Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Сіроша М.В.

Суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Матолича С.В.

Харченка В.В.

при секретарі: Деревенському I.I.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 22 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до товариства з обмеженою відповідальністю "Ельдорадо-Україна", приватного підприємства "Продсервіс" про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2006 року Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ельдорадо-Україна", приватного підприємства "Продсервіс" про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів.

Постановою господарського суду м. Києва від 22 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року, в задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податкової інспекції у Печерському районі м. Києва в касаційній скарзі просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, між товариством з обмеженою відповідальністю "Ельдорадо-Україна" та приватним підприємством "Продсервіс" був укладений договір купівлі-продажу № 1809/1 від 18.08.2003 року про поставку продукції, перелік, ціна та кількість якої зазначається у накладних.

Відповідачем - 2 на підтвердження постачання продукції були виписані видаткові накладні від 22.09.2003 №00921-01, від 26.09.2003 №00921-02, від 26.09.2003 №00921-03, від 27.09.2003 №00924-01, від 01.10.2003. №01001-01, від 01.10.2003 №01001-02, від 05.10.2003 №01005-01, від 07.10.2003 №01007-01, від 08.10.2003 №01008-01, від 13.10.2003 № 01013-01, від 15.10.2003 № 01015-01, від 21.10.03 №01021-01, від 23.10.2003 №01021-02, від 25.10.2003 №01025-01, від 25.10.2003 №01021-03, від 27.10.2003 №01027-02, від 27.10.2003 №01027-01, від 28.10.2003 №01001-04, від 29.10.2003 № 01029-02, від 29.10.2003 №01029-01, від 01.11.2003 №01101 -02, від 01.11.2003 №01101-01, від 03.11.2003 №01103-02 на загальну суму 4 529 859,46 грн.

Відповідачем-1 в оплату за отриманий товар безготівковим шляхом перераховано на розрахунковий рахунок відповідача-2 грошові кошти у сумі 4 529859,46 грн.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов, не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не можуть бути предметом позову.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР (1540-06) , яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 (509-12) № 509-ХI1 "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення. За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Суд першої інстанції правильно не застосував санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, однак з обгрунтуванням такого рішення погодитися не можна. Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині.ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004. ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України (435-15) він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

ГК, що набрав чинності з 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР (1540-06) .

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову господарського суду м. Києва від 22 травня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13 вересня 2006 року скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.