Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp02/401-1 ) (sp02/401-1)
.
ХХ січня 2004 року Приватний підприємець К.С.О. (далі - позивач)
звернувся до Господарського суду Н-ської області з позовом про
визнання недійсним договору N ХХХ1 від ХХ.01.2004 року на дольову
участь у будівництві житлового будинку.
ХХ січня 2004 року між позивачем та товариством з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" було укладено договір N ХХХ1 на дольову
участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у
у місті Н-ську, відповідно до якого, позивач прийняв на себе
зобов'язання оплатити вартість, а товариство з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" здійснити будівництво і передати у
власність позивачу квартиру N 88 у житловому будинку по вул.
Н-ській - вул. С-у у місті Н-ську. Однак, позивач вважав, що
договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 укладено з порушенням вимог чинного
законодавства України і він повинен бути визнаний недійсним.
Так, відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435, зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а
також моральним засадам суспільства.
Предметом оспорюваного договору було фактично залучення
товариством з обмеженою відповідальністю "ХХХ" в довірче
управління грошових коштів на будівництво житла. Позивач вважав,
що данні правовідносини повинні регулюватись Главою 70 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435.
Згідно з частиню першою статті 1029 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435, за договором управління майном
одна сторона (установник управління) передає другій стороні
(управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона
зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим
майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи
(вигодонабувача).
Відповідно до частини другої статті 1030 Цивільного кодексу
України від ( 435-15 ) (435-15)
06.01.2003 N 435, не можуть бути предметом
договору управління майном грошові кошти, крім випадків, коли
право здійснювати управління грошовими коштами прямо встановлено
законом.
Таким законом, вважав позивач є Закон України від 19.06.2003 N
978-ІV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при
будівництві житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, у якому
визначені загальні принципи, правові та організаційні засади
залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою
фінансування масового будівництва житла та особливості управління
цими коштами.
Відповідно до статті 2 Закону України від 19.06.2003 N 978- ІV
"Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при
будівництві житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, особа,
яка передає майно у довірчу власність на підставі договору
управління майном є установником управління майном.
Такий договір установник управління майном укладає з управителем,
яким згідно статті 4 Закону України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про
фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві
житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, може бути банк або
інша фінансова установа.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України від 12.07.2001
N 2664-ІІІ "Про фінансові послуги і державне врегулювання ринків
фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
, фінансова установа - юридична
особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових
послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,
встановленому законом.
До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди,
лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії,
установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні
фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом
діяльності яких є надання фінансових послуг.
Таким чином, позивач не вважав товариство з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" фінансовою установою, отже воно на думку
позивача не мало законних підстав для укладання оспорюваного
договору.
На підставі вищезазначеного, керуючись статтями 203, 215, 1030
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435,
статтями 1 і 2 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач просив Суд прийняти до розгляду позовну заяву
та визнати недійсним договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 року на дольову
участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у
у місті Н-ську.
Додатками, які були додані до позовної заяви були: копія договору
N ХХХ1 від ХХ.01.2004 року на дольову участь у будівництві
житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у місті Н-ську, доказ
сплати державного мита, доказ сплати витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, доказ
відправки позовної заяви товариству з обмеженою відповідальністю
"ХХХ" з описом вкладення у конверт.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ХХХ" (далі - відповідач)
на виконання ухвали Господарського суду Н-ської області від
ХХ.01.2004 року надало відзив на позовну заяву.
Позивач обгрунтовував свої позовні вимоги тим, що укладений між
сторонами договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 року на дольову участь у
будівництві житлового будинку суперечить Закону України від
19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансово-кредитні механізми і управління
майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"
( 978-15 ) (978-15)
, який визначає загальні принципи, правові та
організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в
управління з метою фінансування масового будівництва житла та
особливості управління цими коштами.
Відповідач не погоджувався з доводами, які зазначив позивач у
позові з наступних підстав:
Оспорюваний договір є договором на дольову участь у будівництві
житла, предметом якого є дольова участь позивача у будівництві
житлового будинку.
Договори щодо залучення коштів на будівництво житла, в тому числі
такі, що передбачають дольову участь у будівництві житла фізичних
та юридичних осіб, відноситься до договорів інвестиційної
діяльності, що регулюється Законом України від 18.09.1991 N 1560
"Про інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ) (1560-12)
.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 18.09.1991 N 1560 "Про
інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ) (1560-12)
, договір є основним правовим
документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами
інвестиційної діяльності.
Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань,
будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не
суперечать законодавству України, є виключною компетенцією
суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та
посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами
інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.
Вищеназваний принцип господарських взаємовідносин закріплений
також у статті 627 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
від
06.01.2003 N 435, яка визначає, що відповідно до статті 6 цього
Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
сторони є вільними в укладенні договору, виборі
контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього
Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового
обороту, вимог розумності та справедливості.
Закон України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансовокредитні
механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, регулює питання, пов'язані з діяльністю у
сфері фінансових послуг за договором управління майном і не
містить норм, які регулюють укладання договорів дольової участі у
будівництві. Отже, відповідач просив Суд відмовити позивачу у
задоволенні його позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду Н-ської області від ХХ.01.2004 позовна
заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі N
ХХХ6, розгляд якої було призначено на ХХ лютого 2004 року. Але, у
судовому засіданні ХХ лютого 2004 року на підставі статті 77
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
оголошена перерва до ХХ березня 2004 року.
Нагадаю, що відповідно до статті 77 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд відкладає в межах
строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
,
розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути
вирішено в даному засіданні. Такою обставиною, зокрема, є
нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників
судового процесу.
