Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Бим М.Є., Гончар Л.Я., Леонтович К.Г., Матолича С.В., Чалого С.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Державного підприємства "Антрацит" на постанову господарського суду Луганської області від 26 січня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року у справі №7/253ад за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005 році,-

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2005 рік в розмірі 44213,82 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 21 липня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Державне підприємство "Антрацит" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) встановлено для підприємств (об’єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 (1434-2002-п) , у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів.

Пунктом 3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 (1434-2002-п) , передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пунктів 3,4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного Положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Судом встановлено, що відповідно до звіту Державного підприємства "Антрацит" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 29 грудня 2004 року №338 (z1671-04) , за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу – 174 особи, фонд оплати праці штатних працівників – 1282,2 тис. грн.

Фактично на підприємстві відповідача у 2005 році працевлаштовано 1 інваліда. За розрахунком позивача відповідач повинен працевлаштувати 7 інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, яке не зайняте інвалідом.

Пунктами 5,10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року №314 (314-95-п) , передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державно службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних епітетів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 18 Закону підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендації медико-соціальної експертної комісії. Підприємства(об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язанні створити для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Стаття 12 Закону України "Про охорону праці" передбачає, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткові заходи безпеки праці, які відповідають специфічним особливостями цієї категорії працівників.

Пунктом 2 "Положення про робоче місце інвалідів і порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 (314-95-п) , регламентовано, що робочим місцем інваліда може бути як звичайне робоче місце, так і спеціалізоване робоче місце.

Пунктом 3 Положення передбачено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участь представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У пункті 14 цього положення визначено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до п. 32 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 року №83 (83-92-п) , Медико-соціальні експерті комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів Управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в м. Києві та м. Севастополі державної адміністрації та відповідному відділі, управлінню міської, районної у місці ради, на території якого проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

Отже, створення підприємством умов праці для інваліда з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, а саме: органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи у 2005 році підприємством не розроблялися заходи по створенню робочих місць для інвалідів, не вносилися в колективний договір, підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Працевлаштування інвалідів може здійснюватися органами працевлаштування за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади. Обов’язку з працевлаштування інвалідів органами працевлаштування мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ, організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Оскільки підприємство відповідача не інформувало органи працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, то, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення зобов’язання у відповідача сплати заявлених у позовній заяві штрафних санкцій у розмірі 44213,82 грн.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" відхилити, а постанову господарського суду Луганської області від 26 січня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.