмовити повністю.

Представник начальника КЕВ м. Сімферополя до суду не прибув, направив суду письмові заперечення, у яких позовні вимоги позивачів не визнав, наполягав на необґрунтованості та безпідставності їх вимоги, у зв’язку з чим просив у задоволені позову відмовити повністю.

Житлова комісія Сімферопольського гарнізону, військова прокуратура Сімферопольського гарнізону, командуючий ВМС України, постійна діюча комісія Міністерства Оборони України з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних сил України, та третя особа до суду своїх представників не направили, про розгляд справи повідомлені належним чином, будь-яких клопотань суду не направили.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивачів, які не заявилися та представників відповідачів та третьої особи, на підставі наявних доказів у справі.

Вислухавши пояснення позивачів, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд,

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Отже "на підставі" означає, що суб’єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов’язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов’язків, встановлених законами.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов’язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Так, ОСОБА_3 проходив військову службу у військовій частині А 1734 м. Сімферополь та був звільнений з військової служби за станом здоров’я на підставі наказу командира в/ч А1743 від 10.12.2001р.

Під час проходження служби ОСОБА_3 включений до списків осіб, які потребують поліпшення житлових умов з 1991 р. та після звільнення, врахований у списках на позачергове отримання житла.

Згідно до витягу з протоколу №13 від 22.09.01 засідання житлової комісії в/ч 48249 ОСОБА_3 поставлений як інвалід 3 групи у пільгову чергу на отримання житла.

Протягом проходження військової служби ОСОБА_3 отримав 2 групу інвалідності, має статус ветерана війни, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1 від 15.10.08.

Протоколом житлової комісії Сімферопольського гарнізону за №21 від 27.02.04 прийнято рішення про забезпечення ОСОБА_3 однокімнатною квартирою, з урахуванням, що члени родини – дружина та донька є власниками частки приватизованої житлової площі у АДРЕСА_2, однак протоколом №9 від 17.12.08 житловою комісією вказаний протокол №21 було скасовано за протестом військового прокурора ВМС України.

Позивач ОСОБА_4. проходив військову службу ЗС України у м. Сімферополь та був звільнений за станом здоров’я на підставі наказу Головнокомандуючого сухопутними військами ЗС України за №234 від 06.11.2001р., з залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла.

На підставі рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22.09.06 по справі №2-523/06 задоволені позовні вимоги ОСОБА_4 до Сімферопольської КЕВ району та начальника Сімферопольського гарнізону та зобов’язано відповідачів надати до виконкому документи для виділення йому житла.

На виконання зазначеного рішення суду ОСОБА_4 виданий ордер на житлове приміщення №241 від 16.07.08 на склад родини 4 особи – АДРЕСА_1, де проживає на даний час.

Позивач ОСОБА_2 проходив військову службу в ЗС України та був звільнений за скороченням штатів на підставі наказу МО України №0543 від 31.08.96, з залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла.

На підстав витягу з протоколу №8 від 04.12.92 засідання житлової комісії в/ч А1650 ОСОБА_2 поставлено у чергу на отримання жилої площі з 02.11.91.

Рішенням Військового місцевого суду Сімферопольського гарнізону від 17.03.2004р. позов ОСОБА_2 задоволено, зобов’язано військовий комісаріат АР Крим та Сімферопольську КЕЧ району поновити на квартирному обліку для отримання житла поза чергою – з 30.11. 97.

Протоколом №85 від 28.05.04 засідання житлової комісії ВК АР Крим ОСОБА_2 поновлено на позачергове отримання житла з 30.11.97.

На думку позивачів, відповідачі безпідставно не забезпечують їх та членів родини, належним благоустроєним житлом, відповідно до норм чинного законодавства, що стало підставою для звернення до суду.

Вирішуючи зазначені позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту визначає та встановлює Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , цей Закон також гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу першого частини 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР (5464-10) та іншими нормативно-правовими актами.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі (ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року (із змінами та доповненнями станом на 04.04.2006 року) військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання.

В частині 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.

Вказана норма Закону України знайшла своє відображення в п. 3.10 Наказу Міністра Оборони України № 577 від 06.10.2006 року "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень" (z1171-06) .

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч.2 ст. 47 Конституції України).

У відповідності до ст. 9 Житлового кодексу УРСР, яка визначає житлові права громадян, встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006 р. (1081-2006-п) затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Відповідно до п. 24 даного Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.

У рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім'ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Судом встановлено, що відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4. та ОСОБА_2 передбачені Порядком дії щодо зарахування на квартирний облік відносно з боку житлової комісії Сімферопольського гарнізону виконано.

