К-20563/06 Про скасування податкового повідомлення-рішення (ПДВ) - 02.07.2008 Прийняття

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 20.12.2005 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 р., позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.09.2004 р. № 0000332601/0 в частині застосовної штрафної санкції у сумі 21450 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь СТОВ "Журавлине" витрати з державного мита у сумі 3,40грн.

Старокостянтинівська ОДПІ Хмельницької області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п. 11.21 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168\97-ВР та "Порядку нарахування виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) , та п. 11.29 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (168/97-ВР) та "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271 (271-99-п) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.08.2001 р. по 31.07.2004 р. складено акт № 75-26-203-30868612 від 17.09.2004 р., яким, серед іншого, зафіксовано порушення позивачем вимог п. 11.21, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, та "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271 (271-99-п) .

Вказані порушення полягали у тому, що позивач неповно перерахував кошти на спеціальні рахунки з податку на додану вартість у сумі 21450 грн. (різниця між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом) за податковими деклараціями № 1 та № 2.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332601/0 від 17.09.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 24993 грн. (у т.ч. 2327 грн. основного платежу та 22666 грн. штрафних санкцій), куди і увійшло податкове зобов’язання зі штрафних санкцій у розмірі 21450 грн., застосованих за вказане вище порушення.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про необхідність визнання недійсним податкового повідомлення-рішення про визначення позивачеві штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 21450 грн. за порушення ним вимог п. 11.21, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість".

За змістом п. 11.21, п. 11.29 ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними власну продукцію залишається в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовується ними на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Відповідно до абз. 3 п. 11.29 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Відповідно до абз. 9 п. 15 "Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі, затвердженого відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), кошти, перераховані сільськогосподарськими підприємствами на окремий рахунок, використовуються ними на підтримку власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва. У разі нецільового використання цих коштів вони стягуються до державного бюджету відповідно до законодавства.

Податковою інспекцією встановлено використання позивачем вказаних коштів не за цільовим призначенням, а саме: неперерахування коштів на окремий рахунок у розмірі 21450 грн.

Однак, в ході перевірки не було встановлено факту заниження або завищення суми податкових зобов’язань позивача, заявлених у податкових деклараціях, зумовлених саме зазначеним вище порушенням, а тому безпідставно застосовано п. "б" п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ при визначенні суми податкових зобов’язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням.

За приписами п. "б" п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 цього Закону контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

За відсутності підстав, викладених у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, податковий орган неправомірно визначив п озивачеві штраф у відповідності до вимог п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Кошти, які мають обліковуватися на спецрахунку з податку на додану вартість згідно із приписами "Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини", затвердженого постановою від 26.02.1999 р. № 271 та "Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) , не відповідають ознакам податкового зобов’язання, встановленим п.1.2., 1.3 Закону України Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. №2181ІІІ.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що за використання коштів, які мають обліковуватися на спецрахунку, не за цільовим призначенням не можуть визначатися податкові зобов’язання шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.

Законодавством передбачені наслідки використання коштів не за цільовим призначенням у вигляді їх стягнення до Державного бюджету України. Проте, ці наслідки не можна ототожнювати із відповідальністю у вигляді штрафу, яка застосовується на підставі Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) шляхом його визначення податковим повідомленням-рішенням.

Враховуючи приписи ст. 41 Конституції України, за якими ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, суд касаційної інстанції вважає, що орган державної податкової служби, який здійснює контроль за дотриманням порядку використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками, мав правильно обрати спосіб реалізації стягнення таких коштів до Державного бюджету, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом про стягнення таких коштів.

За змістом п. 11 ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Таким чином, у суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, були підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині застосовної штрафної санкції у розмірі 21450 грн.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Старокостянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Хмельницької області від 20.12.2005 р. та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 30.03.2006 р. – без змін.