Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаренко С.В.

Представники:

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про скасування рішення № 1677 від 01.10.2007 р. про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду України сум страхових внесків у розмірі 17 233,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення № 1677 від 01.10.2007 р. про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на банківські рахунки органів Пенсійного фонду України сум страхових внесків у розмірі 17 233,33 грн., прийняте відповідачем після проведення перевірки Відкритого акціонерного товариства "Пасавтопром"в період з 17.09.2007 року по 25.09.2007 року, в ході якої було виявлено порушення порядку сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України з серпня по вересень 2006 р. відкритим акціонерним товариством "Пасавтопром", яким подано до установи позивача платіжні документи про перерахування страхових внесків та коштів на виплату заробітної плати. Сума недоплачених страхових внесків за весь період становить 17 233,33 грн.

Позивач із оскаржуваним рішенням не погоджується та вважає, що воно прийняте із порушеннями норм матеріального права і є незаконними, оскільки згідно п.12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установи банків приймають від клієнтів платіжні документи на перерахування (видачу) заробітної плати за умови одночасного подання платіжних документів про перерахування відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують страхові внески за рахунок власних коштів.

Зазначений порядок визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ від 21.01.2004 року № 22 (z0377-04) .

Згідно пункту 3.9 Інструкції (z0377-04) банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше.

Позивач зазначає, що в усіх платіжних дорученнях, які відповідно до п. 3.1. Інструкції (z0377-04) оформлюються платником, зазначено, що внески до Пенсійного фонду перераховані повністю. При цьому згідно п.3.8 Інструкції (z0377-04) реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". На банк покладається обов'язок перевіряти заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладених в Інструкції (z0377-04) лише за зовнішніми ознаками.

Позивач також зазначає, що Інструкцією передбачено випадки коли банки можуть відмовити в прийняті платіжного доручення. Оспорюваний випадок не підпадає під жодну з таким підстав. Отже, відмовити ВАТ "Пасавтопром"в прийнятті та виконанні платіжних документів позивач не міг.

В рішенні Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова № 1677 від 01.10.2007 р. встановлено, що підставою для застосування санкції до банку стало те, що внески до Пенсійного фонду були перераховані не в повному обсязі.

Проте, відповідно до п.2 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сплата внесків в установлені строки та в повному обсязі - обов'язок страхувальника.

Згідно п. 1.19 Інструкції (z0377-04) банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.

Згідно абз. 4 пункту 3.9 Інструкції (z0377-04) банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів. Відповідальність за правильність нарахування (обчислення) цих платежів несе платник. Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ, несе платник.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні, з підстав, що оскаржуване рішення є законними та прийнятими в межах повноважень з наступних підстав.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001р. № 121 (121/2001) , Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.15 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001р. № 121 (121/2001) , Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах, які є юридичними особами.

Відповідно до ч. 12 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону (1058-15) нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

п.3.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (z0377-04) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за №377/8976 (z0377-04) , зокрема: "якщо банк не забезпечив одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати перерахування страхових внесків до відповідного територіального органу Пенсійного фонду, то він за рахунок власних коштів сплачує суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Пенсійний фонд України здійснює їх стягнення в судовому порядку з банку".

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", об'єктом для нарахування страхових внесків являються суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР) , виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 5.1.5 Інструкції (z0377-04) про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 (z0064-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663 (z0064-04) , у разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід) у встановлених для страхувальників розмірах.

Відповідно до п.5.1.6 даної Інструкції (z0377-04) , перерахування страхових внесків здійснюється платниками одночасно з перерахуванням коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг).

У період з 14.08.2006 р. по 18.09.2006 р. позивач допустив видачу коштів ВАТ "Пасавтопром"на виплату заробітної плати без одночасного перерахування відповідних сум страхових внесків на загальну суму 17 233,33 грн.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Статтею 7 Закону України "Про Національний банк України"передбачено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками.

Статтею 40 Закону України "Про Національний банк України"встановлено, що Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків.

Статтею 56 Закону України "Про Національний банк України"передбачено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Пунктом 22.6 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"на банки покладено обов’язок перевірити відповідність номера рахунка платника і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо) та приймати цей документ до виконання тільки у разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність та достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому Національним банком України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника.

Пунктом 33.2. статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ.

Закон України (2346-14) "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні'є спеціальним законом у сфері функціонування платіжних систем в Україні, визначає загальні засади функціонування останньої, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу. У відповідності до його прикінцевих положень до приведення у відповідність із цим Законом (2346-14) закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Статтею 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність"встановлено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа. Закон України "Про банки та банківську діяльність" (2121-14) визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади зокрема діяльності банків. Прикінцевими положеннями останнього встановлено, що до приведення законодавства у відповідність з цим Законом (2121-14) закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону (2121-14) .

Пунктом 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"передбачено, що установи банків приймають від страхувальників платіжні доручення та інші платіжні документи на видачу (перерахування) коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону (1058-15) нараховуються страхові внески, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання страхувальником платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. У разі невиконання банками цієї вимоги вони за рахунок власних коштів у порядку, встановленому Національним банком України, сплачують відповідному територіальному органу Пенсійного фонду суму, що дорівнює сумі несплачених страхових внесків, з правом зворотної вимоги до страхувальників щодо відшкодування цієї суми.