При розгляді судом також встановлено, що позивачі адресували свої вимоги начальнику квартирно-експлуатаційного відділу Сімферопольського району, однак вірним його найменування є начальник квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя. Судовий розгляд продовжено з урахуванням зазначеної обставини.

У відповідності до п.4.5 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 № 577 (z1171-06) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 жовтня 2006 р. за № 1171/13045 (z1171-06) встановлено, що військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини.

Отже судом встановлено, що прийняття рішення про забезпечення житловим приміщенням позивача для постійного проживання покладене на КЕВ м. Сімферополя, втім таке рішення погоджується і не може бути прийняте без погодження житловою комісією Сімферопольського гарнізону.

Також судом встановлено, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Сімферополя має правовий статус юридичної особи з 20.07.2001р., що сторонами не спростовується.

Відповідно до Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Сімферополя, затвердженого начальником Кримського територіального квартирно-експлуатаційного Управління, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Сімферополя є установою Збройних Сил України і призначений для реалізації у військах (силах), дислокованих у межах відповідальності Квартирно-експлуатаційного відділу, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ у стані високої бойової та мобілізаційної готовності.

До основних завдань Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя згідно Положення входять: аналіз стану забезпеченості житлом військовослужбовців, розробка заходів і підготовка пропозицій щодо їх забезпечення житловою площею, контроль за його розподілом і використанням.

Згідно з п.7.1,7.2 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, Начальник гарнізону несе персональну відповідальність за належну організацію роботи житлових комісій гарнізону, дотримання законності під час забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями. Керівник та відповідні посадові особи квартирно-експлуатаційного органу несуть персональну відповідальність за організацію контролю та правильність ведення в гарнізоні обліку військовослужбовців та членів їх сімей, що потребують поліпшення житлових умов, а також дотримання законності під час розподілу житлових приміщень.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7. зазначеної Інструкції усі житлові приміщення для постійного проживання, які надходять до гарнізону для забезпечення військовослужбовців, розподіляються згідно з гарнізонною чергою, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку за рішенням квартирно-експлуатаційного органу, погодженим з гарнізонною житловою комісією, житловою комісією військової частини та затвердженим начальником гарнізону.

Військовослужбовці, які перебувають на обліку, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла (п.3.10 Інструкції).

Згідно п. 55 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11.12.1984 №470 (470-84-п) , житлове приміщення надається громадянину на всіх членів родини, які перебувають з ним на квартирному обліку. В разі, якщо вселення дружини (чоловіка) на житлову площу того, хто перебуває на обліку неможливо, житлове приміщення надається на всіх членів родини, крім випадків, коли окремо проживають в даному населеному пункті чи в приміській зоні члени родини не потребують поліпшення житлових умов.

Як вбачається з положень п. 15 згаданих Правил, на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також прописані у даному населеному пункті. Виконавчі комітети обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок можуть установлювати тривалість часу постійного проживання громадян у даному населеному пункті, необхідну для взяття на квартирний облік. При визначенні потреби громадян у поліпшенні житлових умов беруться до розрахунку члени їх сімей, які прожили і прописані у відповідному населеному пункті не менше встановленого строку (крім подружжя, неповнолітніх дітей і непрацездатних батьків).

Згідно до свідоцтва на право власність на житло від 25.01.1999р. виданої Сімферопольською КЕЧ району,ОСОБА_7., ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належить на праві загальній власностіАДРЕСА_2

Досліджена судом переписка ОСОБА_3 з відповідачами щодо питань знаходження на обліку, як особа що потребує поліпшення житлових умов, у відповідях КЕВ м. Сімферополя від 06.09.07,04.04.08, 29.05.08 зазначено, що знаходження ОСОБА_3 у черзі без надання відповідних даних про місце реєстрації у м. Сімферополі унеможливлює вирішення його житлових питань.

Позивачем доказів про реєстрацію у м. Сімферополі у ході розгляду справи не надано, тому суд вважає доводи начальника КЕВ м. Сімферополя визначені у письмових запереченнях щодо невідповідності облікової справи ОСОБА_3 нормам діючого законодавства і у зв’язку з чим неможливо вирішити питання про забезпечення житлом позивача, є підтвердженими та такими що заслуговують уваги.

В свою чергу суд зазначає, що ОСОБА_3 при зверненні у суд з вимогами до відповідачів, не просить забезпечити його та родину благоустроєною житловою площею, відповідно до діючих жилих норм.

Крім того, у суді показав, що свої порушенні права на отримання житла по лінії МОУ захищає у місцевому суді, що є достатнім заходом захисту порушених прав.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3, так як останній не довів, яким чином порушенні його житлові права з боку визначених ним суб’єктів владних повноважень та які самі дії відповідачів спричинили порушення його прав, що є підставою для відмову у задоволенні позову у даній частині.

