804/3763/16 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати за землю з юридичних осіб - 18.06.2024 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №804/3763/16 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 (головуючий суддя Суховаров А.В., судді: судді Ясенова Т.І., Головко О.В.)

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення №0000064300 від 16.01.2016.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2023 та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2023 відкрито касаційне провадження у справі №804/3763/16 за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків. Ухвалою суду від 17.06.2024 суддею-доповідачем розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 18.06.2024.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні з урахуванням положень статті 343 КАС України.

Верховний Суд у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом до податкового органу, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000064300 від 16.01.2016 про зобов`язання з орендної плати за землю за 2013 - 2014 роки основний платіж 1' 397' 642,02грн, штрафні санкції 349410,51грн, всього 1' 747' 0522,53грн.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначає, що є користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: вул.Набережна Перемоги, 30, м.Дніпропетровськ, на якій знаходиться будівля офісу ПАТ КБ "Приватбанк", за яку правомірно сплачував податок за землю, а не орендну плату, оскільки строк дії договору оренди, укладеного позивачем з Дніпропетровською міською радою щодо користування означеною земельною ділянкою, закінчився і наразі відсутнє рішення органів місцевого самоврядування щодо укладення такого договору на новий строк, тому по закінченню строку його дії Банк, на його думку, звільнений від обов`язку сплати орендної плати за землю у розмірі, визначеному статтею 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ); при цьому, у зв`язку із фактичним користуванням вказаною вище земельною ділянкою позивач повинен сплачувати саме земельний податок, виходячи з положень статей 269 та 274 ПК України, в розмірі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки до моменту повернення останньої, що Банк і здійснював за період 2013 - 2014 років, сплативши земельний податок у сумі 465880,22 грн., проте такі сплачені суми не були враховані відповідачем при визначенні грошового зобов`язання з орендної плати за землю відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди, позивач продовжував користуватись земельною ділянкою, а тому мав сплачувати орендну плату за землю на тих самих умовах.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про задоволення позову. Як встановлено колегією суддів при дослідженні наданих сторонами доказів, ні міська рада, ні банк ніяким чином не виражали намір продовжити оренду земельної ділянки та не направляли проектів додаткової угоди. Верховний Суд в постанові від 19.01.2023 у справі №803/806/17 зазначив, що оскільки відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, поза межами строку дії договору оренди землі відсутні підстави для нарахування орендної плати.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган оскаржив його у касаційному порядку. Як указує відповідач, Банк не заперечує, що продовжує користуватись земельною ділянкою, тому у цій справі повинен застосовуватись правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №816/135/17. Верховним Судом сформульовано правову позицію застосування норм частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", у разі продовження користування земельною ділянкою при відсутності заперечень міської ради договір вважається автоматично продовженим на той самий строк та на тих самих умовах. Як вважає податковий орган, зазначене визначає необхідність за таких обставин сплати орендної плати за землю. Відповідач стверджує, що оскільки письмових заперечень міської ради щодо продовження користування земельною ділянкою матеріали справи не містять, таким чином договір оренди автоматично поновлюється у разі продовження користування земельною ділянкою. Відтак, на думку відповідача, суд апеляційної інстанції не з`ясував повно та всебічно всі обставини справи та не надав оцінку податним відповідачем доказам. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач скористався правом заперечити проти доводів касаційної скарги. У відзиві, посилаючись на висновки Верховного Суду в подібних спорах, позивач зазначає про законність рішення суду апеляційної інстанції, вважає, що касаційна скарга не містить обґрунтування неправомірності судового рішення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає, що за адресою АДРЕСА_1, розташоване нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності. З моменту набуття права власності на будівлю у набувача виникає право (власності або користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, а з ним і обов`язок сплачувати земельний податок (постанова від 07.02.2023 у справі №826/8838/17 Верховний Суд). Отже, оскільки використання землі державної та комунальної власності в Україні є платним, позивач сплатив земельний податок за земельну ділянку, затим що, протягом 2013 та 2014 років фактично використовував земельну ділянку.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 31.08.2015 по 14.12.2015 посадовими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ КБ "Приватбанк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки складено акт від 28.12.2015 №169/28-01-43-14360570, в якому викладено висновки, зокрема, про порушення Товариством вимог п. 287.1 ст. 287, п. 288.2, підп. 288.5.1 п. 288.5, п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України. Банківською установою не нараховувалась та не сплачувалась орендна плата за землю по земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30 та перебуває у користуванні позивача, у зв`язку із чим занижено орендну плату за землю за січень 2013 року - грудень 2014 року на загальну суму 1' 397' 642,02грн.

Висновки контролюючого органу про порушення банківською установою вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що в користуванні ПАТ КБ "Приватбанк" перебуває земельна ділянка, яка після закінчення строку дії договору оренди, укладеного з Дніпропетровською міською радою, продовжує фактично використовуватись банківською установою у власній господарській діяльності, при цьому встановлена статтею 288 ПК України орендна плата за цю земельну ділянку у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки у 2013 - 2014 роках не сплачувалась.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 16.012016 №0000064300, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати за землю у загальному розмірі 1' 747' 052,53грн., з яких: за основним платежем - 1' 397' 642,02грн. та за штрафними санкціями - 349410,51грн.

