Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до матеріалів справи ( sp02/403-1 ) (sp02/403-1)
, ( sp02/403-1 ) (sp02/403-1)
.
ХХ липня 2003 року товариство з обмеженою відповідальністю
виробниче об'єднання "ХХХ" (м. Н-ськ) (далі - позивач) звернулось
до Господарського суду Н-ської області з позовом про визнання
недійсним договору переводу боргу від ХХ.09.1997 р., укладеного
між закритим акціонерним товариством науково-виробниче
підприємство "YYY" та відкритим акціонерним товариством "ZZZ".
ХХ вересня 1997 року закрите акціонерне товариство
наукововиробниче підприємство "YYY" (м. Н-ськ) та відкрите
акціонерне товариство "ZZZ" (м. П-а, Н-ська обл.) уклали договір
переводу боргу (надалі - спірний договір), відповідно до умов
якого закрите акціонерне товариство наукововиробниче підприємство
"YYY" передає, а відкрите акціонерне товариство "ZZZ" приймає на
себе зобов'язання по виконанню договору про сумісну
виробничо-фінансову діяльність від ХХ.07.1995 p., укладеного між
відкритим акціонерним товариством "SSS" (м. П-а, Н-ська обл.) та
закритим акціонерним товариством науково-виробниче підприємство
"YYY", а саме, зобов'язання по погашенню боргу в розмірі 829997,58
грн. відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між відкритим
акціонерним товариством "SSS" та закритим акціонерним товариством
наукововиробниче підприємство "YYY" від ХХ.05.1997 р. (п. 1, п. 3
спірного Договору).
ХХ жовтня 1997 року сторони спірного Договору уклали додаткову
угоду до спірного Договору, відповідно до якої закрите акціонерне
товариство науково-виробниче підприємство "YYY" (далі - відповідач
3) передає, а відкрите акціонерне товариство "ZZZ" (далі -
відповідач 1) додатково до раніше прийнятих зобов'язань приймає на
себе зобов'язання з погашення суми боргу закритого акціонерного
товариства науково-виробниче підприємство "YYY" перед відкритим
акціонерним товариством "SSS" (далі - відповідач 2) в розмірі
15231,99 грн. відповідно до актів прийомки-передачі наданих послуг
N Х2 від ХХ.11.1995 p., N ХХ7 від ХХ.12.1995 p., N Х3 від
ХХ.01.1996 p.
Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що за спірним договором
відповідач 3 передав відповідачу 1 зобов'язання по виконанню
договору про сумісну виробничо-фінансову діяльність від ХХ.07.1995
p., укладеного між відповідачем 2 та первісним боржником -
відповідачем 3.
Враховуючи правову природу договору про сумісну діяльність,
позивач вважав за неможливе виникнення заборгованості відповідача
3 перед відповідачем 2, внаслідок їх спільної діяльності на
підставі спірного договору.
Порушення своїх прав укладенням оспорюваної угоди позивач
обгрунтував тим, що є кредитором відповідача 1, по відношенню до
якого порушено провадження у справі про банкрутство; вимоги
позивача, як кредитора, включені в реєстр вимог кредиторів.
Грошові вимоги до відповідача 1 заявлені також відповідачем 2 на
суму неоплачених векселів, що емітовані відповідачем 1 в рахунок
погашення боргу, який виник в зв'язку з укладенням спірного
договору.
Також позивач зазначив, що відповідач 1 виробничу діяльність не
проводив та не мав достатніх ліквідних засобів для задоволення
всіх вимог кредиторів. Позивач був акціонером відповідача 1. З
огляду на викладене, на думку позивача, будь-які дії по відношенню
до відповідача 1 зачіпали його законні права та інтереси.
Відповідач 1 надав відзив на позов, яким позовні вимоги не визнав.
Відповідач 1 вважав, що укладення спірного договору стосується
безпосередньо його, відповідача 2 та відповідача 3, тому позивач
не може ініціювати в суді визнання спірного договору недійсним.
Відповідач 1 в порядку розрахунків з відповідачем 3 за здійснене
останнім переобладнання виробництва взяв на себе зобов'язання по
погашенню боргу відповідача 3 перед відповідачем 2.
Відповідач 2 надав відзив на позов, яким проти позову заперечував.
Відповідач 2 вважав, що спірний договір не порушує прав та
законних інтересів позивача. Відповідачем 2, як кредитором
відповідача 3, надано згоду на укладення спірного договору про
передачу боргу, який виник у відповідача 3 перед відповідачем 2, в
тому числі і за Генеральним договором "Про сумісну
виробничофінансову діяльність від ХХ.07.1995 р.", за придбані
енергоносії.
Відповідач 1 та відповідач 2 у своїх відзивах на позовну заяву
зазначили, що рішенням Господарського суду Н-ської області від
ХХ.09 2002 р. у справі N Х/ХХ9, яке набрало чинності, встановлений
факт дійсності спірного договору.
Відповідач 3 надав відзив на позов, яким позовні вимоги не визнав.
Відповідач 3 заперечував право позивача на звернення з даним
позовом до господарського суду, оскільки не вбачає порушення його
прав. І, також, як інші відповідачі зазначив, що питання дійсності
спірного договору було предметом судового розгляду та обставина
його дійсності встановлена рішенням господарського суду Н-ської
області від ХХ.09.2002 р. у справі N Х/ХХ9.
ХХ серпня 2003 року Господарський суд Н-ської області розглянув у
судовому засіданні вищезгаданий спір. Позивач заявив клопотання
додатково зобов'язати відповідачів по справі надати документи, які
можуть підтверджувати правову позицію відповідачів (первинні
документи). За клопотанням представників сторін фіксація судового
процесу технічними засобами не здійснювалася.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін,
Господарський суд Н-ської області встановив, що ХХ вересня 1997
року відповідач 3 та відповідач 1 уклали договір переводу боргу,
відповідно до умов якого відповідач 3 передає, а відповідач 1
приймає на себе зобов'язання по виконанню договору про сумісну
виробничо-фінансову діяльність від ХХ.07.1995 p., укладеного між
відповідачем 2 та відповідачем 3, а саме, зобов'язання по
погашенню боргу в розмірі 829997,58 грн. відповідно до акту звірки
взаємних розрахунків між відповідачем 2 та відповідачем 3 від
ХХ.05.1997 р. (пункт 1 та пункт 3 спірного Договору).
ХХ жовтня 1997 року сторони спірного Договору уклали додаткову
угоду до спірного Договору, відповідно до якої відповідач 3
передає, а відповідач 1 додатково до раніше прийнятих зобов'язань
приймає на себе зобов'язання з погашення суми боргу відповідача 3
перед відповідачем 2 в розмірі 15231,99 грн. відповідно до актів
приймання - передачі наданих послуг N Х2 від ХХ.11.1995 p., N ХХ7
від ХХ.12.1995 p., N Х3 від ХХ.01.1996 р.
Відповідно до частини 1 статті 201 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, перевід боржником свого боргу на іншу особу
можливий лише за згодою кредитора. Спірний Договір містив
посилання на згоду кредитора на перевід боргу, викладену в листі N
ХХХХ/Х0 від ХХ.09.1997 р. (пункт 2 спірного Договору). В матеріали
справи відповідачем 2 надана копія відповідного повідомлення.
Відповідно до пункту 4 спірного Договору відповідач 3 був
обов'язаний передати відповідачу 1 документи, що підтверджують
дійсність вимоги по виконанню зобов'язань, а саме: договір про
сумісну виробничо - фінансову діяльність від ХХ.07.1995 р. та
рахунки.
За актами прийомки-передачі первісних документів до спірного
Договору від ХХ.09.1997 р. та від ХХ.10.1997р. відповідач 3
передав відповідачу 1 Генеральний договір про сумісну
виробничофінансову діяльність від ХХ.07.1995 p., акти
прийомки-передачі наданих послуг за 1995-1996 p. p. на загальну
суму відповідно 829997,58 грн. та 15231,99 грн.
Генеральний договір N Х про сумісну виробничо-фінансову діяльність
від ХХ.07.1995 р. (надалі - Генеральний договір), який укладений
між відповідачем 3 та відповідачем 2, за яким виникла
заборгованість, що є предметом спірного Договору переводу боргу,
передбачав, зокрема, сумісну виробничо-господарську діяльність на
підставі забезпечення фінансової підтримки одне одного, надання
інформаційних, виробничих, транспортних послуг. В процесі
співробітництва сторони повинні здійснювати взаємні поставки
обладнання, матеріалів, надавати в оренду виробничі площі та
обладнання, виконувати різного роду взаємні послуги (п. 1.1., п.
1.2. Договору).
Розділ 2 Генерального договору передбачав права та обов'язки
кожної сторони. Серед обов'язків відповідача 2 п. 2.3.
Генерального договору передбачав подачу газу, електроенергії, води
та теплоносія у взаємопогоджених обсягах та за рахунок коштів
відповідача 3.
Взаєморозрахунки між сторонами повинні були здійснюватися шляхом
перерахування коштів на відповідні рахунки в банках або на
бартерній основі (п. 3.1. Генерального договору).
Відповідно до статті 4 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, цивільні права та обов'язки виникають як із угод,
передбачених законом, так і з інших угод, хоч і не передбачених
законом, але які йому не суперечать. Господарюючі суб'єкти вправі
самостійно визначати свої взаємовідносини через угоди, навіть якщо
укладення таких угод безпосередньо законодавством не передбачено.
