Про визнання дій неправомірними - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - ГУ МВС) про визнання дій неправомірними,

У серпні 2010 року ОСОБА_1звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати неправомірними дії ГУ МВС щодо відмови у наданні довідки про право користування пільгами згідно із Законом України від 20 грудня 1992 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (565-12) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 565-ХІІ (565-12) ); зобов'язати відповідача видати довідку про право користування пільгами;зобов'язати ГУ МВСнадати управлінню праці та соціального захисту населення Глобинської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - управління соцзахисту) інформацію про ньогояк про особу, яка має право на пільги.

На обґрунтування позовузазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ України, з якої 6 липня 1999 року був звільнений за власним бажанням в запас на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення). Йому призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (2262-12) «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХII (2262-12) ).

20 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про видачу йому довідки про право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ, та надання управлінню соцзахисту інформації про нього як про особу, яка має право на пільги, відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 (117-2003-п) «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» (далі - Реєстр).

Листом від 30 липня 2010 року № 4/Н-45 ГУ МВС відмовило позивачу у задоволенні його вимог, посилаючись на те, що останній звільнений зі служби в органах внутрішніх справ за власним бажанням, у той час як право на пільги мають особи, які звільнені зі служби, зокрема, за вислугу років, а призначення заявнику такого виду пенсії, як «за вислугу років», не змінює підставу звільнення зі служби «за власним бажанням».

Позивач вважає, що йому незаконно відмовлено у видачі вказаної довідки, оскільки, отримуючи пенсію за вислугу років, він має право на пільги, передбачені статтею 22 Закону № 565-ХІІ.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 20 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року, позов задовольнив: визнав протиправною бездіяльність ГУ МВС у наданні управлінню соцзахисту інформації про ОСОБА_1 як про особу, яка має право на пільги; зобов'язав відповідача надати управлінню соцзахисту інформацію про позивача як про особу, яка має право на пільги; визнав неправомірними дії ГУ МВС щодо відмови у наданні ОСОБА_1 довідки про право користування пільгами згідно із Законом № 565-ХІІ (565-12) .

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Положення (114-91-п) , яке є підзаконним актом, суперечить Закону № 565-ХІІ (565-12) , а тому, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме Закон № 565-ХІІ (565-12) . Таким чином, звільнення працівника міліції за власним бажанням не позбавляє його права на користування пільгами, передбаченими статтею 22 Закону № 565-ХІІ, а відтак позивач, який має вислугу років, встановлену законом, має право на пільги.

Вищий адміністративний суд України постановою від 19 листопада 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, постановив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 22 Закону № 565-XII та Положення (114-91-п) , що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2009 року (справа № К-10431/08), в якій, на його думку,інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні і ті ж норми матеріального права.Просить скасувати оскаржувану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 лютого 2014 року зазначену справу допустив до провадження Верховного Суду України.

Касаційний суд, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України, копію якої додано до заяви для порівняння, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статті 22 Закону № 565-ХІІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Так, у справі № К-10431/08 суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки працівник міліції, звільнений за власним бажанням відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення (114-91-п) , отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 12 Закону № 2262-ХІІ, то за правилами частини шостої статті 22 Закону № 565-ХІІ за ним зберігаються встановлені цим Законом (565-12) пільги.

Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку і зазначив, що при звільненні працівника міліції з органів внутрішніх справ України на підставі підпункту «ж» пункту 64 Положення (114-91-п) за власним бажанням в запас, право на збереження пільг, передбачене статтею 22 Закону № 565-ХІІ, на такого працівника не поширюється.

Порядок та умови проходження служби в міліції згідно з частиною першою статті 18 Закону № 565-ХІІ регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

У пункті 64 Положення (114-91-п) закріплено перелік підстав для звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби.

Частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ визначено підстави, звільнення за якими передбачає право на збереження пільг, встановлених цим Законом (565-12) , а саме: за віком, хворобою або вислугою років, які відповідають підпунктам «а», «б» пункту 64 Положення (114-91-п) .

Таким чином, незалежно від наявності умов для призначення пенсії за вислугу років, перелік яких міститься у статті 12 Закону № 2262-ХІІ, право на збереження встановлених Законом № 565-ХІІ (565-12) пільг має лише працівник міліції, звільнений зі служби з підстав, визначених у частині шостій статті 22 цього Закону, тобто за віком, хворобою або вислугою років.

У справі, про перегляд якої подано заяву, суди встановили, що ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас відповідно до підпункту «ж» пункту 64 Положення (114-91-п) , тобто не з підстав, передбачених частиною шостою статті 22 Закону № 565-ХІІ.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність відмови ГУ МВС у видачі позивачу довідки про право на пільги.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 23 квітня 2013 року (№ 21-96а13).

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, то у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.