Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А.I., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі: Міненко О.М.

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11.05.2006 № 22ас-234-2006

за позовом ОСОБА_1

до Тальнівського відділення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд із позовною заявою до відповідачів про визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень. Тобто заявлено позовні вимоги про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення Тальнівського відділення Уманської об'єднаної державної податкової інспекції ОДПI (далі - ОДПI): від 21.02.2006 № 0000271701/0

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 відмовлено в прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до Тальнівського відділення Уманської ОДПI та Уманської ОДПI про визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, так як дана справа не підсудна Тальнівському районному суду.

Позовну заяву та всі додатки додані до неї повернуто позивачеві.

Не погодившись із ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції, де просив скасувати ухвалу Тальнівського районного суду від 29.03.2006 як незаконну, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11.05.2006 № 22ас-234-2006 апеляційна скарга відхилена, ухвала Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 залишена без змін.

При цьому судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 такого.

Таким чином суд першої та апеляційної інстанції, пославшись на ст. 51 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) відмовили ОСОБА_1 в прийнятті його позовної заяви.

А суд апеляційної інстанції визнав ухвалу суду першої інстанції такою, що грунтується на наявних по справі доказах і відповідає вимогам діючого законодавства, а тому доводи апеляційної скарги визнано не суттєвими.

Не погодившись із ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 та ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11.05.2006 № 22ас-234-2006 позивач (СПД) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та направити справу на розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом не прийнято до уваги, що між мною, як суб'єктом підприємницької діяльності, і податковими органами не існує будь-якого господарського спору та не мається спірних відносин, які б регулювалися господарським законодавством. Разом з тим є публічно-правовий спір, у якому однією із сторін є орган виконавчої влади, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

При цьому скаржником зазначено, що суд першої інстанції припустився неоднакового застосування процесуального законодавства до аналогічних справ, оскільки цим же судом скаргу від 21.03.2005 на неправомірне рішення податкових органів з приводу покладення обов'язку зі сплати податку, оформлену відповідно до вимог чинного на той час ЦПК України (1618-15) , було беззастережно прийнято до розгляду та ухвалено рішення у справі № 2-359.2005р., яке в подальшому було скеровано до Вищого адміністративного суду України, де ухвалою від 24.03.2006 відкрито касаційне провадження.

Виходячи з наведеного, скаржник вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі, а судом апеляційної інстанції таке порушення не усунуто.

Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не надали.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ст. 51 Цивільного кодексу України (435-15) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність

Таким чином враховуючи підставність застосування судами попередніх інстанцій наведеної статті Цивільного кодексу України (435-15) також необхідно погодитись із обгрунтованим посиланням на ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , якою визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних інтересів.

При цьому в силу ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

А відповідно п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , після набрання чинності цим Кодексом позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Тобто суди першої та апеляційної інстанцій правомірно визначились, що не підлягають розгляду загальними судами заяви про визнання нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, щодо яких чинним законодавством встановлено спеціальний порядок оскарження.

Відповідно, оскільки до даного спору застосовується ч. 1 ст. 2 КАС України (2747-15) , якою визначено: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання - необхідно звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку згідно із нормами ст. 17 КАС України (2747-15) компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Що в свою чергу також визначено ч. 2 ст. 2 КАС України (2747-15) : до адміністративних судів можуть бути оскарженні будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано відмовили ОСОБА_1 в прийнятті його позовної заяви. А доводи ОСОБА_1 приведені в касаційній скарзі про незаконність ухвали районного та апеляційного судів є помилковими. При прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно відмовили в прийнятті позовної заяви, а ухвали судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на зазначене та керуючись 160, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тальнівського районного суду Черкаської області від 29.03.2006 № 2а-10.2006 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11.05.2006 № 22ас-234-2006 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237 - 239 КАС України (2747-15) .