ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
28.10.2008 р. № 9/231
12:58
( Додатково див. постанову Вищого адміністративного суду України (rs14890508) )
За позовом
Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
до
Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва
про
визнання недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000881704/0
від 19.03.2008 р. та № 0000871704/0 від 19.03.2008 р.
Суддя:Кротюк О.В.
Секретар судового засідання: Поліщук О.А.
Представники:
Від позивача
ОСОБА_2. (довіреність б/н 13.08.2007 р.)
Від відповідача
Клименко Є.С. (довіреність № 85/9/10-008 від 11.01.2008 р.)
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва з вимогами визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000881704/0 від 19.03.2008 р. про донарахування суми податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у 2007 р. у розмірі 112 112,80 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000871704/0 від 19.03.2008 р., яким визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийняті з порушенням норм Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"від 3 липня 1998 року N 727/98 (727/98) (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99 (746/99) ), оскільки позивач є платником єдиного податку, перебував на спрощеній системі оподаткування, тому не зобов'язаний подавати декларацію про доходи фізичних осіб та податкову декларацію з податку на додану вартість. Крім того, з наступного податкового періоду після перевищення встановленого ліміту виручки позивач перейшов на загальну систему оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності, що є належним доказом дотримання положення чинного законодавства України.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржувані рішення прийняті в межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) , Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , оскільки після перевищення обсягу виручки від реалізації продукції позивач не подав податкову декларацію про доходи фізичних осіб на суму, що перевищує встановлений ліміт, та декларацію з податку на додану вартість, та відповідно не сплатив суму відповідного податку
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
встановив:
перевіркою Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва встановлено, що Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1. у ІІІ кварталі 2007 р. перевищив обсяг ліміту виручки 500000,00 грн., передбачений для спрощеної системи оподаткування, і склав 1496558,25 грн. Тому СПД ОСОБА_1. перейшов у ІV за 2007 р. на загальну систему оподаткування. Обсяг виручки у межах 500000,00 грн. СПД ОСОБА_1. оподатковано згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності"№ 727/98 від 03.07.98 р. (727/98) із змінами та доповненнями -сплачено єдиний податок. Перевищення виручки за ІІІ квартал 2007 р. понад 500000,00 грн. склало 996558,25 грн., в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності у 2007 р. та не подано податкову декларацію на додану вартість за вересень 2007 р.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва складено акт № 111-17-4-2495006554 від 05.03.2008 р. про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб'єкта господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1.
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000881704/0 від 19.03.2008 р. на підставі акту перевірки № 111-17-4-2495006554 від 05.03.2008 р. ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 112112,80 грн.
Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000871704/0 від 19.03.2008 р. на підставі акту перевірки № 111-17-4-2495006554 від 05.03.2008 р. ОСОБА_1 визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 170,00 грн.
Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наступного.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною першою Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"від 3 липня 1998 року N 727/98 (727/98) (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99 (746/99) ; далі - Указ № 727/98) установлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва, зокрема, фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Частиною другою Указу № 727/98 (727/98) встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Частиною четвертою Указу № 727/98 (727/98) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.
Частиною п'ятою Указу № 727/98 (727/98) передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу (727/98) , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України. Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб"від 22 травня 2003 року N 889-IV (889-15) набрав чинності з 1 січня 2004 року (встановлено перехідними положеннями останнього).
Пунктом 22.2. статті 22 Закону № 889 передбачено: у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.
Пунктом 9.12.1. статті 9 Закону № 889 визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
При цьому згідно пункту 9.12.2. Закону № 889 (889-15) якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом (889-15) для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.
Отже, за пунктом 9.12.2. об'єктом оподаткування на загальних підставах є такі доходи, які отримані платником податків поза межами підприємницької діяльності. Такими, наприклад, може бути спадщина, подарунки та інше. Таким чином, доходи отримані платником податків згідно пункту 9.12.1, тобто в рамках та від здійснення підприємницької діяльності, оподатковуються в порядку встановленому спеціальним законодавством з цих питань, яким в даному випадку є Указ № 727/98 (727/98) .