Не погодившись з прийнятим податковим органом рішенням, Банк звернувся з адміністративним позовом до суду про його скасування.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.09.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 01.09.2022 касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Касаційний суд указав, що обставини справи щодо дотримання/недотримання сторонами Договору оренди вимог законодавства стосовно продовження строку його дії залишились поза межами дослідження судів при прийнятті ними рішень, у зв`язку із чим висновки останніх щодо користування переданою за цим договором земельною ділянкою на праві оренди та, відповідно, зобов`язання вносити плату за неї у виді орендної плати є передчасними. Водночас, суди не надали належної правової оцінки й аргументам позивача щодо фактичного використання земельної ділянки зі сплатою у зв`язку із цим земельного податку.

Як з`ясовано судами у справі, що розглядається, 25.01.2006 між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) і ПАТ КБ "Приватбанк" (Орендар) був укладений договір оренди землі, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30 (Жовтневий район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:03:255:0023.

Відповідно до умов Договору цільове використання земельної ділянки за цим договором 1.11.6 (інша комерційна діяльність).

Підстава для надання земельної ділянки в оренду - рішення міської ради від 30.11.2005 №392/31.

Передана земельна ділянка, загальною площею 0,8287га.

Договір було укладено строком на три роки.

Сторони погодили, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Укладання договору оренди на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду шляхом його переукладення, державної реєстрації у встановленому порядку.

Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі у розмірі 1(%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

25.01.2006 договір посвідчено ОСОБА_1, нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу і зареєстровано в реєстрі за №399.

Договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 24.02.2006 за №040610400196.

На виконання умов Договору земельна ділянка була передана позивачу в оренду за актом приймання-передачі.

У будівлі, розташованій за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, 30, знаходиться офіс позивача, тобто ПАТ КБ "Приватбанк" використовує приміщення у власній господарській діяльності.

11.02.2013 Банком подано до Інспекції засобами телекомунікаційного зв`язку звітну податкову декларацію з плати за землю за 2013 рік (орендна плата) №9005364161, на підставі якої задекларована орендна плата в сумі 1' 079' 109,24грн., в тому числі по земельній ділянці площею 8287,00кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у сумі 698 821,01грн.

09.08.2013 позивачем подано до Інспекції уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2013 рік №9049112007, згідно з якою нараховано до зменшення податкове зобов`язання по орендній платі за землю за 2013 рік на суму 698 821,01грн. (щомісяця в сумі (-)58235,08грн. за січень-листопад 2013 року, за грудень в сумі (-)58235,13грн.) по даній земельній ділянці.

В обґрунтування своєї позиції позивач указує, у 2013 та 2014 роках за вказану земельну ділянку Банк нараховував і сплачував земельний податок. Банк завершив будівництво та отримав у власність об`єкт нерухомості, що розміщений на земельній ділянці, яка є предметом Договору оренди. Відповідно функціональне призначення земельної ділянки змінилось. Таким чином, станом на 24.02.2009 та 24.02.2012 (при повторному закінченні дії договору) умови Договору щодо розміру орендної плати та призначення земельної ділянки змінились, однак, сторонами не було укладено додаткової угоди чи в іншому порядку узгоджено вказані змін, що дає підстави стверджувати, що в 2013-2014 роках Договір не міг вважатися поновленим. У свою чергу, з моменту набуття права власності на будівлю у набувача виникає право (власності або користування) на земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, а з ним і обов`язок сплачувати земельний податок. Отже, оскільки використання землі державної та комунальної власності в Україні є платним, а позивач протягом 2013 та 2014 років фактично використовував земельну ділянку, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, при тому, що правовідносини між позивачем та Дніпропетровською міською радою щодо оренди землі в силу наведених вище обставин не виникли, позивач у вказаний період сплатив земельний податок за земельну ділянку.

Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд указав, що обставини справи щодо дотримання/недотримання сторонами договору оренди від 25.01.2006 вимог законодавства стосовно продовження строку його дії як такі залишились поза межами дослідження судів при прийнятті ними рішень, у зв`язку із чим висновки останніх щодо користування переданою за цим договором земельною ділянкою на праві оренди та, відповідно, зобов`язання вносити плату за неї у виді орендної плати є передчасними.

Водночас, суди не надали належної правової оцінки й аргументам позивача щодо фактичного використання земельної ділянки зі сплатою у зв`язку із цим земельного податку.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, посилався на те, що позивач, який на той час і до 21.12.2016 - до набуття державою у встановленому законодавством порядку права власності на 100% акцій банку з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 грудня 2016 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", введеного в дію Указом Президента України № 560/2016 від 18 грудня 2016 року (560/2016) , не належав до державної власності, отже не міг бути постійним користувачем земельної ділянки і сплачувати земельний податок.

