Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Євтушевському В.М.,

за участю представників:

від позивача – Халабузаря В.В.,

від відповідача – Шевченко О.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ВАД-Сервіс" на постанову Господарського суду м. Києва від 23.12.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року з касаційною скаргою № 11/253 за позовом ТОВ "ВАД-Сервіс" до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду м. Києва від 23 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2006 року, в задоволені позовних вимог ТОВ "ВАД-Сервіс" до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001202305/0 від 18.11.2004 року – відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач 27 квітня 2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою вищого адміністративного суду України від 11.09.2006 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ТОВ "ВАД-Сервіс" просить скасувати судові рішення та постановити нове – про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п.4.4.1 п.4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ТОВ "ВАД-Сервіс" щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва № 0001202305/0 від 18.11.2004 р., та визнаючи правомірним донарахування податковим органом позивачу податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 17047,15 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8523,58 грн., суд першої інстанції, з висновком якого помилково погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що рішенням Святошинського районного суду від 12.03.2004р. визнано недійсними: з моменту реєстрації установчі документи контрагента позивача – ТОВ "Марко плюс", тобто з 16.10.2002р. та Статуту ТОВ "Марко плюс", протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Марко плюс" № 1 від 01.10.2002 р., № 2 від 18.10.2002 р., № 3 від 01.12.2003 р. з моменту їх складання, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37048528 від 28.11.2002 р. з моменту внесення в реєстр платників податку на додану вартість, а тому позивач не мав правових підстав відносити до податкового кредиту суми за податковими накладними №27 від 28.01.2003 р. – на суму 6240 грн. (в т.ч. ПДВ – 1040 грн.), № 353 від 16.04.2003 р. – на суму 7440 грн. (в т.ч. ПДВ – 1240 грн.), № 379 від 23.04.2003 р. – на суму 38100 грн. (в т.ч. ПДВ – 6350 грн.), № 452 від 21.05.2003 р. – на суму 24688,80 грн. (в т.ч. ПДВ – 4114,80 грн.), № 469 від 26.05.2003 р. – на суму 12304,80 грн. (в т.ч. ПДВ – 2050,80 грн.), № 152 від 06.03.2003 р. – на суму 2308,92 грн. (в т.ч. ПДВ – 384,82 грн.), № 153 від 06.03.2003 р. – на суму 3225,48 грн. (в т.ч. ПДВ – 537,58 грн.), № 154 від 06.03.2003 р. – на суму 4230 грн., в т.ч. ПДВ – на суму 705 грн., № 353 від 16.04.2003 р. – на суму 3744,90 грн. (в т.ч. ПДВ – 624,15 грн.), виданими ТОВ "Марко плюс" за умовами укладених договорів на виконання будівельних робіт № 63 від 25.11.2002 р., № 7 від 10.02.2003 р., № 17 від 07.03.2003 р., № 19 від 21.03.2003 р., № 19/1 від 31.03.2003 р. та за результатами господарських операцій по продажу будівельних матеріалів.

З такими висновками судів погодитись в повній мірі неможна, оскільки вони зроблені при неповному з’ясуванні обставин справи та без врахування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, підставою для віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару відповідно до п.п.7.4.5 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є належним чином оформлена податкова накладна чи митна декларація, а при імпорті робіт (послуг) – акт прийняття робіт (послуг) чи банківські документи, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Суд не приймаючи їх до уваги послався на рішення Святошинського районного суду від 12.03.2004р. про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача та свідоцтва платника податку на додану вартість в той же час не врахував наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч.2 ст.18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Факт порушення контрагентом платника податків своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявленої платником податку податкової вимоги, якщо податковий орган доведе, що платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Суди, в свою чергу, не перевірили чи перебувало ТОВ "Марко плюс" на момент здійснення господарських операцій з ТОВ "ВАД-Сервіс" в Єдиному державному реєстрі, а також чи був позивач обізнаний про обставини державної реєстрації його контрагента, здійснення господарської діяльності останнім, сплати ним податків, оскільки чинне законодавство не зобов’язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по угодах.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, рішення Святошинського районного суду, яке стало підставою для висновку судів попередніх інстанцій про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту вимог чинного законодавства, було прийнято 12.03.2004р., а податкові накладні виписані контрагентом позивача – ТОВ "Марко плюс" в період з 28.01.2003 року по 26.05.2003 року, тобто вже після здійснення господарських операцій, описаних в акті перевірки.

Рішення про виключення з Реєстру платників ПДВ і саме виключення з Реєстру, як юридичний факт, не можуть мати зворотну силу, тобто поширюватись на відносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття рішень.

Крім того, саме по собі визнання недійсними установчих документів у судовому порядку не є доказом того, що ТОВ "Марко плюс" втратило статус платника ПДВ до фактичного його виключення з реєстру.

На підтвердження виконання умов договорів на виконання будівельних робіт № 63 від 25.11.2002 р., № 7 від 10.02.2003 р., № 17 від 07.03.2003 р., № 19 від 21.03.2003 р., № 19/1 від 31.03.2003 р., укладених між ТОВ "ВАД-Сервіс" та ТОВ "Марко плюс", позивач посилається на акти приймання виконаних робіт: № 1 (за січень 2003 р.) на загальну суму – 6240,20 грн., №1 (за травень 2003 р.) на загальну суму – 38100 грн., № 1 (за травень 2003 р.) на загальну суму – 12304,80 грн., № 1 (за квітень 2003 р.) на загальну суму 7440 грн., № 1 (за квітень 2003р.) на загальну суму – 24688,80 грн.

Вказані обставини у встановленому законом порядку не були належним чином перевірені ні судом першої, ні апеляційної інстанцій.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволені позову ТОВ "ВАД-Сервіс" щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва № 0001202305/0 від 18.11.2004 р. про донарахування податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 17047,15 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 8523,58 грн. зроблені без належного з’ясування дійсних обставин справи, що могло призвести до неправильного вирішення справи судом.

З врахуванням наведеного, рішення судів першої і апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню.

Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, згідно з ч.2 ст. 227 КАС України, справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ч.2 ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ТОВ "ВАД-Сервіс" задовольнити частково, на постанову Господарського суду м. Києва від 23.12.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року – скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.