Враховуючи викладені обставини, суд встановив необхідність застосування до спірних правовідносин лише положень Указу № 727/98 (727/98) . Такого висновку суд дійшов, враховуючи те, що нормами Указу № 727/98 (727/98) чітко передбачено лише єдиний наслідок для платника єдиного податку, який перевищив вимоги, встановлені частиною першою цього Указу, -перехід на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду.
Як Указ № 727/98 (727/98) так і положення Закону України № 889 (889-15) не містять жодних вимог до визначення податкових зобов'язань платника податку -фізичної особи з сум доходу, що перевищують 500 тисяч. Жодним законом не встановлено умову і порядок, у відповідності до яких у разі перевищення 500 тисяч, визначених Указом № 727/98 (727/98) , така сума перевищення підлягає оподаткуванню, зокрема у відповідності до вимог Закону № 889.
У відповідності до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки позивач виконав вимоги Указу № 727/98 (727/98) : перейшов на загальну систему оподаткування з наступного звітного періоду після перевищення встановленого ліміту виручки для спрощеної системи оподаткування, що відповідачем не оспорюється, а відповідачем не зазначено норм закону, у відповідності до яких ним здійснено нарахування податкових зобов'язань, то суд вважає необґрунтованим та безпідставним оскаржуване рішення № 0000881704/0 від 19.03.2008 р., і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000871704/0 від 19.03.2008 р., яким визначено суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість у розмірі 170,00 грн. суд встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи, позивач перейшов на загальну систему оподаткування з четвертого кварталу 2007 року, оскільки обсяг його виручки від реалізації продукції у третьому кварталі 2007 р. склав 1496558,25 грн. Закон України "Про податок на додану вартість"від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (168/97-ВР) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 168 платником податку є будь-яка особа, яка:
а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;
б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;
в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.
Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Відповідно до підпункту "б"пункту 7 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. N 79 (z0208-00) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 р. за N 208/4429 (z0208-00) , у редакції, що діяла на момент спірних правовідносин, особи, які згідно з Указом Президента України від 28 червня 1999 року N 746/99 (746/99) "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) (далі - Указ), сплачуючи єдиний податок, порушили вимоги, установлені статтею 1 Указу (727/98) , зобов'язані подати органу державної податкової служби заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
При цьому, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом (168/97-ВР) зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (пункт 1.3. Закону № 168 (168/97-ВР) ).
Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість ( наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 166 (z0250-97) (у редакції наказу від 15 червня 2005 р. N 213)), пунктом 1.1. встановлено, що декларація подається до податкового органу за місцем реєстрації особою, яка зареєстрована платником податку на додану вартість згідно з вимогами Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .
Враховуючи вказані вище норми та те, що судом встановлено про необхідність застосування до спірних правовідносин Указу № 727/98 (727/98) , суд вважає безпідставним та помилковим оскаржуване рішення № 0000871704/0 від 19.03.2008 р. Оскільки позивач дотримався норм Закону № 168 (168/97-ВР) та Положенням № 79 (z0208-00) , та після настання обставин, передбачених пунктом 2.3.1 Закону № 168 (168/97-ВР) , з наступного звітного періоду перейшов на загальну систему оподаткування та отримав свідоцтво платника податку на додану вартість.
У відповідності до положень статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на зазначене вище, суд вважає необхідним зауважити на безпідставність обставин, якими відповідач обґрунтовує винесення такого рішення: перевищення загальної суми від здійснення операцій понад 300 тис. грн. Адже у третьому кварталі 2007 р. позивач не був зареєстрований платником податку на додану вартість та не мав відповідного свідоцтва, а мав статус платника єдиного податку. Разом з тим, податковим законодавством чітко прописано процедуру для таких осіб: особи, які згідно з Указом N 727/98 (727/98) , сплачуючи єдиний податок, порушили вимоги, установлені статтею 1 Указу (727/98) , зобов'язані подати органу державної податкової служби заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Що останнім було вчинено та підтверджується отриманням свідоцтва платника податку на додану вартість. Таким чином в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.
У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№ 254к/96-ВР від 28.06.1996 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд вважає, що рішення відповідача прийнято з порушенням вищезазначених принципів, зокрема: рішення прийнято не на підставі Конституції та законів України, не обґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачі суду не надали.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.
Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, норми діючого законодавства України, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 9, 69- 71, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000881704/0 від 19.03.2008 р.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва № 0000871704/0 від 19.03.2008 р.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя
О.В. Кротюк