Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Бившевої Л. І.,

Голубєвої Г. К.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання - Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми

на постанову Господарського суду Сумської області від 20.07.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2006р. у справі № 8/246-06

за позовом Державної податкової інспекції у м. Суми

до:

1) Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1,

2) Приватного підприємства "Верніс"

про визнання недійсними угод,

за участю представників:

позивача - не з'явились,

відповідача-1 - ОСОБА_2,

відповідача-2 - не з'явились,

03.05.2006р. Державною податковою інспекцією у м. Суми подано позов про визнання недійсними усних угод, укладених між відповідачами відповідно до податкових накладних, на загальну суму 186 190 грн. 32 коп., повернення всього одержаного Приватним підприємством "Верніс" за цими угодами Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особіОСОБА_1та стягнення з останньої в доход держави всього одержаного або належного їй на відшкодування.

Підставами для визнання зобов'язань недійсними позивачем зазначені ст. ст. 202, 203, 215 ЦК України, ст. 208 ГК України, п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02.11.2004р. по справі № 2-4608/5 2004р. про визнання недійсними статуту Приватного підприємства "Верніс" з моменту його реєстрації та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

Постановою Господарського суду Сумської області від 20.07.2006р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2006р. у справі № 8/246-06 в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що податкові органи мають право подавати до суду позови, за якими можливе стягнення коштів на користь держави; в діючому ЦК України (435-15) відсутні норми, які б можна було розглядати як аналог ст. 49 ЦК УРСР; наслідком недійсності правочину є лише реституція на користь його сторін; позивачем не наведено правових підстав визнання недійсними усних угод; правові наслідки недійсності правочину можуть бути застосовані лише в разі визнання його недійсним.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215, ч. ч. 2, 5 ст. 216, ст. 509 ЦК України, ст. ст. 174, 175, ст. 202, ч. 1 ст. 207, ст. 208 ГК України, п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ч. 4 ст. 11, ч. 1 ст. 200 КАС України.

Представник Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 в судовому засіданні проти вимог касаційної скарги заперечив.

Приватне підприємство "Верніс" заперечення на касаційну скаргу не подало.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника першого відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний господарський суд, зазначив про відсутність в даному випадку права податкового органу подавати позов про визнання недійсними усних угод із застосуванням наслідків, за якими можливе стягнення коштів на користь держави; не наведення правових підстав визнання недійсними усних угод.

Однак такий висновок зроблений без повного дослідження норм чинного законодавства, всіх фактичних обставин справи та доказів на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

По даній справі суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявність чи відсутність обставин, на які посилається позивач, тобто, укладення між відповідачами оспорюваних угод, в яких формах (ст. ст. 206 - 208 ЦК України), вчинення другим відповідачем господарських зобов'язань з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та якими доказами вони підтверджуються.

Дослідження даних обставин необхідне для подальшого застосування відповідних норм матеріального права і обґрунтування прийняття відповідного рішення та можливого застосування відповідних наслідків.

Судами не наведено підстав для застосування до даних обставин лише положень ЦК України (435-15) , оскільки ГК України (436-15) , на норму якого також посилається позивач (ст. 208), передбачає відповідні умови та залежні від них особливості правових наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним.

Не враховано, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.

За вказаних обставин, зважаючи на межі перегляду, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій повністю та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 22-7, 230, 231, 254 КАС України, -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Господарського суду Сумської області від 20.07.2006р. та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2006р. у справі № 8/246-06.

3. Справу № 8/246-06 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 - 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.