Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М.I.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

при секретареві - Сидорович О.В.,

провівши у відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради міста Донецька Донецької області (далі - УПСЗН Куйбишевської районної ради міста Донецька Донецької області), третя особа: Головне управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 28 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2004 року, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2003 року ОСОБА_1 пред'явив до УПСЗН Куйбишевської районної ради міста Донецька Донецької області позов про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2002 роки в сумі 2134 гривні 90 копійок, посилаючись на те, що йому, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інваліду II групи належить до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, яку відповідач виплатив йому у сумі 80 гривень 10 копійок, виходячи з розміру 26 гривен 70 копійок за рік, чим незаконно обмежив розмір цієї виплати.

Ухвалою Куйбишевського районного суду міста Донецька від 9 березня 2004 року до участі в справі притягнуто Головне управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації як третю особу на стороні відповідача.

Рішенням Куйбишевського районного суду міста Донецька від 28 травня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2004 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з указаними судовими рішеннями, представник позивача ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Вищому адміністративному суду України для вирішення.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, представник позивача ставить питання про їх скасування і задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Рішення суду першої інстанції, з обгрунтованістю якого погодився апеляційний суд, про відмову в задоволенні позовних вимог мотивовані тим, що УПСЗН Куйбишевської районної ради міста Донецька Донецької області при нарахуванні ОСОБА_1 щорічних виплат на оздоровлення за 2000 - 2002 роки виходило з положень Закону України "Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХII (796-12) та постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) , згідно з якими позивачу підлягала виплаті щорічна допомога на оздоровлення за ці роки як інваліду II групи у розмірі 26 гривень 70 копійок (встановленому зазначеною постановою Кабінету Міністрів України ще в 1996 році).

Однак, зазначені висновки судів не відповідають вимогам закону з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії та інвалідом II групи.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) щорічна допомога інвалідам II групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати такої допомоги (частина 7 статті 48 цього Закону).

З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2003 року ОСОБА_1 виплачена допомога на оздоровлення за 2002 рік (платіжне доручення № 126 від 31.03.2003), а 29 квітня 2003 року - допомога на оздоровлення за 2000 та 2001 роки (платіжне доручення № 305 від 29 квітня 2003 року).

Статтею 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) від 26 грудня 2002 року № 372-IV розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 гривень. Зі змісту статті 1 цього Закону не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а навпаки, статтею 2 передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" з 1 січня 2003 року складав 185 гривень на місяць, який згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус та соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) та стаття 1 Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" (372-15) , а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але невірно застосовані норми матеріального права, ухвалені ними рішення підлягають скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням отриманої ОСОБА_3 суми 80 гривень 10 копійок та розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виплати (березень та квітень 2003 року) - 185 гривень на користь позивача за період 2000-2002 років підлягає стягненню 2694 гривні 90 копійок (185 гривень х 5 х 3 - 80 гривень 10 копійок).

Керуючись статтями 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 28 травня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 липня 2004 року скасувати.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної ради міста Донецька Донецької області на користь ОСОБА_1 недоотриману допомогу на оздоровлення за 2000-2002 роки в сумі 2694 гривні 90 копійок.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .