Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду 

України у складі:

головуючого                        Кривенка В.В.,

суддів:                            Гусака М.Б., Коротких О.А., 

                                   Кривенди О.В., Панталієнка П.В., 

                                   Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., 

                                   Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Сніжне Донецької області (далі - управління ПФУ) про скасування вимоги,

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати вимогу управління ПФУ від 18 лютого 2013 року № Ф-82 про сплату боргу в сумі 1 169 грн 40 коп.

На обґрунтування позову зазначив, що оскільки він є пенсіонером за віком на пільгових умовах (за Списком №1), то відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) звільнений від сплати за себе єдиного внеску.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 14 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 січня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року (справа № К/800/46636/13), яка, на думку управління ПФУ, підтверджує неоднакове правозастосування.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 лютого 2014 року допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI у подібних правовідносинах.

У судовому рішенні, наданому на підтвердження неоднакового правозастосування суд касаційної інстанції дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію, призначену за віком на пільгових умовах, які не досягли 60-річного віку, сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, вказав, що на особу, якій призначено пенсію зі зниженням пенсійного віку, поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, тобто така особа звільняється від сплати за себе єдиного внеску.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

Таким чином, за змістом цієї норми для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, законодавством передбачено можливість звільнення від сплати єдиного внеску за себе за умови, якщо, зокрема, такі особи є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію і вони самі не виявили бажання брати участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом (1058-15) закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону (1058-15) . Положення Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (1788-12) «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (1788-12) (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років). Загальні умови призначення пенсій за віком визначені в статті 12 цього Закону та частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV. Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу. При цьому статтею 14 Закону № 1788-ХІІ, на підставі частини першої якої, як установили суди, позивач отримує пенсію,передбачена можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах - із зменшенням віку, зазначеного у статті 12 цього Закону, та за наявності відповідного трудового стажу.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, ураховуючи закріплені Конституцією України (254к/96-ВР) гарантії громадян на соціальний захист, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до статті 14 Закону № 1788-ХІІ, мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VІ, оскільки ця норма не містить будь-яких обмежень та умов щодо набуття фізичними особами-підприємцями статусу пенсіонера за віком.

За таких обставин та ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції щодо протиправності спірної вимоги відповідача ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління Пенсійного фондуУкраїни в м. Сніжне Донецької області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.