Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.I.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2005 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Закарпатського обласного управління юстиції про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

15 вересня 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що займав посаду заступника начальника відділу систематизації законодавства, державної реєстрації нормативно-правових актів, легалізації об'єднань громадян, правової освіти населення та правової роботи Ужгородського міськрайонного управління юстиції, з якої наказом начальника Закарпатського обласного управління юстиції від 25 серпня 2005 року №314/06/04 звільнений на підставі пункту 2 статті 30 Закону України "Про державну службу" (3723-12) за вчинення правопорушення передбаченого пунктом "а" статті 1 та статтею 7 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) .

Вважаючи звільнення незаконним просив поновити на посаді, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2005 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати судові рішення, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді заступника начальника відділу систематизації законодавства, державної реєстрації нормативно-правових актів, легалізації об'єднань громадян, правової освіти населення та правової роботи Ужгородського міськрайонного управління юстиції, з якої звільнений наказом начальника Закарпатського обласного управління юстиції від 25 серпня 2005 року №314/06/04 на підставі статті 16 та пункту 2 статті 30 Закону України "Про державну службу" (3723-12) - за вчинення правопорушення передбаченого пунктом "а" статті 1 та статтею 7 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) .

Підставою для припинення державної служби стала постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 червня 2005 року, якою встановлено, що позивач використовував в особистих цілях в період з 24 листопада 2004 року по 10 березня 2005 року конфіскований у справі про порушення митних правил в доход держави автомобіль марки Фольксваген, державний реєстраційний знак Угорщини НОМЕР_1.

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у здійсненні корупційного діяння - скоєнні правопорушення, передбаченого пунктом "а" статті 1 та статтею 7 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Постанова набула законної сили.

При звільненні з позивачем проведено відповідний розрахунок та виплачено компенсацію за невикористану відпустку.

Згідно пункту 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) постанова суду у справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що суб'єкт владних повноважень правомірно звільнив позивача.

Позивач займав посаду державного службовця і на нього поширювалася дія Закону України "Про державну службу" (3723-12) , який визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби визначені статтею 16 вказаного Закону та статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) .

Відповідальність за вчинення корупційних діянь визначена статтею 7 Закону України "Про боротьбу з корупцією" (356/95-ВР) , згідно з якою вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 1 цього Закону корупційних діянь, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення.

Пунктом 2 частини 1 статтею 30 Закону України "Про державну службу" (3723-12) визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України (322-08) , недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону, є підставою для припинення державної служби.

Позивач порушив обмеження, пов'язані з проходженням державної служби, що встановлено постановою про притягнення його за корупційне діяння до адміністративної відповідальності. Тому у відповідача були законні підстави для припинення служби державного службовця.

Суб'єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив права та законні інтереси позивача.

Оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) підстав для їх скасування і ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 жовтня 2005 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області від 17 січня 2006 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.