Про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» (далі - Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У травні 2013 року відділення Фонду звернулося з позовом про стягнення з товариства адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, у сумі 750 942 грн 54 коп. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 4505 грн 70 коп.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач на порушення вимог Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII (875-12) «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII (875-12) ) не виконав нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 12 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 листопада 2013 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позову.

При винесенні рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що відповідач виконав вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону № 875-XII, вжив заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а отже, підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій немає.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Товариство звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України положень Закону № 875-XII (875-12) . На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня, 16 грудня 2010 року, 21 квітня 2011 року, 5 та 6 грудня 2013 року, які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року.

Так, у справі, що розглядається, суди встановили, що відповідач не вжив необхідних заходів, направлених на працевлаштування інвалідів, оскільки звіти форми 3 ПН до Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці подавав лише з травня 2012 року.

У справах, на рішення в яких заявник посилається на підтвердження неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права, суди встановили, що відповідач вжив заходів, направлених на працевлаштування інвалідів, подавши звіти форми 3 ПН протягом відповідного року.

Наведене дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не є подібними.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.