ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025,
м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19.02.2009 р. № 8/478 м. Київ
|
Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовом
|
Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест"
|
До
|
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
|
Про
|
визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення
від 01.10.2008 р. № 0000734230/0
|
За участю представників сторін
від позивача: Лопатинська Є.Г. за дов. № 14/66 від 29.02.2008 р., Медведєва С.В. за дов. № 14/83 від 31.10.2008 р.
від відповідача: Бондаренко Ю.В. за дов. № 4270/8/10-010 від 14.04.2008 р., Тищенко О.В. за дов. № 163/9/10-110 від 02.02.2009 р.
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Київбудінвест"звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не є платником збору на право використання місцевої символіки, оскільки не використовує символіку м. Києва з комерційною метою. Позивач зазначив, що використовує в своєму найменуванні слово "Київ"для визначення свого місцезнаходження, а відтак у нього не має обов’язку щодо подання до податкового органу звітності щодо нарахування та сплати вказаного збору, а тому визначення податковим органом суми податкового зобов`язання та штрафних санкцій є безпідставними та неправомірними. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на Закони України "Про систему оподаткування" (1251-12)
, "Про охорону культурної спадщини" (1805-14)
, Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" (56-93)
, Положення про збір за право на користування символіки міста Києва (ra0007052-94)
.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову, свою позицію виклав в письмових запереченнях на позовну заяву. Відповідач вважає, правомірним нарахування позивачу суми податкового зобов`язання, у тому числі і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки позивачем були порушені розділ ІІ, розділ ІІІ, п. 6.2. та п. 6.3. розділу VІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 р. № 7 (ra0007052-94)
.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.
Позовні вимоги заявлено про визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП була проведена планова перевірка, за результатами якої було складено акт "Про результати виїзної планової перевірки Закритого акціонерного товариства "Київбудінвест", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2008 р.
В ході перевірки були встановлені порушення:
- розділу ІІ та ІІІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 р. № 7 (ra0007052-94)
, в частині заниження податкових зобов’язань збору за право використання місцевої символіки на суму 49338,81 грн., в тому числі за І квартал 2006 року –2367,90 грн., ІІ квартал 2006 року –21049,27 грн., ІІІ квартал 2006 року –25921,64 грн. та п. 2.1., 2.2. розділу ІІ, розділ ІІІ та п. 6.3. розділу VІ Положення про збір за право на використання символіки міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 р. № 7 (ra0007052-94)
(в редакції рішення від 09.03.2006 р. № 149/3240 (ra0149023-06)
із змінами і доповненнями) в частині необчислення та несплати податкових зобов’язань збору за право використання місцевої символіки на суму 233657,44 грн., в тому числі за ІV квартал 2006 року на суму 21693,36 грн., І квартал 2007 року – 9163,24 грн., ІІ квартал 2007 року –21701,44 грн., ІІІ квартал 2007 року –51229,45 грн., ІV квартал 2007 р. –80834,41 грн., І квартал 2008 року –26602,99 грн., ІІ квартал 2008 року –22432,55 грн.;
- в порушення підпункту "а"п.п.4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"та п.6.2. Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (ra0007052-94)
, ЗАТ "Київбудінвест"не подані податкові розрахунки збору за право використання місцевої символіки за ІV квартал 2006 р., І квартал 2007 р., ІІ квартал 2007 р., ІІІ квартал 2007 р., ІV квартал 2007 р., І квартал 2008 р., ІІ квартал 2008 р.
На підставі акту перевірки та встановлених порушень, податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0, відповідно до якого позивачу було нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: збір за право використання місцевої символіки, у розмірі 425684,38 грн., у тому числі за основним платежем –282996,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –142688,13 грн.
Суд вважає, позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) відносять збір за право використання місцевої символіки (п. 9 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про систему оподаткування").
Згідно із ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону, місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р. № 56-93 "Про місцеві податки і збори" (56-93)
(далі –Декрет) визначено види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри та порядок обчислення і спрямований на зміцнення бюджетів місцевого самоврядування.
Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування (ст. 12 Декрету).
Відповідно до ст. 18 Декрету, органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.
У місті Києві збір за право використання місцевої символіки впроваджено рішенням Київської міської ради від 15.02.1994 року № 7 (ra0007052-94)
"Про введення збору за право на використання символіки м. Києва"(в редакції рішення від 9 березня 2006 року № 149/3240 (ra0149023-06)
, із змінами і доповненнями).
Пунктом 1.2 Положення про збір за право на використання символіки міста Києва (ra0007052-94)
, затвердженого вищезазначеним рішенням (далі - Положення), визначено, що до місцевої символіки відносяться назви і зображення об'єктів та історичних пам'яток міста згідно з затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 р. № 39 (ra0039017-96)
Переліком назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки (далі - Перелік), використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку. Це герб м. Києва, прапор м. Києва, назви (похідні від назв) історичних пам'яток міста згідно з Переліком (ra0039017-96)
, які використовуються в найменуваннях підприємств або окремих видах продукції; зображення об'єктів історичних пам'яток міста згідно з Переліком (ra0039017-96)
, які використовуються при виготовленні друкованої, сувенірної, рекламної продукції тощо.
Пунктом 76 Переліку (ra0039017-96)
назв об’єктів та історичних пам`яток, що відносяться до місцевої символіки назву "Київ"віднесено до назви, використання якої юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку.
Крім того, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини"від 08.06.2000 р. (1805-14)
№ 1805-111 (яким зупинено дію Закону УРСР від 13 липня 1978 року № 3600-ІХ "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09)
, далі - Закон № 1805) передбачено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" (3600-09)
, визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
На виконання статті 32 Закону № 1805, з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, Постановою Кабінету Міністрів України від (878-2001-п)
26.07.2001 р. № 878 "Про затвердження списку історичних населених місць України"було затверджено список історичних населених міст України, до якого віднесено місто Київ.
Позивач в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що не використовує символіку міста Києва з комерційною метою, а слово "Київ"використовує в найменуванні для визначення свого місцезнаходження.
Згідно з п. 3 Положення (ra0007052-94)
, платниками збору за право використання символіки м. Києва є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.
Відповідно до Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.2004 р. № 65 (z0792-04)
та зареєстрованих в Мін’юсті України 29.06.2004 р. № 792/9391 назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним (435-15)
та Господарським кодексами України (436-15)
та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування. Назва юридичної особи береться у лапки та зазначається безпосередньо після організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.
Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
Враховуючи зазначене, місцезнаходження платника податків визначає його адреса, а не назва (найменування) суб’єкта господарювання.
З огляду на викладене вище, оскільки ЗАТ "Київбудінвест"у власній назві використовує назву, а саме "Київ", включену до Переліку назв об’єктів та історичних пам`яток, що відносяться до місцевої символіки, товариство є платником збору за право використання символіки м. Києва.
Крім того, в матеріалах справи містяться копії податкових розрахунків збору за право використання місцевої символіки від 06.05.2006 р. № 5713, від 07.08.2006 р. № 10894, які підтверджують сплату ЗАТ "Київбудінвест"збору за використання місцевої символіки міста Києва.
За встановлені перевіркою порушення, позивачу згідно з підпунктами "а"та "б"підпункту 4.2.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"було визначено суму податкового зобов`язання за основним платежем 282996,25 грн., та відповідно до п.п. 17.1.1., 17.1.2., 17.1.3. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"нараховано штрафні (фінансові) санкції –142688,13 грн.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, тому у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України.
Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог позивача щодо визнання недійсним (нечинним) податкового повідомлення-рішення від 01.10.2008 р. № 0000734230/0, належить відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову Закритому акціонерному товариству "Київбудінвест"відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом (2747-15)
, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата підписання повного тексту постанови: 27.02.2009 р.