Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів: Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.

при секретарі Сторчоус Н.А.

за участю: позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації про позачергове забезпечення жилою площею, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації про позачергове забезпечення жилою площею, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю.

При цьому просив зобов'язати відповідача виконати обов'язок щодо позачергового забезпечення його сім'ї жилою площею з наданням додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати для його дружини - ОСОБА_4, як потерпілої внаслідок аварії на ЧАЕС першої категорії, та стягнути шкоду, заподіяну її здоров'ю у розмірі 20 тис. грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації забезпечити жилою площею сім'ю ОСОБА_1 в кількості 4-х осіб, в складі якої є потерпілий від аварії на Чорнобильській атомній електростанції першої категорії, поза чергою визначеною списком сімей переселенців, які мають першу категорію. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь його дружини ОСОБА_4 20 тис. грн. за заподіяну її здоров'ю шкоду у зв'язку з відсутністю вини відповідача. Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації на користь Овруцької міської ради Житомирської області судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2006 року постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року в частині задоволення позовних вимог про забезпечення сім'ї ОСОБА_1 жилою площею скасовано. Постановлено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про забезпечення жилою площею. В решті постанову залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилався на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2006 року та залишити в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року.

В судовому засіданні позивач уточнив свої вимоги до суду касаційної інстанції, просив постанову апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2006 року та постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування шкоди - скасувати, залишивши в силі постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року в частині зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації забезпечити жилою площею його сім'ю та постановити нову постанову, якою задовольнити його вимоги про стягнення шкоди, завданої здоров'ю його дружині.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Статтею 16 Конституції України визначено обов'язок держави у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи пріоритетним.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути звужені. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно з вимогами статті 4 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, має право на підставі наданої йому об'єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров'я самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення, для чого йому створюються умови.

Відповідно до пункту 10 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею протягом року з дня подання заяви, для чого місцеві Ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України № 706 від 16.12.1992 року "Про порядок відселення та самостійного переселення громадян з територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" (706-92-п) визначений порядок відселення та самостійного переселення громадян, згідно з пунктом 3 якого громадяни, які самостійно переселяються із зон безумовного (обов'язкового), гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю, одержують направлення для переселення та працевлаштування за зразком, що додається. Направлення видається на підставі заяви громадянина за підписом усіх повнолітніх членів сім'ї та довідки з місця проживання про склад сім'ї. В разі переселення із зони посиленого радіоекологічного контролю сім'ї, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, додатково подають висновки лікарсько-консультаційної комісії про неможливість проживання у цій зоні. У направлення вписуються всі члени сім'ї, які проживають у будинку (квартирі). При цьому також ураховуються тимчасово відсутні члени сім'ї, за якими згідно із законом зберігається житлове приміщення. Направлення видається відповідною обласною державною адміністрацією за попереднім оформленням його районною державною адміністрацією або виконкомом міської (міста обласного підпорядкування) Ради народних депутатів.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1589 від 31.12.1996 року "Про Порядок надання додаткової жилої площі особам, які внаслідок Чорнобильської катастрофи перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами, дітям-інвалідам, які потребують особливого догляду, та сім'ям, що втратили годувальника з числа осіб, віднесених до категорії 1" (1589-96-п) , якою затверджено порядок надання додаткової жилої площі особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до підпункту 1 пункту 1 та пункту 3 вбачається, що саме наявність інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи є умовою для надання додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати.

Пунктами 5, 6 зазначеної Постанови визначено, що реєстри постраждалих від Чорнобильської аварії осіб веде обласна державна адміністрація, і саме на підставі даних реєстрів обласним державним адміністраціям виділяються кошти з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно з вимогами статті 32 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", органи місцевого самоврядування щорічно виділяють для забезпечення жилою площею вказаних громадян 15 процентів всього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями), для чого Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям, на території яких самостійно переселяються громадяни з території радіоактивного забруднення, цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що самостійно переселилися.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції другої категорії, а його дружина ОСОБА_4 з 2003 року визнана особою, постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії зі встановленням їй третьої групи інвалідності, причиною якої є аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Вінниці № 203 від 10.08.1992 року сім'ю ОСОБА_1 включено до списку осіб, які мають право на позачергове отримання жилої площі. В 1996 році сім'я ОСОБА_1 була включена до загальнообласного реєстру Вінницької обласної державної адміністрації сімей переселенців з радіоактивно-забруднених територій.

З 25.11.2003 року сім'я позивача була внесена в списки на забезпечення житлом сімей в позачерговому порядку, додатковою жилою площею у виді кімнати.

При цьому, в судовому засіданні відповідач визнав право позивача на позачергове отримання жилої площі відповідно до вимог пункту 10 статті 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", і заперечував лише можливість надання житла у зв'язку з недостатнім фінансуванням даної програми з державного бюджету.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який зобов'язавши відповідача надати житло виходив з того, що сім'я позивача відповідно до вимог діючого законодавства потребує і має право на забезпечення жилою площею, оскільки таке право сторонами визнано та ґрунтується на діючому законодавстві і нічим не спростовано. При цьому незабезпечення реалізації права позивача необхідними коштами не є підставою для відмови в задоволенні позову.

А тому у апеляційного суду не було підстав для скасування рішення в цій частині.

Відповідно до вимог статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції в цій частині ухвалена відповідно до закону і скасована помилково.

Разом з тим, крім вимог про зобов'язання відповідача надати житло позивач просив стягнути з відповідача шкоду, завдану його дружині у зв'язку з ненаданням житла протягом 12 років в порушення строків, визначених законом.

Відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відсутня вина відповідача.

Такий висновок є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Згідно з частиною 2 статті 1167 Цивільного процесуального кодексу України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

При цьому суд першої інстанції зазначивши, що розпорядником коштів було Головне управління Міністерства внутрішніх справ України, не встановив хто є належним відповідачем і не перевірив доводів позивача щодо того, в чому полягає завдана його дружині шкода, яким чином позивач визначив її розмір, а також якими діями чи бездіяльністю і яка саме шкода завдана.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Таким чином, оскільки судові рішення в цій частині постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, колегія суддів вважає, що рішення судів в цій частині підлягають скасуванню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню в повному обсязі, а постанова суду першої інстанції скасуванню в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування шкоди з направленням справи на новий розгляд в цій частині.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 05 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації про позачергове забезпечення жилою площею, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю - скасувати.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року в частині зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Вінницької обласної державної адміністрації забезпечити жилою площею сім'ю ОСОБА_1, у кількості чотирьох чоловік, в складі якої є потерпіла першої категорії від аварії на ЧАЕС, поза чергою визначеною списком сімей переселенців, які мають першу категорію, - залишити без зміни.

Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 08 вересня 2006 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування шкоди, завданої здоров'ю, та повернути справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.