2-а-255/08 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень щодо донарахування суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів - 17.09.2008 Прийняття

Сутність спору: Військова частина А1514 (далі позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Євпаторії ( далі відповідач) № 0003031701/0 від 30.11.2007 р. та №0000891701/2 від 02.04.2008 р. Вимоги мотивовані тим, що відповідач під час проведення планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності позивача зробив помилкові висновки про порушення останнім Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , в наслідок чого нарахував йому необґрунтований податковий борг та неправомірно застосував фінансові санкції.

Під час судового засідання, яке відбулось 04.09.2008 р., представник позивача, керуючись ст.ст. 49, 51 КАС України, уточнив позовні вимоги ( клопотання № 1964 від 03.09.2008р.), просив визнати нечинними податкові повідомлення - рішення відповідача № 0003031701/3 від 28.05.2008 р. та № 0000891701/3 від 08.05.2008 р.

Представник відповідача надав заперечення ( вих. № 13555/10/10-0 від 25.07.2008 р.), в яких з позовними вимогами не погодився, вказавши, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Під час розгляду справи представники сторін наполягали на доводах, викладених у позові та запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників відповідачів, суд

На підставі направлення № 658 від 24.10.2007 р. працівники відповідача провели планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.06.2007 р. За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено 23.11.2007 р. акт № 1701/23-2, в якому зафіксоване, що позивач в порушення ст.ст. 1, 5, 6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" не подавав у 2005-2007 р.р. розрахунки сум податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та не сплачував податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, в наслідок чого йому донараховано 24432 грн. податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Відповідачем за результатами зазначеної перевірки 30.11.2007 р. прийнято податкове повідомлення рішення № 0003031701/0, згідно з яким позивачу розраховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 37158 грн., в тому числі 24432 грн. – за основним платежем, 12726 грн. - штрафних (фінансових) санкції.

Діючи відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", позивач звернувся до ДПА в АРК зі скаргою на зазначене повідомлення рішення.

ДПА в АРК 18.03.2008 р. прийняло рішення № 698/10/25-023 за результатами розгляду повторної скарги позивача, залишила без змін податкове повідомлення – рішення відповідача від 30.11.2007 р. та збільшила на 19 грн. суму податку з з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та 9,50 грн. штрафну санкцію, нараховану відповідно до п.п. 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідач на підставі результатів розгляду ДПА в АРК скарги позивача прийняв 02.04.2008 р. податкові повідомлення - рішення № 0003031701/2, згідно з яким позивачу розраховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 37158 грн., в тому числі 24432 грн. – за основним платежем, 12726 грн. - штрафних (фінансових) санкції та № 0000891701/2, згідно з яким йому розраховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 28,5 грн., в тому числі 19грн. – за основним платежем, 9,5грн. - штрафних (фінансових) санкції.

Позивач надіслав до ДПА України скаргу на зазначені вище рішення податкових органів.

ДПА України 22.05.2008 р. прийняла рішення № 4909/6/25-0215 про відмову у задоволенні скарги позивача, залишила без змін податкове повідомлення – рішення відповідача від 30.11.2007 р. № 0003031701/0 з урахуванням рішення ДПА в АРК від 18.03.2008 р. № 698/10/25-023, податкове повідомлення – рішення відповідача від 02.04.2008 р. № 0000891701/2 та рішення ДПА в АРК від 25.04.2008 р. № 1133/10/25-023, прийняте за розглядом скарги.

За результатами розгляду скарги позивача відповідачем 08.05.2008 р. прийнято податкове повідомлення – рішення № 0000891701/3, згідно з яким йому розраховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 28,5 грн., в тому числі 19грн. – за основним платежем, 9,5грн. - штрафних (фінансових) санкції та 28.05.2008 р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0003031701/3, згідно з яким позивачу розраховане податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 37158 грн., в тому числі 24432 грн. – за основним платежем, 12726 грн. - штрафних (фінансових) санкції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів встановлений Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) .

