Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника позивача – Совпеля О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі міста Донецька

на постанову господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року

у справі № 29/129

за позовом прокурора Пролетарського району міста Донецька в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Пролетарському районі міста Донецька

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Оазіс"

про стягнення податкового боргу, -

У травні 2006 року прокурор Пролетарського району м. Донецька звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька до ТОВ "Фірма "Оазіс" про стягнення податкового боргу в сумі 18872, 86 грн.

Постановою господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Фірма "Оазіс" на користь Державного бюджету податковий борг з податку на додану вартість в сумі 3498, 10 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року постанову господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Відповідачем до податкового органу були подані податкові декларації з податку на додану вартість, в яких було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість, а саме: за березень 2006 року № 5358 від 20 квітня 2006 року в сумі 473, 00 грн., за лютий 2006 року № 2267 від 20 березня 2006 року в сумі 886, 00 грн., за січень 2006 року № 1167 від 17 лютого 2006 року в сумі 1961, 00 грн., за грудень 2005 року № 28148 від 10 січня 2006 року в сумі 2229, 00 грн., за листопад 2005 року № 24664 від 15 грудня 2005 року в сумі 469, 00 грн., за жовтень 2005 року № 23865 від 21 листопада 2005 року в сумі 1130, 00 грн., за вересень 2005 року № 21521 від 20 жовтня 2005 року в сумі 1123, 00 грн., за серпень 2005 року № 17002 від 12 вересня 2005 року в сумі 2028, 00 грн., за липень 2005 року № 15571 від 19 серпня 2005 року в сумі 685, 00 грн., за червень 2005 року № 12903 від 10 липня 2005 року в сумі 1 254, 00 грн., за травень 2005 року від 21 червня 2005 року в сумі 2634, 00 грн.

Податкові зобов’язання з податку на додану вартість відповідач сплатив за березень 2006 року в сумі 473, 00 грн. платіжним дорученням № 105 від 17 квітня 2006 року, за лютий 2006 року в сумі 886, 00 грн. платіжним дорученням №75 від 16 березня 2006 року, за січень 2006 року в сумі 1961, 00 грн. платіжним дорученням № 40 від 16 лютого 2006 року, за грудень 2005 року в сумі 2229, 00 грн. платіжним дорученням № 10 від 19 січня 2006 року, за листопад 2005 року в сумі 469, 00 грн. платіжним дорученням № 679 від 15 грудня 2005 року, за жовтень 2005 року в сумі 1130, 00 грн. платіжним дорученням № 642 від 17 листопада 2005 року, за вересень 2005 року в сумі 1 123, 00 грн. платіжним дорученням № 611 від 26 жовтня 2005 року, за серпень 2005 року в сумі 2028, 00 грн. платіжним дорученням № 215 від 28 липня 2006 року, за липень 2005 року в сумі 685, 00 грн. платіжним дорученням № 214 від 28 липня 2006 року, за червень 2005 року в сумі 1254, 00 грн. платіжним дорученням № 533 від 05 серпня 2005 року, за травень 2005 року в сумі 2 634, 00 грн. платіжним дорученням № 525 від 25 червня 2005 року.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про те, що свої податкові зобов’язання з податку на додану вартість, визначені в податкових деклараціях, відповідач погасив в повному обсязі, та відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення податкового боргу в сумі 3498, 10 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що це сума штрафних санкцій, застосованих податковим повідомленням – рішенням № 0000271630/0 від 22 квітня 2005 року, яке було отримано відповідачем та у встановленому порядку не оскаржено, а сума податкового зобов’язання, визначена в цьому податковому повідомленні – рішенні, добровільно не сплачена.

Відмовляючи в задоволенні позовних про стягнення 502, 76 грн. пені, суди попередніх інстанцій посилались на те, що пеня в сумі 502, 76 грн. нарахована відповідачу за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання згідно податкових повідомлень – рішень від 24 квітня 2005 року № 0000291630/0, № 0000281630/0, № 0000271630/0 при сплаті 25 червня 2005 року 2634, 00 грн., 05 серпня 2005 року 1 254, 00 грн., 26 жовтня 2005 року 1 123, 00 грн., 17 листопада 2005 року 1130, 37 грн., 15 грудня 2005 року 469, 00 грн., 19 січня 2006 року 2229, 06 грн., 17 лютого 2006 року 1961, 00 грн., 17 березня 2006 року 886, 00 грн. та 18 квітня 2006 року 473, 00 грн. безпідставно, оскільки платіжними дорученнями № 105 від 17 квітня 2006 року, № 75 від 16 березня 2006 року, № 40 від 16 лютого 2006 року, № 10 від 19 січня 2006 року, № 679 від 15 грудня 2005 року, № 642 від 17 листопада 2005 року, № 611 від 26 жовтня 2005 року, № 533 від 05 серпня 2005 року, № 525 від 25 червня 2005 року відповідач сплатив суми податкових зобов’язань, визначені в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень 2006 року, за лютий 2006 року, за січень 2006 року, за грудень 2005 року, за листопад 2005 року, за жовтень 2005 року, за вересень 2005 року, за червень 2005 року, за травень 2005 року відповідно, а не суми податкових зобов’язань, визначені податковими повідомленнями – рішеннями від 24 квітня 2005 року № 0000291630/0, № 0000281630/0, № 0000271630/0.

Однак такі висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (в редакції, яка діяла до 26 березня 2003 року) якщо платник податків має податковий борг перед різними бюджетами або державними цільовими фондами, погашення такого боргу відбувається у порядку черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення - у рівній пропорції. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 20 лютого 2003 року № 550-IV (550-15) , який набрав чинності з 26 березня 2003 року, пункт 7.7 було викладено у новій редакції, відповідно до положень якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Вищевикладені положення надають право органам державної податкової служби спрямовувати сплату, направлену платником податку на погашення податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, на погашення податкового боргу.

Суди попередніх інстанцій при розгляді справи на дали належну правову оцінку вищевикладеним положення Закону України Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (в редакції, яка діяла з 26 березня 2003 року), що могло призвести до неправильного вирішення спору.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням – рішенням № 0000271630/0 ТОВ "Фірма "Оазіс" була визначена сума штрафу на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в розмірі 50 % узгодженої суми податкового зобов’язання, сплаченої з затримкою, в розмірі 15183, 93 грн. за платежем: податок на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення податкового боргу в сумі 3498, 10 грн., суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що це сума штрафних санкцій, застосованих податковим повідомленням – рішенням № 0000271630/0 від 22 квітня 2005 року.

В той же час, суди попередніх інстанцій не перевірили правомірність застосування до ТОВ "Фірма "Оазіс" цим податковим повідомленням – рішенням штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". У випадку безпідставності застосування до відповідача штрафних санкцій податковим повідомленням – рішенням № 0000271630/0 від 22 квітня 2005 року вимоги про стягнення цих штрафних санкцій задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року та ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі міста Донецька задовольнити частково.

Постанову господарського суду Донецької області від 04 серпня 2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 25 вересня 2006 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.