420/29265/23 Про визнання протиправними дії Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, військової частини щодо не виплати на користь особи, додаткової винагороди передбаченої військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану; стягнення з Мінфіну України, Міноборони України, та військової частини на користь особи заборгованості з виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ - 20.06.2024 Прийняття

1. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати на користь позивача, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова КМУ №168);

1.2. стягнути з Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1 на користь позивача заборгованість з виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою КМУ №168 за період часу з 03.11.2022 по 24.02.2023 в сумі 400000 грн;

1.3. визнати протиправними дії Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1, щодо не виплати на користь позивача, одноразового грошового забезпечення, внаслідок втрати працездатності, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 №975 (975-2013-п) (далі - Постанова № 975);

1.4. стягнути з Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1, військової частини НОМЕР_1, на користь позивача заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ № 975 у розмірі 181121 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зауважував, що 03.11.2022 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 до лав ВМС ЗСУ та з того ж дня у статусі капітан-лейтенанта, заступника командира електромеханічної бойової частини військової частини НОМЕР_2 -В приступив до виконання обов`язків військовослужбовця у зоні активних бойових дій на лінії зіткнення та зоні враження ворожих військ, а з 20.12.2022 за наказом командувача угруповання різнорідних сил Військово-Морських Сил Збройних Сил України прибув у розпорядження до складу цих сил, де виконував бойові розпорядження із забезпечення оборони України у зв`язку із військовою агресією російської федерації до 23.02.2023 (до звільнення у запас). Однак, незважаючи на безпосередню участь у бойових діях, набутий по факту і за законом статус учасника бойових дій, відповідачами не проведено виплати йому додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168.

2.1. Також позивач наголошував, що внаслідок виконання бойових завдань в нього погіршився стан здоров`я, він втратив працездатність, що підтверджується наданою ним медичною документацією. Тож хоч станом на 23.10.2023 (дата складання позову) відсоток втрати працездатності позивачеві не встановлено, але Постановою № 975 передбачено виплату одноразової допомоги у випадку втрати працездатності без встановлення інвалідності, якої позивачу також не виплачено при звільненні.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам пунктам 2, 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України, а також через подання позову з пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, надано десятиденний строк для усунення недоліків, роз`яснено, що в іншому випадку позовна заява буде повернута.

3.1. Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції зауважив, що позивач лише 25.10.2023 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, за період з 03.11.2022 по 24.02.2023 та одноразового грошового забезпечення, внаслідок втрати працездатності, передбаченої Постановою № 975, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, установленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

3.2. Відповідно до частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

3.3. Також суд першої інстанції указав, що позивач, звернувши викладені позовні вимоги одночасно до Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1, не навів правових обґрунтувань щодо наявності у Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснювати безпосередньо такі виплати, що не відповідає положенням частини п`ятої статті 160 КАС України. Тому позивачу необхідно чітко визначити відповідачів по справі та вимоги до них як суб`єктів владних повноважень.

3.4. Крім того, суд першої інстанції констатував, що позивач всупереч пункту 5 частини п`ятої статті 160 КАС України, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що у спірний період він проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 -В, правонаступником якої є військова частина ВЧ НОМЕР_3, не надав доказів на підтвердження вказаних обставин.

4. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 позовна заява повернута позивачу без розгляду із роз`ясненням, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4.1. Повертаючи позов без розгляду, суд першої інстанції зауважив, що позивач подав заяву на усунення недоліків, в якій зазначив, що пропуск строку звернення до суду відбувся через його бойову медичну реабілітацію як учасника бойових дій, пов`язаних із захистом Батьківщини, та необхідність госпіталізації, що стало наслідком процесу погіршення стану здоров`я, який тривав довгий час, та включає в себе період з лютого 2023 року по жовтень 2023 року, перебування на стаціонарному лікуванні підтверджував виписним епікризом від 16.10.2023, а тому звертатися до суду, готувати позови і збирати докази позивач не міг через свій стан здоров`я.

