Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Головного управління державного казначейства України в місті Києві про зобов’язання вчинити певні дії,

Позивачі звернулись в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідачів про зобов’язання вчинити певні дії.

Позивачі в судовому засіданні позов підтримали та просили:

- призначити та сплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2А одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю як особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі ч. 1 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (за станом на час виплати);

- призначити та сплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2А щорічну допомогу за 2007 рік на оздоровлення, як інвалідам 3 групи в розмірі 4 мінімальних заробітних плат згідно із ч.4 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(за станом на час виплати);

- призначити та сплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2А щорічну разову грошову допомогу за 2007 рік в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком відповідно до п.27 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (за станом на час виплати).

Представники відповідачів у судовому засіданні позов не визнали, вважають свої дії правомірними та такими, що вчинені у відповідності до норм чинного законодавства України. Зазначили, що виплати, які передбачені законодавством України позивачам вже виплачені. При цьому наполягали відмовити у позові у зв’язку із пропущенням строків звернення до адміністративного суду. Подали до суду письмові заперечення.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2А відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) є особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідами 3 групи.

Згідно із положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 9 липня 2007 року –щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"- щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.

Позивачі частково отримали щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік.

Зазначене обумовлено тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Згідно із статтею 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Таким чином, дії відповідачів суперечать нормам Конституції України (254к/96-ВР) про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, судом враховано рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) (далі –Рішення). У рішенні, зокрема, зазначено, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , тобто є неконституційною. У пункті 5 Рішення Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку, що визнанні неконституційними.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання певним категоріям громадян відповідних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно із положеннями статті 12 Європейської соціальної хартії від 3 травня 1996 року, яка ратифікована Законом України № 137-V від 14 вересня 2006 року (137-16) метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються: започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування; підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рівні, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення; докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень; вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх і багатосторонніх угод або в інший спосіб і відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй. Норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) .

Враховуючи вищевикладене суд погоджується з позицією позивачів щодо порушення їх прав на отримання грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було зазначено вище, позивачам частково виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2007 рік у розмірі 300 грн. кожному. Дана обставина сторонами визнана, та неоспорювалась у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) передбачав, що прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність становив з 01.01.2007р. по 31.03.2007р. - 380 грн., з 01.04.2007р. по 30.09.2007р. - 406 грн., з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. - 411 грн.

У наданих до суду розрахунках позивачі виходили з прожиткового мінімума для осіб, які втратили працездатність розміром 387 грн.

Отже, заборгованість по сплаті позивачам щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік становить 2409 грн. (387 грн. х 7 –300 грн.) кожному.

Крім того, відповідно до абз. 3 ч.4 ст. 48 даного Закону в редакції Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати.

Згідно ч. 5 вищезазначеної статті Закону (796-12) щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи.

Стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI (107-17) передбачає, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996р. (836-96-п) , та № 562 від 12.07.2005 р. (562-2005-п) були передбачені розміри допомог для визначених категорій громадян, до яких належить позивач.

При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007р. № 6-рп/2007, в якому були визначені такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (неконституційними) окремі положення Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" (489-16) , зокрема це стосується ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В пункті 4 цього Рішення, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) мінімальна заробітна плата становила з 01.01.2007р. по 31.03.2007р. - 400 грн., з 01.04.2007р. по 30.06.2007р. - 420 грн., 01.07.2007р. по 30.09.2007р. - 440 грн., з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. - 460 грн.

В судовому засіданні було встановлено, що позивачі отримали щорічну допомогу за 2007 рік у розмірі 100 грн. кожний. Дана обставина сторонами визнана та неоспорювалась в судовому засіданні.

В наданих до суду розрахунках позивачі виходили з мінімальної заробітної плати розміром 440 грн.

Отже, заборгованість по сплаті позивачам одноразової щорічної допомоги за 2007 рік становить 1660 грн. (440 грн. х 4 –100 грн.) кожному.

Згідно з абз. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України від 01.01.2007 р. N230/96-ВР (230/96-ВР) одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.

Частина 3 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлює, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Посвідчення інваліда 3 групи видано ОСОБА_1 09.08.2006 року, ОСОБА_2 –16.03.2005 року. Відповідно до довідок до акта огляду МСЕК серії №КИ-1 №013033 та №004964 ОСОБА_1 встановлена 3 група інвалідності з 18.05.2006 року, ОСОБА_2 –з 14.03.2005 року.

Отже, позивачі знали про право на отримання одноразової компенсації на момент встановлення їм інвалідності.

Звідси слід вважати, що у ОСОБА_1 виникло право на звернення до суду за даною позовною вимогою у травні 2006 року, у ОСОБА_2 –в березні 2005 року.

Як видно з матеріалів справи, позивачі звернулись до адміністративного суду з позовною вимогою про зобов’язання призначити та сплатити одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю як особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи (за станом на час виплати) у грудні 2007 року.

Згідно із ч.1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст. 71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У ч.3 ст. 100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" (v0002760-08) передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.

Представники відповідача наполягли на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв’язку з пропущенням строків звернення до суду.

Позивачі не надали жодного пояснення щодо поважності причин пропуску процесуального строку, встановленого законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позову в частині одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю як особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи на підставі ч. 1 ст. 48 Закону України "Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв’язку із пропущенням строку звернення до суду.

Крім того, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, також з тієї підстави, що до компетенції Головного управління державного казначейства України в місті Києві нарахування та виплата пенсій не відноситься.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачів є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

На основі встановленого, керуючись ст.ст. 86, 99, 100, 159- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 згідно зі ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1660 ( тисяча шістсот шістдесят) грн.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної у м.Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-ого травня за 2007 рік згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 2409 (дві тисячі чотириста дев’ять) грн.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 згідно зі ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік в розмірі 1660 ( тисяча шістсот шістдесят )грн.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-ого травня за 2007 рік згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) як інваліду війни ІІІ групи у розмірі 2409 (дві тисячі чотириста дев’ять) грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.