Про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок грошової допомоги - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Служби безпеки України (далі - СБУ), управління СБУ в Чернігівській області (далі - управління СБУ), про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок грошової допомоги,

У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до СБУ, управління СБУ.

На обґрунтування позовних вимог послався на те, що одноразова грошова допомога була нарахована та виплаченайомуне в повному обсязі, без включення до складугрошового забезпечення,з якого вона нараховується, всіх складових, отриманих ним перед звільненням.

Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 11 серпня 2009 року позов задовольнив: визнав протиправними дії СБУ, управління СБУ щодо нарахування та виплати ОСОБІ_1 одноразової грошової допомоги в розмірі меншому, ніж передбачено частиною другою статті 29 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «ПроСлужбу безпеки України» та статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) »; зобов'язав СБУ та управління СБУ нарахувати і виплатити ОСОБІ_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги в розмірі 191 679 грн 18 коп.

Апеляційний суд Чернігівської області постановою від 16 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2013, скасував постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 11 серпня 2009 року та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.

При цьому апеляційний суд, із рішенням якого погодився і Вищий адміністративний суд України, дійшов висновку, що при визначенні складу грошового забезпечення для встановлення розміру одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження військової служби, необхідно керуватися положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), яким визначено розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності, та складові грошового забезпечення, які враховуються при нарахуванні зазначеної допомоги. До грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, входить лише посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 9, статті 16 Закону № 2011-XII та положень Порядку (499-2008-п) . На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 січня 2014 року (справа № К/9991/66187/11),яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога особі, яка стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, необхідно керуватися частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII, згідно з якою до грошового забезпечення окрім посадового окладу та окладу за військовим званням входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що положення пункту 2 Порядку (499-2008-п) суперечать Закону № 2011-XII (2011-12) , а виходячи із приорітетності законів над підзаконними актами потрібно керуватися Законом.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував частину другу статті 9, статтю 16 Закону № 2011-XII та положення Порядку (499-2008-п) , внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і, зокрема, в постанові від 28 січня 2014 року (справа № 21 477а13) вказав, що виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок (499-2008-п) , а Закон № 2011-XII (2011-12) , який має вищу юридичну силу.

З огляду навикладене рішення касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у спорах цієї категорії, а тому заяву ОСОБИ_1 слід задовольнити.