За змістом Генеральний договір виходить за межі норм Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(статтей 430 - 434), що
регулюють сумісну діяльність, тому твердження позивача щодо
неможливості виникнення зобов'язань однієї сторони перед іншою та,
відповідно, боргу за Генеральним договором було безпідставним та
таким, що не грунтується на законодавстві.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і
заперечень. Позивачем не була доведена обставина відсутності боргу
відповідача 3 перед відповідачем 2, який є предметом переводу за
спірним Договором.
Правова оцінка спірному Договору вже давалася рішенням
Господарського суду Н-ської області від ХХ.09.2002 р. у справі N
Х/ХХ9. Зокрема, судом встановлено, що відповідач 1 прийняв від
відповідача 3 на підставі договору переводу боргу від ХХ.09.1997
р. заборгованість в сумі 829997,58 грн. та додаткової угоди від
ХХ.10.1997 р. до вказаного договору в сумі 15231,99 грн. та
розрахувалося з кредитором - відповідачем 2 шляхом видачі
векселів. Суд не знайшов достатніх підстав для визнання спірного
Договору недійсним, про що безпосередньо зазначено в рішенні суду.
Враховуючи викладене, Господарський суд Н-ської області вважав, що
не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсним
договору переводу боргу від ХХ.09.1997 p., укладеного між
відповідачем 3 та відповідачем 1.
Не були прийняті доводи відповідачів з приводу відсутності права
позивача на звернення з позовом до господарського суду, оскільки
позивач не є стороною спірного Договору та кредитором боргу,
перевід якого здійснено за спірним Договором, тому не може мати
місця порушення його прав та інтересів, як такі, що не грунтуються
на законодавстві. Чинне законодавство не визначає кола осіб, які
можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод
недійсними. Відповідно до статті 2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує справи за
позовними заявами будь-яких підприємств та організацій, які
звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та
охоронюваних законом інтересів.
Також, суд не задовольнив клопотання позивача додатково
зобов'язати відповідачів по справі надати документи, вказані в
ухвалі господарського суду від ХХ.06.2003 p., які можуть
підтверджувати правову позицію відповідачів. Як зазначив сам
позивач, суд вже зобов'язував відповідачів надати певні документи.
Крім того, господарський суд вирішує спір в межах строків,
встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В процесі розгляду справи від відповідачів неодноразово
витребовувалися первісні документи в підтвердження виникнення
боргу на підставі Генерального договору, який переведено на
відповідача 1 спірним Договором (акти прийомки-передачі послуг,
рахунки). Представники відповідачів послалися на їх відсутність в
зв'язку з закінченням терміну зберігання. Відповідач 1 усно
зазначив, що первісні документи з фінансово-господарської
діяльності неодноразово виймалися відповідними державними
органами, при цьому в описі документів, що вийняті перелік всіх
документів не здійснювався, а вказувалися лише номери підшитих
листів. Відповідач 3 надав акти списання документів, за якими
закінчився строк зберігання, за 1996 - 1998 роки та видаткову
накладну в підтвердження їх передачі в макулатуру. Ненадання
відповідачами належних доказів про знищення первісних документів
не може заперечувати обставину існування боргу, поки належними
доказами не доведене інше. Оскільки обставиною відсутності боргу
обгрунтовані позовні вимоги, цю обставину, відповідно до статті 33
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
має
доводити позивач.
Відповідно до частини 1, частини 5 статті 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, державне мито та
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу Суд
поклав на позивача та керуючись статтями 4, 6, 48, 201, 430 - 434
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, статтями 1, 2, 33,
34, 35, 49, 69, 82 - 84 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Господарський суд Н-ської області вирішив у
задоволенні позовних вимог відмовити.
Але, товариство з обмеженою відповідальністю виробниче об'єднання
"ХХХ" не погодилося з вказаним рішенням та звернулося з
апеляційною скаргою, в якій зазначило, що вважає рішення прийнятим
з порушенням норм матеріального та процесуального права.
При цьому апелянт посилався на неспроможність висновку суду про
те, що за змістом Генеральний договір виходить за межі норм
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що регулюють
сумісну діяльність. Також апелянт вважав, що не відповідає
дійсності твердження господарського суду про відсутність достатніх
підстав для визнання спірного договору недійсним, що господарським
судом не враховано той факт, що ні один із відповідачів не довів
наявність боргу за договором про сумісну діяльність та не
досліджені в повному обсязі матеріали справи і невірно застосовані
норми матеріального права, а тому зроблені помилкові висновки про
правомірність укладення угоди переводу боргу. Товариство з
обмеженою відповідальністю "ХХХ" в своїй апеляційній скарзі
просило скасувати рішення господарського суду та задовольнити
позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Відповідач 2 - Відкрите акціонерне товариство "SSS" надав відзив
на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оспорюване рішення є
правильним та законним і просив залишити вказане рішення без змін.
В судовому засіданні ХХ.11.2003 року оголошувалась перерва до
ХХ.11.2003 року, а ХХ.11.2003 року в судовому засіданні
оголошувалась перерва до ХХ.11.2003 року.
ХХ листопада 2003 року Н-ський апеляційний господарський суд у
складі колегії суддів розглянув у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
Виробниче об'єднання "XXX" (позивач) на рішення Господарського
суду Н-ської області від ХХ.08.2003 року по справі N Х/ХХ5 за
позовом про визнання угоди (договору) переводу боргу недійсною.
Рішенням Господарського суду Н-ської області від ХХ.08.2003 року
по справі N Х/ХХ5 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін,
дослідивши апеляційну скаргу, колегія суддів вирішила, що
апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідач 2 та відповідач 3, ХХ.07.1995 р. уклали договір про
сумісну виробничо-фінансову діяльність N Х.
ХХ вересня 1997 року відповідач 3 та відповідач 1 уклали договір
переводу боргу. Відповідно до умов данного договору відповідач 3
передає, а відповідач 1 приймає на себе зобов'язання по виконанню
договору про сумісну виробничо-фінансову діяльність від ХХ.07.1995
p., а саме зобов'язання по погашенню боргу в розмірі 829997,58
грн.
ХХ жовтня 1997 року сторони договору про перевід боргу уклали
додаткову угоду, відповідно до якої відповідач 3 передає, а
відповідач 1 додатково приймає на себе зобов'язання з погашення
суми боргу перед відповідачем 2 в розмірі 15231,99 грн.
Між відповідачем 3 та відповідачем 2 було проведено прийомпередачу
первинних документів до договору переводу боргу від ХХ.09.1997 р.
на суму 829997,58 грн., про що було складено акти від ХХ.09.1997
p., від ХХ.10.1997 р.
Відповідно до статті 201 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, договір про перевід боргу був укладений з письмового
погодження кредитора, яке було викладено в листі N ХХХХ/Х0 від
ХХ.09.1997 р.
Генеральний договір N Х про сумісну виробничо-фінансову діяльність
від ХХ.07.1995 р. (далі - Договір), укладений між відповідачем 3
та відповідачем 2, зокрема розділ 2 передбачав серед обов'язків
відповідача 2 подачу газу, електроенергії, води та теплоносія у
взаємопогоджених обсягах та за рахунок коштів відповідача 3. В
договорі було зазначено, що взаєморозрахунки між сторонами
здійснюються шляхом перерахування коштів на відповідні рахунки в
банках або на бартерній основі.
Відповідно до статті 430 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором про сумісну діяльність сторони
зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської
мети.
Для досягнення мети учасники договору роблять внески грошима чи
іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески
учасників договору, а також майно, створене або придбане в
результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.
Також відповідно до статті 433 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та пункту 8 роз'яснення Президіума Вищого арбітражного
суду України від 28.04.1995 р. N 02-5/302 "Про деякі питання
практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням
договорів про сумісну діяльність" ( v_302800-95 ) (v_302800-95)
, порядок
покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і
збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається
договором.
За змістом спірний Договір виходив за межі норм Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що регулюють сумісну діяльність, а
тому можливе виникнення зобов'язань однієї строки перед іншою,
тобто заборгованості.
Відповідно до статті 201 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, перевід боргу можливий лише за наявністю боргу. Таким
чином, сторони по Договору мали право на укладання договору про
перевід боргу.
До того ж, рішенням Господарського суду Н-ської області від
ХХ.09.2002 р. по справі N Х/ХХ9 констатовано факт дійсності
договору переводу боргу від ХХ.09.1997 р. та додаткової угоди до
нього від ХХ.10.1997 р. між відповідачем 3 та відповідачем 1.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 р. рішення господарського суду по справі N Х/ХХ9
залишено без змін. Таким чином, правова оцінка спірному договору
про перевід боргу вже була дана господарським судом і апеляційною
інстанцією.
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти, встановлені рішенням господарського
суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при
вирішенні іншіх спорів.
З урахуванням наведеного, Н-ський апеляційний господарський суд у
складі колегії суддів вважаючи, що рішення господарського суду у
справі N Х/ХХ5 відповідає матеріалам справи та чинному
законодавству та керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, постановив апеляційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" залишити без
задоволення, а рішення господарського суду Н-ської області від
ХХ.08.2003 р. по справі N Х/ХХ5 без змін.
Додатково повідомляємо, що з 1 січня 2004 року набрав чинності
новий Цивільний кодекс України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
, а
Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
втратив чинність. На даний час у Цивільному кодексі України від
06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
, питання сумісної діяльності
регулюються нормами глави 77, яка має назву "Спільна діяльність".