Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.I.

при секретарі Iльченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р.

у справі № 6/303-04-7917

за позовом Державної податкової інспекції у Малинівському районі м. Одеси

до 1. Приватного підприємства "Галс";

2. Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

про визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.01.2005 р. у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. рішення скасовано, а позов задоволено. Визнано недійсною укладену між ПП "Галс" та СПД ОСОБА_1 усну угоду купівлі-продажу соняшника за накладною та податковою накладною № 24/10 від 24.10.2002 р. на загальну суму 29120 грн. Стягнуто з ПП "Галс" на користь СПД ОСОБА_1 вартість товару, переданого за усною угодою, в загальній сумі 29120 грн. Стягнуто з СПД ОСОБА_1 на користь держави вартість отриманого за усною угодою товару в загальній сумі 29120 грн. Стягнуто в доход держави з ПП "Галс" витрати з державного мита в сумі 437 грн., у т.ч. за розгляд апеляційної скарги. Стягнуто на користь ДП "Судовий інформаційний центр" з ПП "Галс" 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СПД-фізична особа ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005р. та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що позивачем не було доведено достатніх фактичних та правових підстав для віднесення спірної угоди до такої, що спрямована на ухилення від оподаткування. Наголошує на тому, що відповідачі не укладали спірного договору купівлі-продажу б/н від 01.10.2002 р. на суму 29120,00 грн., а уклали усну угоду на поставку соняшнику, яка оформлена відповідним рахунком, накладними тощо, і яка не може мати ні прямої ні побічної мети заниження чи приховування податкових зобов'язань, оскільки внаслідок її вчиненні податкові зобов'язання збільшилися, а несплата податків не обов'язково є наслідком умислу ухилитися від їх сплати. ПП "Галс" у період укладення усної угоди та її виконання мало цивільну правоздатність, було включено до ЄДРПОУ, та, відповідно, мало право на укладення цивільно-правових угод. Законами України не передбачено, що при укладанні господарських договорів контрагент за договором зобов'язаний брати на себе функції податкового органу і у зв'язку з цим контролювати сплату податків іншою особою. СПД-фізична особа ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 103 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , оскільки вийшов за межі позовних вимог. Позивач просив зобов'язати СПД - фізичну особу ОСОБА_1 повернути ПП "Галс" товар або гроші та стягнути з ПП "Галс" у доход держави вартість отриманого товару. Предметом позову було визнання недійсним договору купівлі-продажу б/н від 01.10.2002 р., однак податковою інспекцією письмових уточнень щодо усної угоди на підставі рахунку, накладної, податкової накладної за № 24/10 від 24.10.2002 р. не було подано. Зазначає, що резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції не відповідає редакції частини 3 статті 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , оскільки стягнення коштів з СПД - фізичної особи ОСОБА_1 може мати місце виключно з суми, яка буде ним одержана від ПП "Галс". Застосування з 01.01.2004 р. статті 49 Цивільного кодексу України (435-15) не відповідає нормам статей 8, 58 Конституції України (254к/96-ВР) та глави 16 Цивільного Кодексу України (435-15) , частини 2 статті 5 розділу IХ Господарського кодексу України (436-15) .

ДПI у Малинівському районі міста Одеси у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, вважаючи її законною та обгрунтованою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні спору слід застосовувати вимоги ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , оскільки правовідносини між відповідачами мали місце до набрання чинності Господарським кодексом України (436-15) і посилання позивача на ст.ст. 207, 208 цього Кодексу є безпідставним. Незалежно від того, чи знаходилось ПП "Галс" на обліку в податковій інспекції як платник податку, виходячи з обсягу операцій з продажу соняшника, здійснених ним у 2002 році, ПП "Галс" було платником податку на додану вартість. Складання податкової накладної та не нарахування податку є порушенням податкового законодавства, але не є обставинами, на підставі яких слід вважати, що ПП "Галс" не було платником податку. Крім того, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу б/н від 01.10.2002 р., між тим, купівля-продаж соняшника мала місце 24.10.2002р. Доказів укладення між відповідачами договору купівлі-продажу б/н від 01.10.2002 р. позивачем не надано.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та визнаючи недійсною усну угоду купівлі-продажу соняшника за накладною та податковою накладною №24/10 від 24.10.2002 р. на загальну суму 29120 грн. на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна усна угода укладена після того, як ПП "Галс" було виключено з реєстру платників податку на додану вартість, що безумовно свідчить про ухилення ПП "Галс" від оподаткування та завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Також судом апеляційної інстанції застосовані наслідки, передбачені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) , та за наявності умислу лише з боку ПП "Галс" з останнього стягнуто на користь СПД - фізичної особи ОСОБА_1 все одержане за угодою, а з останнього стягнуто все одержане на користь держави.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вважає, що останні допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не врахували того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

Податкова інспекція, обгрунтовуючи позов, послалася на ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України (436-15) якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України (435-15) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України (435-15) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ст. 208 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (436-15) передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України (254к/96-ВР) , згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному у частині 1 статті 238 Господарського кодексу України (436-15) .Цивільний кодекс УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинності з 01.01.2004 р. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України (435-15) він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Господарський кодекс України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР (1540-06) .

Однак, відповідно до пункту 5 розділу IХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказане порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України (436-15) санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд касаційної інстанції зазначає, що визнавши недійсною укладену між ПП "Галс" та СПД-фізичною особою ОСОБА_1 усну угоду з купівлі-продажу соняшнику за накладною та податковою накладною № 24/10 від 24.10.2002 р. на загальну суму 29120 грн., суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі позовних вимог, предметом яких було визнання недійсною усної угоди, укладеної 01.10.2002 р. між вказаними сторонами. В матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про зміну позивачем предмету позову у порядку статті 22 Господарського кодексу України (436-15) , згідно із яким здійснювався розгляд даної справи, або внесення відповідного клопотання заінтересованої особи, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського кодексу України (436-15) .

Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких грунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.01.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.