Суд апеляційної інстанції врахував, що приводом для скасування Верховним Судом попередніх судових рішень і направлення справи на новий розгляд стала необхідність з`ясувати чи продовжувався Дніпропетровською міською радою та ПАТ КБ "Приватбанк" договір оренди земельної ділянки. Підставою для здійснення орендної плати є продовжений або укладений договір оренди. Таким чином, Дніпропетровська міська рада та ПАТ КБ "Приватбанк" для продовження орендних відносин мали вчинити дії щодо продовження існуючого договору оренди землі або підписання нового договору оренди землі.

Пунктом 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом же статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

З оскаржуваного судового рішення слідує, що як встановлено апеляційним судом при дослідженні наданих сторонами доказів, ні міська рада, ні банк не виражали намір продовжити оренду земельної ділянки та не направляли проектів додаткової угоди (т3ас45). Відтак, орендні відносини стосовно земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:255:0023 за адресою АДРЕСА_1 припинені.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Як передбачено пунктом 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм та встановлених судами обставин, що повинні підтверджуватись належними доказами, Верховний Суд не може не погодитись, що у позивача виник обов`язок зі сплати земельного податку з урахуванням факту реєстрації права власності на нерухоме майно, виконання якого, податковим органом не заперечується. Не спростованими відповідачем залишись доводи платника, що Банком надано уточнюючу декларацію з орендної плати від 09.08.2013 № 9049112007 на зменшення платежів за 2013 року. Декларація зареєстрована та прийнята. Таким чином на обліковому рахунку банка виникла переплата у сумі 349 410,00 грн.

Банк звернувся з листом до СДПІ у м.Дніпропетровську від 27.09.2013 № 15.0.0.0/39 щодо зарахування переплати з оренди землі на обліковий рахунок з податку на землю. Такий перерахунок було зроблено 03.10.2013.

Банк на підставі статті 269 ПК України незалежно від наявності документів на землю почав сплачувати земельний податок. Тому, було подано уточнюючу декларацію з плати за землю з включенням ділянки за адресою АДРЕСА_1 від 10.10.2013 реєстраційний номер №9063440011. В декларації відображена сума податку, фінансова санкція та пеня.

На 2014 рік банк також надало декларацію з податку на землю за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 від 20.01.2014 реєстраційний номер 9001020522.

Таким чином за період 2013-2014 рр Банком сплачено податок на землю у сумі 465 880,22 грн.

Жодних заперечень з цієї сплати з боку податкової служби не надходило.

Крім того, у розділі акту 3.1.15 Плата за землю (3.1.15.1. Земельний податок) вказано, що банком на підставі уточнюючого розрахунку сплачено до бюджету податок на землю за період 2013-2014 рр. у сумі 465 880,22 грн за земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно висновку податкового органу: "Перевіркою термінів надання звітності та своєчасності сплати земельного податку порушень не встановлено".

Відповідно до положень статті 90 КАС обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Розглянувши доводи сторін, якими вони обґрунтовують свою позицію під час розгляду справи у порядку касаційно перегляду судових рішень, Суд дійшов висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами обставин щодо правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Підставою скасування оскаржуваного рішення відповідач визначає незастосування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №816/135/17.

Як вбачається з указаної постанови, позивач стверджував, що земельна ділянка, за користування якою нараховано орендну плату, не може вважатися переданою в оренду, а позивач - належним землекористувачем, оскільки останнім не розроблявся проект відведення означеної земельної ділянки, частка земельної ділянки не формувалася окремо із присвоєнням кадастрового номеру, а дані стосовно правовстановлюючого документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, відсутні; також вважає, що у контролюючого органу відсутні повноваження на проведення нарахування та стягнення орендної плати, оскільки відповідний договір оренди землі був укладений міською радою.

Суд касаційної інстанції у справі №816/135/17 констатував, що суди надали правову оцінку спірним правовідносинам в контексті наведених положень Закону України "Про оренду землі" (161-14) та встановили обставини фактичного користування позивачем земельною ділянкою, в тому числі й у 2016 році, а тому дійшли висновку, що договір оренди землі, укладений між міською радою та позивачем, на час розгляду справи не є припиненим чи розірваним в односторонньому порядку й позивач не втратив статусу орендаря земельної ділянки та, як наслідок, платника орендної плати.

Суд погодився висновками судів попередніх інстанцій про відсутність законодавчої заборони на надання органами місцевого самоврядування в оренду невиділених частин земельних ділянок в окрему одиницю, тобто без формування нової земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру; у ході ж розгляду справи встановлено, що за умовами договору оренди землі в оренду позивачу передано визначену пропорційно частці власності на будівлю частку земельної ділянки з кадастровим номером без розроблення проекту відведення, з чим власне погодився позивач при укладенні та підписанні цього договору.

З указаного вбачається, що правовий висновок Верховного Суду висловлений хоча і за подібними правовідносинами, проте не за аналогічних обставин.

Обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.