Про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Куйбишевської районної у м. Донецьку ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні йому статусу інваліда війни та зобов'язати останнього надати цей статус і видати відповідне посвідчення.

На обґрунтування позову зазначив, що він є інвалідом ІІІ групи внаслідок травми, яка отримана в результаті нещасного випадку, який стався з ним в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК), виданої обласним центром медико-соціальної експертизи м. Донецька, строком до 1 червня 2012 року. При черговому проходженні МСЕК позивач визнаний інвалідом IIIгрупи строком до 1 червня 2014 року, але при зверненні до відповідача про продовження йому статусу інваліда війни строком до 1 червня 2014 року отримав відмову. ОСОБА_1 вважає відмову у наданні йому цього статусу необґрунтованою.

Куйбишевський районний суд міста Донецька постановою від 21 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 5 грудня 2013 року скасував зазначені судові рішення та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення,касаційний суд виходив із того, що нещасний випадок з позивачем стався в період проходження служби в органах внутрішніх справ при виконанні службових обов'язків, проте не пов'язаний із безпосередньою його участю в охороні громадського порядку.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ (3551-12) ), просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 5 грудня 2013 року та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2013 року (справа № К/9991/51630/11), у якій, на думку заявника, цей суд,вирішуючи спір у подібних правовідносинах, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосував одні й ті самі норми матеріального права.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у цій справі має місце неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Виконуючи вимоги пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо усунення неоднакового застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить із такого.

Виниклі правовідносини врегульовані законом - пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ та підзаконним актом - Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом МВС України від 27 грудня 2002 року № 1346, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 січня 2003 року за № 83/7404 (z0083-03) (далі - Порядок).

Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до пункту 3.9 Порядку (z0083-03) нещасний випадок є таким, що трапився при виконанні службових обов'язків, якщо він стався в період проходження служби під час: перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - роботи) протягом робочого часу або, за дорученням керівника, в неробочий час; приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання правил особистої гігієни; проведення навчання, тренувань, обов'язкових фізичних занять у встановлений час; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за дорученням керівника; подання підрозділом шефської допомоги; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; перебування в транспортному засобі або на його стоянці, натериторії вахтового селища, у тому числі під час змінноговідпочинку, якщо причина нещасного випадку (у тому числіпоранення) пов'язана з виконанням потерпілим службових (трудових)обов'язків або з дією на нього небезпечного чи шкідливого факторачи середовища;прямування працівника до об'єкта (між об'єктами)обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якогооб'єкта за дорученням керівника;прямування до місця відрядження та в зворотному напрямкувідповідно до завдання про відрядження.

За змістом пункту 3.11 Порядку (z0083-03) нещасний випадок є таким, що трапився при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, якщо він трапився в період проходження служби: унаслідок безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов'язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); при ліквідації аварій, пожеж, стихійних явищ або їх наслідків; при виконанні службового або громадського обов'язку з рятування людського життя, охорони державного, громадського або особистого майна громадян, захисту їх честі та гідності; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами МВС України.

Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов'язаних з виконанням службових обов'язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.11 Порядку (z0083-03) , комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов'язаний з виконанням службових обов'язків.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ законодавець пов'язує з тим, що інвалідність працівника сталася в період проходження служби при виконанні службових обов'язків, пов'язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком (z0083-03) обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

Оскільки передбачених законодавством підстав для визнання за позивачем статусу інваліда війни суди не встановили, то дії відповідача про відмову у наданні такого статусу є законними.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.