280/974/23 Про визнання протиправною бездіяльність обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на користь особи вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; зобов'язання обласної прокуратури нарахувати та виплатити на користь особи вихідну допомогу при звільненні - 13.06.2024 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

справа № 280/974/23

адміністративне провадження № К/990/37561/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №280/974/23

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури,

про стягнення грошових коштів,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року (головуючий суддя: Конишева О.В.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року (головуючий суддя Шлай А.В., судді: Круговий О.О., Прокопчук Т.С.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Запорізької обласної прокуратури, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;

- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі: 12 790,13 грн;

- визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо зменшення йому сум нараховування розміру заробітної плати для оплати часу відпусток та компенсації за невикористані відпустки при звільненні;

- зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити на його користь заробітну плату для оплати часу відпусток на загальну суму: 13 099, 21 грн та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні на суму: 83 101,53 грн, загалом: 96 200,74 грн;

- стягнути із Запорізької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13 грудня 2022 року до дня фактичного розрахунку, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати: 594,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к ОСОБА_1 було звільнено з посади та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із неуспішним проходженням атестації.

Позивач оскаржив своє звільнення (справи №280/7811/20 і №280/5045/20) у судовому порядку. За наслідками розгляду указаних судових справ ОСОБА_1 наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 23 вересня 2022 року №1063к поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, тобто, він був поновлений на попередній посаді, яку обіймав до реорганізації органів прокуратури України.

У подальшому, на виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5045/20, Закону України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури щодо окремих аспектів дії перехідних положень" №1554-Х, який набрав чинності 11 липня 2021 року, ОСОБА_1 повторно включили до графіку проведення співбесід.

Проте, відповідно до рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 липня 2022 року №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", за результатами проведення 3 етапу атестації - співбесіди, позивач неуспішно пройшов атестацію.

За наявності чинного рішення кадрової комісії №16 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 17 листопада 2022 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, керівник Запорізької обласної прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) видав наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення позивача із займаної посади та з органів прокуратури.

У судовому порядку (справа №280/512/23) позивач оскаржив повторне рішення про своє звільнення і був поновлений на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року. До того ж, на його користь суд стягнув із Запорізької обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 у розмірі: 66 627,68 грн.

Поряд із цим, ОСОБА_1 вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати на його користь вихідної допомоги при звільненні позивача з органів прокуратури 13 грудня 2022 року. До того ж, позивач вважає невірним обрахунок грошових сум за невикористані дні відпусток, оскільки на переконання позивача, що слід здійснювати розрахунок, виходячи із середньої заробітної плати: 1566,71 грн, яка була визначена при першому звільненні. Насамкінець, позивач ставить питання про виплатити на його користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною і звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 18 травня 2023 року у справі №280/512/23 Запорізьким окружним адміністративним судом було ухвалено рішення, відповідно до якого наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення ОСОБА_1 скасовано, цим рішенням суду поновлено його на займаній посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання.

Тож, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки звільнення позивача визнано судом незаконним, тому трудові правовідносини між сторонами відновились, а позивач отримав право на компенсацію свого незаконного звільнення. Тож, виплата середньомісячного заробітку внаслідок незаконного звільнення і стягнення вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року, й ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 8 червня 2023 року у справі №580/1267/21.

Верховний Суд ухвалою від 21 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працював у органах прокуратури Запорізької області з 2017 року.

У 2020 році позивач вперше проходив атестацію. За наслідками проведеної співбесіди кадровою комісією №14 було прийнято рішення від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження прокурором атестації (протоколом засідання Чотирнадцятої кадрової комісії від 14 вересня 2020 року №16 внесені відповідні зміни у вказане рішення).

Керівник Запорізької обласної прокуратури видав наказ від 29 вересня 2020 року №1950к про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Указані рішення кадрової комісії та наказ про звільнення з посади позивач оскаржив до суду (справи №280/7811/20 та №280/5045/20).

За наслідками розгляду вищевказаних справ на виконання рішень суду ОСОБА_1 наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 23 вересня 2022 року №1063к поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області, тобто, він був поновлений на попередній посаді, яку обіймав до реорганізації органів прокуратури України.

