Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                     Кривенка В.В.,

суддів:                         Коротких О.А., Кривенди О.В., 

                                Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., 

                                Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради Донецької області (далі - Управління)про стягнення допомоги по догляду за дитиною,

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати дії Управлінняпротиправними та зобов'язати відповідача провести їй перерахунок допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі - допомога по догляду за дитиною) у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років з урахуванням проведених виплат з18 лютого 2013 року до досягнення нею трирічного віку.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. На підставі заяви відповідач призначив їй виплату допомоги по догляду за дитиною у розмірі 130 грн щомісячно.

Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області постановою від 12 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року,позов задовольнив:визнав протиправними дії Управління та зобов'язав відповідача провести перерахунок допомоги по догляду за дитиною з 18 лютого 2013 року до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років з урахуванням проведених виплат.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 листопада 2013 року постанову Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», підпункту 7 пункту 23 розділу ІІ, підпунктів 1, 2 розділу ІІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI (107-17) ). Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви Управління додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 вересня 2012 року, яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.

У справі, яка розглядається, касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що в період у лютому-червні 2013 року допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Натомість в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 6вересня 2012 рокукасаційний суд вказав на те, що з травня 2009 року по травень 2012 року допомога по догляду за дитиною має виплачуватися у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом № 107-VI (107-17) - правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом № 2811-ХІІ (2811-12) , дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-III (2240-14) «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон № 2240-III (2240-14) ), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема,статтею 43 Закону № 2240-IIIбуло передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI (107-17) були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ (2811-12) та Закону № 2240-III (2240-14) . Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III (2240-14) було виключено статті 40-44.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI (107-17) , в тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III (2240-14) .

Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI (107-17) було передбачено, що розділ II цього Закону (107-17) діє до 31 грудня 2008 року.

Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 (v010p710-08) відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III (2240-14) .

Статтею 46 Закону України від 26 грудня 2008 № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» та статтею 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI«Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 2154-VI (2154-17) ) передбачено, що у 2009, 2010 роках допомога по догляду за дитиною відповідно до Закону № 2240-ІІІ (2240-14) призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (1751-2001-п) саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (2811-12) (пункт 1). Новий акт уряду на виконання статті 45 Закону № 2154-VI не приймався.

Розміри і порядок виплати допомоги відповідно до Закону № 2240-III (2240-14) на виконання статті 45 Закону № 2154-VIКабінетом Міністрів Українине визначалися.

Таким чином, з 1 січня 2011 року існує дві законодавчі норми щодо виплати допомогипо догляду за дитиною у розмірах, передбачених Законом № 2811-ХІІ (2811-12) та Законом № 2240-ІІІ (2240-14) .

Оскільки у справі, що розглядається, суди встановили, що спір виник щодо виплати допомоги з 18 лютого 2013року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону, яким є Закон № 2240-III (2240-14) , відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема у постанові від 25 грудня 2012 року (справа № 21-410а12).

Таким чином, враховуючи викладене,колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Управління задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління праці та соціального захисту населення Ясинуватської міської ради Донецької області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.