Відповідно до статей 56, 62 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування шкоди провадиться з державного бюджету лише у випадках, що прямо передбачені у законі, а саме: статтями 1167, 1174 ЦК України.

Згідно з пунктом 3 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року N 4 (v0004700-95) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п.4 постанови Пленуму).

ОСОБА_3 просить стягнути з відповідачів заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 879750 грн., однак судом не можуть бути прийняти до уваги посилання позивача на тривалий характер заподіяння моральної шкоди відповідачами та як наслідок погіршення стану його здоров’я. Позивач не довів, які саме визначені ним дії відповідачів спричинили погіршення стану його здоров’я, не навів достатніх доказів у підтвердження даних позовних вимог, суду їх не надав. Крім того, не обґрунтував розмір суми шкоди, що є також підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Вимоги ОСОБА_4 також суд не знаходить обґрунтованими та доведеними при розгляді справи.

Так, досліджене судом рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 22.09.06 зобов’язано Сімферопольський КЕВ району та начальник Сімферопольського гарнізону надати до виконкому документи для виділення йому житла. Рішення виконане повністю, позивач отримав благоустроєне житло, що ним не заперечується.

Зазначене житло розподілене з урахуванням норм середньої забезпеченості житловою площею в даному регіоні, відповідає вимогам ст. 47 ЖК України, в якій визначено, що жиле приміщення надається в межах 13,65 кв.м. жилої площі на одну людину, але не менш рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті, який згідно пункту 2 постанови виконкому Кримської обласної Ради народних депутатів і президії Кримської обласної Ради профспілок №581 від 18.12.1984р. становить у м. Сімферополі 7,5 кв.м.

Щодо вирішення вимог ОСОБА_4 у частині стягнення з відповідачів 7240 доларів США в гривневому еквіваленті, витрачених ним на піднайом житла, відповідно до укладених договорів оренди житла від 05.08.05, 06.02.06 та 14.06.06. Суд зазначає, позивач не довів, що саме визначену ним суму грошових коштів витрачено на піднайом житла. Будь-яких платіжних документів, що засвідчують факт передачі грошових коштів, суду не представив.

Таким чином позивач у даній частині позову не довів суду, як того вимагають положення статті 71 КАС України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, переконливості свої доводів у підтвердження позовних вимог, у зв’язку з чим ці вимоги ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.

Допитана у ході розгляду справи свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що працює в КЕВ м. Сімферополі інспектором з розподілу та обліку житлової площі. ОСОБА_3 перебував на квартирному обліку у військовій частини з якої звільнився. Облікова справа на нього в КЕВ не була прийнята, з причини відсутності довідки з місця проживання. Особисто рекомендацій щодо знаття з обліку ОСОБА_3 не надавала, однак справа так і не була прийнята до відділу, про що ОСОБА_3 повідомлялося. Порушень законодавства при отриманні житла ОСОБА_4 з боку КЕВ не було, отримане ним благоустроєне житло відповідає чинному законодавству. ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку у військовому комісаріаті.

Свідок ОСОБА_12 у суді пояснила, що працює інспектором житлової групи КЕВ м. Сімферополя. На засіданнях житлової комісії виконувала обов’язки секретаря. Особисто їй не відомо, чи забезпечувався ОСОБА_3 житлом. ОСОБА_4. житлом був забезпечений. ОСОБА_2 перебуває на обліку у військовому комісаріаті АР Крим.

Відносно інших позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про численні порушення законодавства при розподілу та наданні житла у Сімферопольському гарнізоні, суд приймає до уваги численні перевірки органів прокуратури, за заявами позивачів, за наслідками яких порушень норм чинного законодавства не встановлено, а тому не вбачає підстав для задоволення зазначених у позові вимог позивачів.

Відносно вимог ОСОБА_2 про зобов’язана відповідачів забезпечити його родину складом 2 особи благоустроєним житлом, суд враховує наступне.

Згідно до витягу з протоколу житлової комісії ВК АР Крим №85 від 28.05.04 ОСОБА_2 поновлено у з 30.11.97 у позачерговій черзі та з 2.11.91 у загальній черзі на отримання житла, складом родин 2 особи, що відповідачами не спростовується.

Тобто на час розгляду справи ОСОБА_2 перебуває у списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та має право на отримання благоустроєного житла саме з 30.11.97.

Посилання представника начальника КЕВ м. Сімферополя на безпідставність вимог позивача щодо забезпечення його житлом, виключно з підстав отримання 2-х кімнатної квартири у м. Сімферополі з фонду МОУ в 1992 році, не приймається судом, так як право позивача, як особи, що потребує поліпшення житлових умов, підтверджене у суді належними доказами, які сумнівів у суду не викликають.