У подальшому, на виконання судового рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/5045/20, Закону України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури щодо окремих аспектів дії перехідних положень" №1554-Х, який набрав чинності 11 липня 2021 року, ОСОБА_1 повторно включено до графіку проведення співбесід.

Відповідно до рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 листопада 2022 року №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", за результатами проведення 3 етапу атестації - співбесіди, прокурор ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

За наявності чинного рішення кадрової комісії №16 з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 17 листопада 2022 року №2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, керівником Запорізької обласної прокуратури, на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ (113-20) , прийнято наказ від 13 грудня 2022 року №1398к про звільнення позивача із займаної посади та з органів Запорізької обласної прокуратури.

При звільненні позивача та проведення остаточного розрахунку, йому не була виплачена вихідна допомога, що відповідачем не заперечується.

18 травня 2023 року у справі №280/512/23 Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення, відповідно до якого позивача поновлено на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року і стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі: 66627,68 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що з грудня 2020 року до 21 вересня 2022 року позивач працював у Донецькій обласній прокуратурі державним службовцем 4 рангу на посаді заступника начальника відділу організації прийому громадян, розгляд звернень та запитів.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (1697-18) (далі - "Закон"; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (113-20) статтю 51 Закону доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ (113-20) було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України (322-08) (далі - " КЗпП України (322-08) "), а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу". КЗпП України (322-08) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (далі - "Порядок №100").

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно із ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2023 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини між сторонами виникли навколо права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні з посади та органів прокуратури.

Варто зауважити, що питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку із неуспішним проходженням атестації вже неодноразово аналізувалося Верховним Судом у своїх постановах.

Так у цих постановах Верховний Суд зауважував, що Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України (254к/96-ВР) гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року в справі №803/31/16, від 30 липня 2019 року в справі №804/406/16, від 8 серпня 2019 року в справі №813/150/16.

Внесені Законом №113-ІХ (113-20) зміни до КЗпП України (322-08) не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України (322-08) . Одночасно, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Верховний Суд також звертав увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Отже, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Така позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 грудня 2020 року в справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року в справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року в справі №640/23379/19, від 25 лютого 2021 року в справі №640/8451/20, від 17 березня 2021 року в справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року в справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року в справі №440/3166/20, від 9 липня 2021 року в справі №160/4745/20, від 22 липня 2021 року в справі №300/2000/20, від 11 серпня 2021 року в справі №640/9375/20, від 1 жовтня 2021 року в справі №260/1890/19 та інших.

Одночасно, особливість спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у тому, що позивачем було двічі оскаржено до суду накази про своє звільнення з посади і як результат його двічі було поновлено на посаді як незаконно звільненого працівника.

Так, перший раз позивач був звільнений з посади у зв`язку із неуспішним проходженням третього етапу атестації на підставі наказу від 29 вересня 2020 року №1950к, виданого відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

У подальшому, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі №280/7811/20 позов ОСОБА_1 суд задовольнив частково:

визнав протиправним і скасував наказ керівника Запорізької обласної прокуратури від 29 вересня 2020 року № 1950к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області;

поновив ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області з 1 жовтня 2020 року;

стягнув із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 жовтня 2020 року до 26 жовтня 2021 року у розмірі: 419 878, 28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2022 року у справі №280/7811/20 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року було змінено у частині поновлення позивача на посаді і стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме суд ухвалив: "поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органах прокуратури Запорізької області з 30 вересня 2020 року. Стягнути із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 жовтня 2020 року до 26 жовтня 2021 року у розмірі: 418311,57 грн". У решті рішення окружного суду залишено без змін.

Судові рішення окружного та апеляційного суду у справі №280/7811/20 набрали законної сили.

Одночасно, у справі №280/5045/20 ОСОБА_1 оскаржував рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року і постановою Верховного Суду від 6 квітня 2023 року у справі №280/5045/20, рішення Чотирнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 8 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди було визнано незаконним і скасовано.

На виконання названих судових рішень ОСОБА_1 було поновлено на посаді, з якої його незаконно звільнили вперше.

Між тим, за наслідками повторного проходження позивачем третього етапу атестації, було прийнято рішення Шістнадцятої кадрової комісії від 17 листопада 2022 року №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації". На основі цього рішення кадрової комісії позивача звільнили з посади на підставі наказу від 13 грудня 2022 року №1398к.

Своє повторне звільнення ОСОБА_1 також оскаржив у судовому порядку у справі №280/512/23.

У цій справі Запорізьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення від 18 травня 2023 року, у подальшому залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року, яким:

визнано протиправним і скасовано рішення Шістнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора №2 від 17 листопада 2022 року про не проходження атестації начальником відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням норм матеріального права;

визнано протиправним і скасовано наказ керівника Запорізької обласної прокуратури №1398к від 13 грудня 2022 року про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (113-20) ;

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Запорізької області та органів прокуратури Запорізької області з 13 грудня 2022 року;

стягнуто із Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 грудня 2022 року до 17 травня 2023 року у розмірі: 66 627,68 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 12790,13 грн рішення суду допущено до негайного виконання.

Тобто, на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 поновили на посаді, з якої його було вдруге звільнено та в органах прокуратури.

Проте, як встановили суди попередніх інстанцій у межах цієї справи, вихідна допомога позивачеві при його звільненні з посади, не була виплачена, що визнається відповідачем.

Верховний Суд зауважив, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Тобто право на вихідну допомогу, у визначених законодавством випадках, виникає у працівника в день його звільнення.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, у тому числі і вихідної допомоги.

З огляду на викладене Суд констатує, що факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.

За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Варто зауважити, що та обставина, що те, що станом на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, позивач поновлений на посаді, з якої його вдруге було звільнено, не впливає на наявність у ОСОБА_1 такого права на вихідну допомогу, адже ця гарантія передбачає обов`язок роботодавця виплатити вихідну допомогу працівникові саме на момент звільнення його з посади.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №260/188/21, від 8 лютого 2024 року у справі №520/4500/21.

За обставин цієї справи, ОСОБА_1 вихідна допомога як при первинному, так і при повторному звільненні з посади виплачена не була. Тож, роботодавець порушив право ОСОБА_1 на її отримання при звільненні з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Завданням адміністративного судочинства у силу приписів частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Отже, під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити їх на відповідність вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності адміністративні суди перевіряють на момент їхнього прийняття/вчинення/невчинення суб`єктами владних повноважень. Тобто суд перевіряє правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень станом на момент виникнення спірних правовідносин [у цій справі - на момент звільнення].

Ураховуючи те, що вихідну допомогу ОСОБА_1 мали виплатити при звільненні (з органів прокуратури), однак цього зроблено не було (у зв`язку з чим і виник спір), то наявні підстави для стягнення/нарахування цієї допомоги.

Колегія суддів додатково зазначає, що Верховний Суд у справі №280/512/23 постановою від 5 червня 2024 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тобто ОСОБА_1 наразі є таким, що звільнений з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", та набув право на виплату вихідної допомоги.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень у цій справі вбачається, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги, а також бази розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (розмір середньоденної заробітної плати) та, відповідно, не навели у своїх рішеннях розрахунків належних до стягнення сум на підставі належних та допустимих доказів.

Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено усіх фактичних обставин справи та не дослідили відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.

Тож, Верховний Суд зауважує, що суди попередніх інстанцій розглянули цю справу без врахування висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 8 червня 2023 року у справі №580/1267/21, на які доречно покликався позивач у касаційній скарзі, а також у постанові від 8 лютого 2024 року у справі №520/4500/21.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Верховний Суд зауважує, що на новому розгляді справи судам при вирішення частини позовних вимог, яка стосується стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто врахувати правову позицію Верховного Суду, висловлену, зокрема, у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №340/1144/22 щодо недопущення подвійного стягнення середніх заробітків за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільнення. Указане стосується неможливості нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за частину періоду, яка охоплює період стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційну скаргу належить задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій- скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №280/974/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду