1.380.2019.002558 Про скасування рішення про корегування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон - 19.06.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 (суддя - Клименко О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 (головуючий суддя - Заверуха О.Б., судді - Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС (правонаступником якої є Галицька митниця Держмитслужби) про визнання протиправними і скасування рішення та картки відмови,

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулось до суду із позовом до Львівської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості від 21.01.2019 №UA209000/2019/000065/2 та картку відмови від 23.01.2019 №UA209190/2019/001339, стягнути витрати за надання правничої допомоги в розмірі 800,00 грн на момент подання позову.

В обґрунтування зазначених позовних вимог позивач послався на протиправність дій Митниці щодо відмови у застосуванні митної вартості, заявленої ним за першим методом митної оцінки, за ціною договору щодо товару, який імпортуються, протиправність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості, оскільки ним під час митного оформлення товару разом з поданням митної декларації були подані відповідні обов`язкові документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які відповідають вимогам статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є належними і допустимими, підтверджують числове значення митної вартості товару за ціною придбання, не мають розбіжностей, тому відповідач не мав законних підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товарів.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 01.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019, позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував рішення про коригування митної вартості від 21.01.2019 №UA209000/2019/000065/2 та картку відмови від 23.01.2019 №UA209190/2019/00133, стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Митниці на користь позивача 2491,84 грн сплаченого судового збору та 800,00 грн витрат на правничу допомогу.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що надані відповідачу при митному оформленні товару документи містили усі відомості про визначення митної вартості товару, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддаються обчисленню, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню рішення про коригування митної вартості товару, а розбіжності щодо відомостей про перевізника товару не впливають на числові значення складових митної вартості товару.

Митниця, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У доводах касаційної скарги контролюючий орган посилається на невідповідність висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку контролюючого органу, полягають у безпідставному визначенні позивачем митної вартості товару за ціною контракту. Вважає, що позивачем не надано митному органу всіх документів щодо вартості придбаних товарів, в тому числі і додатково витребуваних, які підтверджують числові значення складових митної вартості та ціни товару, що була фактично сплачена або підлягає сплаті та такий товар, а надані документи містять недоліки та неповну інформацію щодо відомостей, що підтверджують складові митної вартості товару.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, митний орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час своїх дій, прийняття оскаржуваного рішення та картки відмови.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.02.2020 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18.06.2024 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 19.05.2024.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 11.12.2018 позивач придбав у нерезидента на аукціоні транспортний засіб - легковий автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, бувший у використанні, номер кузова - НОМЕР_1, двигун дизельний об`ємом 1968 куб.см., потужністю 11 kW, тип кузова - універсал, кількість місць - 5, кількість дверей - 5, колір - сірий, колісна формула - 4x2, рік випуску - 2015, модельний рік - 2015, дата першої реєстрації 22.09.2015, призначений для переміщення по дорогах загального користування.

З метою митного оформлення зазначеного автомобіля представник позивача звернувся до митного органу з електронною митною декларацією від 10.01.2019 №UA209190.2019.002570, в якій митна вартість транспортного засобу була зазначена в сумі 8900 Євро, що по курсу 31,512 становить 280463,04 грн.

На підтвердження обґрунтованості заявленої у митній декларації митної вартості автомобіля та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з декларацією наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) AUK10635 від 11.12.2018; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA209030/2018/75887 від 27.12.2018; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22.09.2015; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений експертною організацією №1140 від 09.01.2019; договір про надання послуг митного брокера від 21.12.2018; заяву на видачу посвідчення б/н від 10.01.2019, заяву на ф/о від 10.01.2019; копію митної декларації країни відправлення №18PL402010Е1203527 від 12.12.2018; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.008.52773-18 від 29.12.2018; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України ER710985 від 27.05.2014; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України КС894053 від 17.07.2012.

21.01.2019 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2019/000065/2, відповідно до пункту 30 якого скориговано вартість автомобіля до 14250 Євро та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019/00133.

Відносини, з приводу яких виник даний спір, регулюються Митним кодексом України (4495-17) .

Відповідно до статей 49, 50 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено частиною другою статті 52 Митного кодексу України, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з частинами першою, другою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина 5 статті 53 Митного кодексу України).

З аналізу наведених норм вбачається, що положення статті 53 Митного кодексу України містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України передбачено право органу доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

За правилами частини шостої статті 54 Митного Кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, та обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування (пункти 2, 5 частини другої статті 55 Митного Кодексу України).

Зазначені положення зобов`язують митний орган у рішенні про коригування митної вартості зазначати конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як установлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження митної вартості транспортного засобу позивачем подано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) AUK10635 від 11.12.2018; акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA209030/2018/75887 від 27.12.2018; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 22.09.2015; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений експертною організацією №1140 від 09.01.2019; копію митної декларації країни відправлення №18PL402010Е1203527 від 12.12.2018; сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.008.52773-18 від 29.12.2018.

На підтвердження обґрунтованості сумніву посадової особи митниці в задекларованій митній вартості автомобіля відповідачем зазначено, що така не підтверджена документально і не відповідає інформації щодо вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС.

В свою чергу, позивачем на підтвердження митної вартості транспортного засобу було подано рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) AUK10635 від 11.12.2018, відповідно до якої ціна угоди складає 8900,00 Євро. Вказана рахунок-фактура фактично є розрахунково-платіжним документом, передбачає виставлення певних сум до оплати покупцеві за товар, що поставляється. За цією угодою відбувся розрахунок фіскальним чеком №1978 від 11.12.2018 на суму 8900,00 Євро.

Відповідно до висновку експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу №1140 від 09.01.2019, вартість увезеного на митну територію України автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_1, 2015 року виготовлення (без врахування митних платежів та зборів, не розмитненого і не зареєстрованого в Україні автомобіля), станом на момент проведення дослідження, становить 8832,46 Євро, що підтверджує те, що задекларована позивачем митна вартість транспортного засобу є цілком реальною та достовірною.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого автомобіля документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні числові дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну імпортованого автомобіля, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість автомобіля за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п`ятої статті 58 Митного кодексу України.

Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відзначено про надання позивачем Митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості імпортованого автомобіля за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості автомобіля, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей автомобіль, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Стосовно позовних вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

Відповідно до частини четвертої цієї ж статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 вищевказаної норми передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як установлено судами, між Адвокатським об`єднанням Кубара і Партнери (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір від 20.05.2019 №11-Ш про надання юридичних послуг, за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги правового характеру, що пов`язані із представленням інтересів замовника в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу і оплатити її.

За умовами пункту 4.1 цього договору за підготовку правової позиції, позовної заяви, подання позову та представлення інтересів в суді першої інстанції виконавець сплачує замовнику 12000,00 грн, з яких 800,00 грн сплачується до моменту винесення рішення судом 1-ї інстанції, а решта після отримання постанови суду 1-ї інстанції. Витрати на правничу допомогу у випадку розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанцій оплачуються в сумі додатково погодженій сторонами.

З наявної в матеріалах справи квитанції від 30.05.2019 №24 вбачається, що позивачем сплачено 800,00 грн на рахунок отримувача Адвокатського об`єднання Кубара і Партнери, призначення платежу: оплата за підготовку позовної заяви.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки в матеріалах справи відсутні клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного про співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу, які підтверджені належними документами, а тому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Митниці, як відповідача у даній справі.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.