4.2. Суд вважав непідтвердженими належними доказами твердження позивача про погіршення стану його здоров`я, який тривав довгий час та включає період із лютого по жовтень 2023 року, оскільки виписний епікриз № 3117/809 від 16.10.2023 містить дату госпіталізації 05.10.2023, що вказує на те, що госпіталізація позивача відбулась вже після закінчення строку, коли він мав право звернутись до суду з цим позовом. Суд виходив з того, що матеріали позовної заяви не містять доказів, які підтверджують погіршення стану здоров`я позивача починаючи з лютого 2023 року, а тому, за оцінкою суду, госпіталізація позивача не вплинула на перебіг процесуального строку звернення до суду. У підсумку суд дійшов висновку, що позивач до заяви на усунення недоліків не надав належних та достатніх доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду. Через це суд виснував, що позивач у встановлений строк не усунув в повному обсязі недоліки позову.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2024 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

5.1. Суд апеляційної інстанції констатував, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 20.11.2023, не містить висновків про не усунення позивачем недоліків позовної заяви в частині дотримання вимог частини п`ятої статті 160 КАС України, а тому суд цієї інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції прийняв виконання позивачем вимог ухвали від 01.11.2023 в частині, яка стосується дотримання вимог частини п`ятої статті 160 КАС України.

5.2. Залишаючи без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 був звільнений з лав ЗСУ у запас 23.02.2023, проте адміністративний позов подав до суду 25.10.2023, тобто через вісім місяців після звільнення з лав ЗСУ, а адміністративний позов не містить відомостей щодо наявності обставин, які об`єктивно заважали позивачу звернутися до суду з позовом з дотриманням строків звернення до суду (тримісячний строк з дня коли позивач дізнався про порушення своїх прав, або повинен був дізнатись). При цьому позивач щомісяця отримував грошове забезпечення та отримав розрахунок при звільненні, відтак повинен був знати про порушення прав після отримання грошового забезпечення. Через це позивач помиляється, що про порушення свої прав дізнався 16.10.2023 (дата виписки зі стаціонарного лікування, де позивач перебував на оздоровленні), як зазначив у заяві від 13.11.2023 та апеляційній скарзі.

5.3. Апеляційний суд відхилив посилання апелянта на надання доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки у додатку до позову лише вказано "медичні документи позивача військовослужбовця", а до заяви про усунення недоліків позовної заяви не надано жодного додатку, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду. Не зважаючи на те, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив про відсутність доказів перебування на лікуванні з лютого 2023, апелянт посилаючись на вказану обставину, не надав жодних доказів до апеляційної скарги, враховуючи те, що копія позову з усіма додатками була повернута позивачу та отримана ним 25.11.2023 до подання 12.12.2024 апеляційної скарги. За вказаних обставин апеляційний суд відхилив і посилання апелянта на необхідність догляду за батьками.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

6. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для розгляду по суті до суду першої інстанції.

6.1. Касатор наголошує, що виконав ухвалу суду першої інстанції про залишення без руху його позову шляхом направлення заяви про усунення недоліків позовної заяви від 13.11.2023, де, серед іншого, заявив прохання про поновлення строку звернення до суду, пропущеного з поважних причин.

6.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій помилково віднесли цей спір до трудових, у зв`язку з чим безпідставно застосували до його позову тримісячний строк, передбачений статтею 233 КЗпП України.

Позиція інших учасників

7. Міністерство фінансів України у письмовому відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, підкреслюючи, що Мінфін не здійснює ані призначення, ані виплати як додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, так і одноразової допомоги, передбаченої Постановою № 975, а тому він не може бути відповідачем у цій справі за вказаними позовними вимогами.

8. Військова частина НОМЕР_4 у письмовому відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, наполягаючи на пропуску позивачем строку звернення до суду із таким позовом. Покликаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.02.2021 № 240/532/20, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, військова частина уважає, що до цього спору підлягає застосуванню місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки цей спір є спором про проходження публічної служби.

9. Військовій частині НОМЕР_3, Міністерству оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 ухвалу про відкриття касаційного провадження доставлено в електронні кабінети через систему "Електронний суд", правом подати відзив на касаційну скаргу ці особи не скористалися, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

10. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

11. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі частини другої статті 328 КАС України та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

12. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.

13. Спір у цій справі виник у зв`язку із стягненням виплат на користь військовослужбовця за особливості проходження військової служби в умовах воєнного стану.

14. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

15. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

16. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

17. Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

18. При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

19. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

20. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

21. Колегія суддів не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

22. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

23. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

24. Отже, до 19.07.2022 КЗпП України (322-08) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

25. Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України (322-08) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

26. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

27. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (1236-2020-п) (термін якого неодноразово продовжувався).

28. У цій справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 був звільнений з лав ЗСУ у запас 23.02.2023, проте адміністративний позов подав до суду 25.10.2023, тобто через вісім місяців після звільнення з лав ЗСУ, а адміністративний позов не містить відомостей щодо наявності обставин, які об`єктивно заважали позивачу звернутися до суду з позовом з дотриманням строків звернення до суду (тримісячний строк з дня коли позивач дізнався про порушення своїх прав, або повинен був дізнатись).

29. З наведеного слідує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про застосування до спірних правовідносин строків, визначених статтею 233 КЗпП України, однак неправильно застосували цю норму без урахування особливостей, визначених дією карантину, що мало наслідком неправильний відлік строку звернення до суду із цим позовом.

30. За частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

31. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

32. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

33. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

34. Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

35. Частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

36. Положеннями статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, встановлюється спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

37. Таким чином, процесуальне законодавство встановлює певний порядок дій суду при виявленні недоліків позовної заяви. Як у випадку невиконання вимог статті 160 КАС щодо форми та змісту позову, так і вимог щодо дотримання строку подання позову, зокрема, відсутності відповідного клопотання чи визнання вказаних у ньому підстав неповажними, - позовна заява залишається без руху.

38. Залишення позовної заяви без руху - це процесуальна дія, яка застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання.

39. При цьому, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.

40. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку, суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.

41. Мотивувальна частина судового рішення має відповідати його резолютивній частині для уникнення перешкод для належного виконання учасником справи рішення суду та забезпечення його зрозумілості для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання.

42. Ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху не може бути оскаржена окремо у касаційному порядку, оскільки не включена до переліку ухвал, визначеного частиною третьою статті 328 КАС України.

43. Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій не повинні тлумачити положення цієї статті у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також, застосовуючи положення статті 169 КАС України, формально підходити до цих норм, у зв`язку з чим позовні заяви безпідставно залишати без руху та повертати їх.

44. Колегія суддів зазначає, що правильність застосування до позовної заяви судами першої та апеляційної інстанцій статті 169 КАС України та залишенні її без руху перевіряється судом касаційної інстанції під час перегляду ухвали, зокрема, про повернення позовної заяви на підставі частини четвертої статті 169 КАС України.

45. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної чи касаційної скарги на відповідне рішення суду.

46. Як слідує із змісту ухвали суду першої інстанції від 01.11.2023 цим судом не встановлювався такий спосіб усунення недоліків позовної заяви як необхідність подання клопотання про поновлення строку із наведенням поважності причин такого пропуску, тобто не встановлено належного способу усунення цього недоліку.

47. З огляду на зазначене, не можна дійти висновку, що ухвала суду першої інстанції про залишення позову без руху була достатньо чітка та зрозуміла для позивача, який не користувався правовою допомогою, але мав забезпечити її виконання.

48. Позовна заява повертається позивачеві, зокрема, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України (пункти 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України).

49. За частиною другою статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

50. В ухвалі від 20.11.2023 про повернення залишеної без руху позовної заяви у зв`язку із неусуненням недоліків суд першої інстанції, неправильно обрахувавши строк зверення до суду із такою позовною заявою (пункти 20 - 29 цієї постанови), причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом неповажними не визнавав, у задоволенні клопотання позивачу про поновлення строку звернення до суду не відмовляв.

51. При цьому оскаржувана ухвала суду першої інстанції від 20.11.2023, не містить висновків про не усунення позивачем недоліків позовної заяви в частині дотримання вимог частини п`ятої статті 160 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції прийняв виконання позивачем вимог ухвали від 01.11.2023 в частині, яка стосується дотримання вимог частини п`ятої статті 160 КАС України.

51. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.

52. Постановлена з порушенням норм процесуального права ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви створює позивачу перешкоду у доступі до правосуддя. Суд апеляційної інстанції цього порушення не усунув.

53. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

54. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

55. З огляду на результат касаційного оскарження судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024 скасувати, а справу №420/29265/23 направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.