Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Комунальник"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2004 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2005 р.

у справі № 11/109

за позовом Закритого акціонерного товариства "Комунальник"

до Крюковської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2004 р. позов задоволено частково. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Корюківської МДПІ від 24.12.2003 р. № 0003321500/0, в частині нарахування штрафу в сумі 12641 грн. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Корюківської МДПІ від 24.12.2003 р. №0003341500, в частині нарахування штрафу в сумі 4719,29 грн. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Корюківської МДПІ від 24.12.2003 р. № 0003381500/0, в частині нарахування штрафу в сумі 2989,90грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Корюківської МДПІ на користь ЗАТ "Комунальник" 39,81 грн. на відшкодування витрат зі сплати держмита та 55,26 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2005р. пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2004 р. у справі № 11/109 змінено та викладеного у редакції за якою визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Корюківської МДПІ від 24.12.2003 р. № 0003321500/0 в частині нарахування штрафу в сумі 6320,50 грн. В решті рішення залишено без змін.

ЗАТ "Комунальник" подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 97, ч.ч. 3, 4, 5 ст. 105 ГПК України, п.п.4.4.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", ст. 1 Закону України "про систему оподаткування", ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки своєчасності сплати узгодженого податкового зобов’язання платником податків від 24.12.2003 р. № 15/173 податковою інспекцією прийняті спірні податкові повідомлення-рішення про застосування до позивача на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ штрафу за затримку сплати узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 43449,44 грн.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо неправомірності нарахування відповідачем позивачеві податковим повідомленням-рішенням № 0003321500/0 штрафу у розмірі 6320,50 грн. є правильними, оскільки ґрунтуються на тій правовій позиції, що нарахування штрафів, визначених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України № 2181-ІІІ, виходячи із приписів п. 2 розділу ІІ "Прикінцевих положень" Закону України № 2181 повинно здійснюватись з 01.06.2001 р., тобто з календарного кварталу, наступного за кварталом в якому набрав чинності цей Закон (01.04.2001 р.).

Визнаються правильними також висновки щодо безпідставності нарахування податковим органом податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2003 р. № 0003341500/0 штрафу у розмірі 4719,29 грн., податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2003 р. № 0003361500/0 штрафу у розмірі 166,25 грн., податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2003 р. №0003381500/0 штрафу у розмірі 489,90 грн., оскільки податкова інспекція згідно із вимог п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ мала нарахувати штраф виходячи із розміру 20 %, а не 50 %.

У податкового органу не було правових підстав також застосовувати штраф у сумі 2500 грн. (50 %) податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2003 р. № 0003381500/0, оскільки сплата узгодженого податкового зобов’язання у розмірі 5000 грн. була розстрочена у встановленому законом порядку.

Є правильною позиція суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав здійснити погашення податкових зобов’язань позивача шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед ним на підставі абз. 2 п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ, оскільки дія цієї норми закону зупинена п. 38 ст. 63 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 рік" від 26.12.2002 р. № 380-УІ та Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 р. № 1344-ІУ (1344-15) .

Підстав для застосування судами приписів п.п. 4.4.1 п. 4.4. ст. 4 Закону №2181-ІІІ, на що посилається позивач у касаційній скарзі, не вбачається, оскільки у даному випадку відсутній конфлікт інтересів: неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, що може призвести до прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У даному випадку відсутні норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, які б припускали неоднозначне (множинне) трактування щодо можливості погашення податкових зобов’язань або податкового боргу платника податків шляхом проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед платником податків, а існує норма закону, якою зупинено дію норми закону про право проводити зазначені взаєморозрахунки.

Суд касаційної інстанції, не погоджуючись з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі зазначає, що Закони є актами встановленої Конституцією України (254к/96-ВР) законодавчої влади і, більше того, актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України.

На час вирішення спору Закони України про Державний бюджет на 2003 та 2004 роки не визнані неконституційними, а тому відсутні підстави для висновків про визнання такими, що не підлягають застосуванню їх положень, якими зупиняється дія Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами.

Порушень норм процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, зокрема ч. 3 ст. 97, ч.ч. 3, 4, 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Комунальник" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.08.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.