Відповідно до ст.1 зазначеного Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами та здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/ або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до ст..2 Закону є об’єктами оподаткування.

Ст.5 Закону визначено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується, зокрема, юридичними особами – щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року. Обчислення податку проводиться, виходячи з об’єму циліндрів та потужністю двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів – виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у ст. 3 Закону.

Ст. 316 Цивільного кодексу України ( далі ЦК України (435-15) ) визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

У ст. 326 ЦК України зазначено, що у державній власності є майно, утому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою, належить їй на праві оперативного управління. На праві оперативного управління, як передбачено ст. 14 Закону України "Про Збройні сили України", належить військовим частинам і майно, яке закріплене за ними.

Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку, що оскільки платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, організації і установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі і державні, а державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника податку та при чітко визначеному у ст. 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване у ст. 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

Ч.3 ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що ставки, механізм справлення податків і зборів ( обов’язкових платежів ), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Цей Закон є спеціальним Законом про оподаткування.

Відповідно до преамбули Закон України "Про Збройні Сили України" (1934-12) не є законом про оподаткування. У ст.14 цього Закону встановлено, що Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно з законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Суд вважає необхідним визначити, що Закон України "Про Збройні Сили України" (1934-12) не є законом про оподаткування, в наслідок чого відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" його положення не можуть бути підставою до несплати позивачем, який згідно з п.3.1 Статут є військовою частиною, будь-яких податків, зокрема, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. При цьому необхідно визначити, що оскільки Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із правил співвідношення загальної і спеціальної правових норм у разі їх конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування. Саме така ж думка визначена у Постанові Вищого адміністративного суду України від 31.05.2007 р. по справі № 6/3397.

У матеріалах справи є Статут відповідача, затверджений начальником Головного військо-медичного управління МО України - Начальником медичної служби Збройних сил України 28.05.2007 р., у п. 1.1. якого визначено, що він є лікувально-профілактичним закладом Збройних сил України. Майно відповідача є державною власністю, має статус військового і закріпляється за ним на праві оперативного управління (п. 5.1. Статуту).

Матеріали справи свідчать про те, що на час, який перевірявся відповідачем на балансі позивача значилося 27 одиниць транспортних засобів та 1 одиниця плавзасобів, зареєстрованих в Україні.

За таких обставин суд вважає, що позивач у період, який перевірявся, був платником податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та за ставками, передбаченими у Законі України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) , мав сплачувати цій податок.

В силу викладеного, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин за 27 одиниць транспортних засобів та 1 одиницю плавзасобів, яки знаходились у період, що перевірявся, в оперативному управлінні позивача, та були за ним зареєстровані, ненадання останнім доказів невірного визначення суми податного зобов’язання, суд вважає, що відповідач правомірно розрахував Військової частини А1514 податкове зобов’язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 24451 грн.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обов‘язкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) . Ст. 1 закону визначає, що податковим боргом ( недоїмкою) є податкове зобов’язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Ст. 17 Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначає порядок нарахування штрафних санкції за порушення податкового законодавства платником податків.

Як зазначено вище, суд визнав правомірними дії відповідача по визнанню позивачу суми податкового зобов’язання по податку з власників транспортних засобів у розмірі 24451 грн. За таких обставин суд вважає, що у відповідача були підстави для нарахування штрафних санкцій у сумі 12735,5 грн.

В силу викладеного стає зрозумілим, що не підлягають задоволенню позовні вимоги по визнанню протиправними податкових повідомлень - рішень відповідача № 0003031701/3 від 28.05.2008 р. та № 0000891701/3 від 08.05.2008 р.

Під час судового засідання, яке відбулось 17.09.2008 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 22.09.2008р.

Керуючись ст.ст. 98, 160- 163 КАС України, суд

Відмовити у задоволенні позовних вимог.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення (у разі складання постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня складення у повному обсязі).