Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

головуючого Співака В.I.,

суддів : Білуги С.В.,

Гаманка О.I.,

Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.,

при секретарі Охріменко Р.В., за участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та представника Державної податкової адміністрації України Лифаря Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової адміністрації України та ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням інвалідності третьої групи, -

встановила:

У серпні 2006 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації України про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням інвалідності третьої групи.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2006 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р. скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Дії Державної податкової адміністрації України визнано протиправними та з неї на користь позивача стягнуто грошову допомогу в розмірі 15014 грн. 74 коп. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі Державна податкова адміністрація України просить постанову апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р. скасувати, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2006 р. залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить змінити постанову апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р., замінивши в її резолютивній частині суму 15014 грн. 74 коп. на суму 49320 грн.

Перевіривши доводи касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державної податкової адміністрації України підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що наказом Державної податкової адміністрації України від 18.06.2004 р. №656-о позивача 22.06.2004 р. звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу організації роботи виявлення, обліку та зберігання безхазяйного майна Управління організації роботи з виявлення і розпорядження безхазяйним майном та майном, що переходить у власність держави Державної податкової адміністрації України за пунктом "б" статті 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (через хворобу). З 12.07.2004 р. ОСОБА_1 було встановлено інвалідність третьої групи через захворювання, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. №565-ХII (565-12) (в редакції станом на 18.06.2004 р.) у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від трирічного до п'ятирічного грошового утримання (залежно від ступеня втрати працездатності) і призначається пенсія по інвалідності.

Стаття 23 цього Закону закріплює основні положення державного страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва працівника міліції, а також визначає граничні суми грошових виплат у разі настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про міліцію" від 25.12.1990 р. (583-12) , стаття 23 набрала чинності після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1991 р. №59 (59-91-п) (у редакції постанови від 19.11.1992 р. №627 (627-92-п) зі змінами, внесеними постановами від 09.03.1995 р. №165 (165-95-п) та від 22.03.1995 р. №206 (206-95-п) ) Положення про порядок і умови державного обов'язкового страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України (далі Положення), яким визначено порядок і умови проведення страхових виплат, передбачених законом у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в законі, встановлено критерії визначення розміру відшкодування в залежності від ступеня втрати працездатності в межах граничної суми, встановленої цією нормою закону, визначено особу страховика - Національну акціонерну страхову компанію "Оранта", строки і порядок виплати страхових сум.

За змістом пунктів 1, З, 4, 5 Положення Міністерство внутрішніх справ України перераховує страхові платежі з державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України на спеціальний рахунок Національної акціонерної страхової компанії "Оранта", яка при настанні страхових подій, передбачених у пункті 2 цього Положення, проводить виплату страхових сум. Спори, які виникають з приводу виплати страхових сум, вирішуються в судовому порядку, сторонами в якому є застрахований (його спадкоємці) і страховик - Національна акціонерна страхова компанія "Оранта".

При розгляді даної справи, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд хоча і правильно зазначив, що ОСОБА_1 не було пропущено строк позовної давності, проте не врахував вимог вищезазначених норм і безпідставно поклав на Державну податкову адміністрацію України обов'язок по відшкодуванню позивачу одноразової грошової допомоги.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України - задовольнити частково. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права - судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів, -

постановила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 17.11.2006 р. та постанову апеляційного суду м. Києва від 27.03.2007 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням інвалідності третьої групи скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з настанням інвалідності третьої групи відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.