Як вже зазначалось вище, статтею 47 Конституції України передбачено, що громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до загальної теорії права слідує, що закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити, а підзаконний нормативний акт (до якого також належить наказ Міністра оборони України) видається відповідно та на підставі закону, для конкретизації та встановлення механізму реалізації законодавчих приписів.

Натомість, обмеження права ОСОБА_2 на отримання житла у постійне користування суперечить нормам чинного законодавства.

З урахуванням наведеного суд вважає, що, в силу вимог ч.2 ст. 47 Конституції України, положень Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , ОСОБА_2, будучи особою звільненою з військової служби, яка перебуває у списку, як особа яка потребує поліпшення житлових умов, має право на першочергове забезпечення житлом.

Виходячи з системного аналізу вищевикладених норм, суд приходить до висновку про те, що КЕВ м. Сімферополя та його начальник є відповідними органом та посадовою особою, які у правовідносинах з військовослужбовцями, в тому числі пов'язаних з реалізацією державних соціальних гарантій для військовослужбовців шляхом розподілу останнім державного житла, реалізують владні управлінські функції, через що належать до суб'єктів владних повноважень в розумінні пп.7 п.1 ст. 3 КАС України.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність дій відповідачів, суд приходить до висновку, що при реалізації функцій щодо забезпеченості житлом військовослужбовців, розробці та вчиненні всіх можливих дій та заходів, направлених на безумовне забезпечення житлом військовослужбовців, підготовці пропозицій щодо їх забезпечення житловою площею, контролем за його розподілом і використанням, виходячи з аналізу поведінки владних суб’єктів дії відповідачів в практичній діяльності звужено суто до виконання функцій розподілу житла, яке виділяється Міністерством оборони України.

Відповідачі не надали суду переконливих доказів того, що ними були прикладені всі можливі зусилля для реалізації конституційного права ОСОБА_2 на забезпечення житлом.

Питання забезпеченості житлом військовослужбовців не може залежите від кількості надходження житла до гарнізону для поліпшення житлових умов військовослужбовців, які перебувають на обліку, а саме від кількості виділених для цього коштів, а отже ставить реалізацію права особи на житло в залежність від наявних коштів у держави в особі Міністерства оборони та системи його органів та установ.

Статтею 1 Конституції України Україна проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Отже, відповідно до ч. 9 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" про право на позачергове одержання житла звільненими в запас військовослужбовцями, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, державні соціальні гарантії ветеранам військової служби, встановлені цими Законами, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Встановлення розподілу житлової площі в залежності від черговості знаходження на квартирному обліку, відсутність реальних механізмів виділення житла для всіх військовослужбовців, які потребують його отримання є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) , в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй.

Крім того, з цього приводу суд зауважує, що право на звернення до суду із позовом по суті є диспозитивним і використання цього права залежить від волі позивача. Право на звернення до суду особи, звільненої з військової служби та якою не отримане від держави житла у встановлені законодавством строки, гарантоване.

Суд, враховуючи закріплені у досліджених нормативних актах основні завдання та відповідальність КЕВ м. Сімферополя і начальника гарнізону відносно, дотримання законності під час забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, прийшов до висновку, що начальник КЕВ м. Сімферополя і начальник Сімферопольського гарнізону як керівники відповідної ланки державних органів – суб’єкти владних повноважень, повинні вчинити дії визначенні у ЖК України (5464-10) , постанові Ради Міністрів УРСР "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" та наказі Міністра Оборони України "Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень" для поновлення порушених прав позивача.

Також суд враховує, що до виключної компетенції органів місцевої влади, на які відповідно до статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" покладено повноваження щодо обліку громадян, які згідно з чинним законодавством потребують поліпшення житлових умов, розподілу та надання відповідно до законодавства житла.

З огляду на наведений аналіз положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, шляхом зобов’язання начальника КЕВ м. Сімферополя та начальника Сімферопольського гарнізону надати до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради необхідні документи для виділенняОСОБА_2 на склад родини 2 особи, благоустроєного жилого приміщення у відповідності з встановленими нормами житлової площі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Позивачі при зверненні до суду з позовом, у зв’язку з статусом інвалідів 2 групи, не сплачували судовий збір, тому питання про стягнення, повернення судового збору судом не вирішувалося.

У зв’язку зі складністю справи судом проголошені вступна та резолютивна частина постанови, постанова складена у повному обсязі 26.10.2009 року.

Керуючись статтями 94, 158- 162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

1. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

2. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити повністю.

3. Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

4. Зобов’язати начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Сімферополя та начальника Сімферопольського гарнізону надати до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради необхідні документи для виділення ОСОБА_2 на склад родини 2 особи, благоустроєного жилого приміщення у відповідності з встановленими нормами житлової площі.

5. В задоволенні інших позовних вимогах відмовити.

постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).