Пунктом 2 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15 і 17 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"страхувальника зобов’язано нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) розроблений відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 3.9 глави 3 Інструкції (z0377-04) "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті"(затверджено постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. N 22 –далі - Інструкція) встановлено, що банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів/страхових внесків до державних цільових фондів, або документального підтвердження їх сплати раніше. Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування доходу або грошовий чек на виплату доходу, на який відповідно до законодавства України нараховуються страхові внески до Пенсійного фонду України, лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування страхових внесків або документального підтвердження їх сплати раніше. Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати/доходу сум податків і зборів/страхових внесків є примірники платіжних доручень про їх перерахування, у яких у реквізиті "Призначення платежу" платник зазначив період, за який заробітна плата нарахована, а банк платника заповнив реквізит "Дата виконання", або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору/страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду України одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, установленому законодавством України.

Крім того, цим же пунктом Інструкції (z0377-04) "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті"прямо передбачено, що банк не перевіряє правильність нарахування (обчислення) платежів, утриманих із заробітної плати/доходу і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів/страхових внесків до державних цільових фондів. Відповідальність за правильність нарахування (обчислення) цих платежів несе платник. Таким чином вище зазначене прямо кореспондує та відповідає положенням статей 17, 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Як вбачається з матеріалів справи до позивача застосовано фінансові санкції за видачу коштів ВАТ "Пасавтопром"на виплату заробітної плати у розмірі 42508,21 грн., що здійснювалася з серпень 2006 по вересень 2006 р., в той час як сплачено 8,00 грн. внесків до органу пенсійного фонду, що підтверджено платіжними дорученнями знаходяться в матеріалах справи).

Тобто з вищезазначеного видно, що позивачу було надано одночасно як документи (чеки) на виплату заробітної плати, так і платіжні доручення на перерахування внесків у пенсійний фонд за відповідні періоди. Позивачем було виконано вимоги клієнта з приводу видачі грошових коштів на заробітну плату так і платіжні доручення на здійснення перерахувань внесків до пенсійного фонду.

Враховуючи вищезазначене суд доходить наступного висновку.

Позивач діяв на підставі та у відповідності до положень законів України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та нормативно-правових актів Національного банку України.

Суть змісту положень пункту 12 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"зводиться саме до вимоги забезпечення банком з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати одночасного перерахування страхових внесків до відповідного територіального органу Пенсійного фонду. Це проявляється саме у видачі (перерахуванні) банком коштів для виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до закону нараховуються страхові внески на заробітну плату, з одночасним поданням страхувальником банку платіжних документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум страхових внесків або документів, що підтверджують фактичну сплату цих сум. Банк зобов’язаний забезпечити перерахування на рахунки органів Пенсійного фонду коштів у тому обсязі, який визначено платником відповідно до чинного законодавства та вказаному в платіжному доручені. Це прямо відповідає змісту статей 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пункту 22.6 статті 22 і пункту 33.2. статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", положенням Інструкції (z0377-04) "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті".

Суд вважає необхідним зазначити, що банк при прийнятті платіжного документу не зобов’язаний та не може перевірити відповідність розрахунків сум внесків. Це обумовлюється тим, що не на банк, а саме на страхувальника покладено зобов’язання нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, а й, відповідно, нести з приводу цього відповідальність. Крім того, банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник. Внески до Пенсійного фонду України та інших соціальних фондів нараховуються та утримуються в межах визначеної законом величини витрат на оплату праці на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника внесків. Для того щоб перевірити правильність обчислення страхових внесків, необхідно мати відомості про заробітну плату, яка нарахована кожному окремому працівнику. Надання банку страхувальником бухгалтерських та інших документів, на підставі яких можна банку вирахувати розмір відповідних сум внесків до Пенсійного фонду нормативно-правовими актами України не передбачено.

Крім того, жодним законом не покладено на банк обов’язків у відповідності до яких, останній був би зобов’язаний здійснювати відповідні розрахунки з приводу розміру сум пенсійних внесків, їх достовірності та в залежності від цього виконувати або відмовляти у виконанні платіжних доручень платника, здійснювати виплати коштів та інших операцій з останніми. Такі зобов’язання прямо б суперечили вимогам та положенням спеціальних законів у сфері платіжних систем та переказу коштів в Україні, а саме: Законам України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

В оскаржуваному рішенні Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про скасування рішення № 1677 від 01.10.2007 р. встановлено, що підставою для застосування санкції до банку стало те, що внески до Пенсійного фонду були перераховані не в повному обсязі.

Проте, відповідно до п.2 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сплата внесків в установлені строки та в повному обсязі - обов'язок страхувальника. Згідно п. 1.19 Інструкції (z0377-04) банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів). Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник.

У відповідності до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку про те, що позивач діяв на підставі та у відповідності до положень діючого законодавства України: Законів України "Про Національний банк України" (679-14) , "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачі суду не надали.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкти владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення № 1677 від 01.10.2007 р.

Враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, норми діючого законодавства України, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69- 71, 158- 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

1. Задовольнити адміністративний позов повністю.

2. Скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі міста Львова про скасування рішення № 1677 від 01.10.2007 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Хрещатик"(м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а, код ЄДРПОУ 19364259) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185- 187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.