Дослідивши матеріали справи Суд встановив, що заявлений позов про
визнання договору N ХХХ1 від ХХ.01.2004 р. на дольову участь у
будівництві житлового будинку по вул. Н-ькій - вул. С-у у місті
Н-ську недійсним.
Позивач підтримав позовні вимоги, і на підставі Закону України від
19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансово-кредитні механізми і управління
майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"
( 978-15 ) (978-15)
, Закону України від 12.07.2001 N 2664-ІІІ "Про
фінансові послуги і державне врегулювання ринків фінансових
послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
, статтей 203, 215, 1029, 1030 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
просить позов задовольнити.
Відповідач заперечував проти позову, мотивуючи такими обставинами,
що договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 на дольову участь у будівництві
житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у місті Н-ську
відноситься до договорів інвестиційної діяльності, які регулюються
Законом України від 18.09.1991 N 1560-ХІІ "Про інвестиційну
діяльість" ( 1560-12 ) (1560-12)
.
Зокрема, відповідно до статті 9 Закону України від 18.09.1991 р.
N 1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльість" ( 1560-12 ) (1560-12)
, основним
правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами
інвестиційної діяльності, є договір (угода).
Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань,
будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не
суперечать законодавству України, є виключною компетенцією
суб'єктів інвестиційної діяльності.
А, Закон України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансовокредитні
механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, регулює питання, пов'язані з діяльністю у
сфері фінансових послуг за договорами управління майном і не
містить норм, що регулюють укладення договорів дольової участі у
будівництві. Тому, відповідач просив Суд у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін,
Господарський суд Н-ської області встановив, що між приватним
підприємцем К.С.О. (позивач у справі) і Товариством з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" (відповідач у справі) був укладений договір
N ХХХ1 від ХХ.01.2004 на дольову участь у будівництві житлового
будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у місті Н-ську.
Відповідно до положень якого, позивач прийняв на себе зобов'язання
оплатити вартість, а відповідач здійснити будівництво і передати у
власність приватному підприємцю К.С.О. квартиру N 88 у житловому
будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у місті Н-ську.
Законом України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансовокредитні
механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, визначені загальні принципи, правові та
організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в
управління з метою фінансування масового будівництва житла та
особливості управління цими коштами.
Відповідно до статті 2 Закону України від 19.06.2003 N 978- ІV
"Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при
будівництві житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, особа,
яка передає майно у довірчу власність на підставі договору
управління майном є установником управління майном. Такий договір
установник управління майном укладає з управителем, яким згідно
статті 4 Закону України від 19.06.2003 р. N 978-ІV "Про
фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві
житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, може бути банк або
інша фінансова установа.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України від 12.07.2001
N 2664-ІІІ "Про фінансові послуги і державне врегулювання ринків
фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
, фінансова установа - юридична
особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових
послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку,
встановленому законом. До фінансових установ належать банки,
кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства,
страхові компанії, установи накопичувального пенсійного
забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні
особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових
послуг.
Отже, Суд дійшов висновку, що відповідач не мав права приймати
кошти від позивача у якості оплати за квартиру, і укладати
договір, що є предметом розгляду даної справи, оскільки товариство
не є фінансовою установою.
Умови оспорюваного договору N ХХХ1 від ХХ.01.2004 суперечать
вимогам Закону України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про
фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві
житла та операціях з нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
, оскільки предметом
оспорюваного договору було фактично залучення відповідачем в
довірче управління грошових коштів на будівництво житла.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435, підставою недійсності правочину є
недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та
шостою статті 203 цього Кодексу ( 435-15 ) (435-15)
.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435, зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а
також моральним засадам суспільства.
За таких обставин Суд вважав позов законним, обгрунтованим і
таким, що підлягає задоволенню. Керуючись статтями 49, 77, 82, 84,
85 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Господарський суд Н-ської області вирішив позов задовольнити і
визнати недійсним договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 року на дольову
участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у
у місті Н-ську.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ": на
користь приватного підприємця К.С.О., відповідно до статті 49
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суму 85
гривень 00 копійок витрат на державне мито і суму 118 гривень 00
копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу та видати наказ.
Рішення Господарського суду від ХХ березня 2004 року у справі N
ХХХ6 у апеляційному порядку не переглядалось.
Зазначимо, що думка деяких юристів прямо протилежна рішенню, яке
прийняв у даному випадку Господарський суд Н-ської області
("Бизнес" 00/ХХ.02.2004).
Така протилежна думка грунтується на статті 901 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
від 06.01.2003 N 435, де зазначено, що за
договором про надання послуг одна сторона (виконавець)
зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати
послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або
здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити
виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З інвестиційного договору зрозуміло, що забудовник зобов'язується
надати інвестору квартиру. Зрозуміло, що квартира не є послугою.
Таким чином, у даному випадку інвестиційний договір взагалі не
передбачає надання послуг. Тобто, про інвестиційні послуги не може
бути й мови: інвестор сплачує забудовнику певну суму, в обмін
отримує квартиру, тобто досягнуто соціального ефекту. По своїй
природі це буде договір купівлі-продажу з наданням у майбутньому
квартири.
Додатково, радимо ознайомитись з Інформаційним листом Державного
комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва
від 23.02.2004 р. N 1037 ( v1037563-04 ) (v1037563-04)
, у якому в порядку
інформації викладено позицію щодо застосування окремих положень
Закону України від 19.06.2003 N 978-ІV "Про фінансово-кредитні
механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ) (978-15)
та Закону України від 12.07.2001
N 2664-ІІІ "Про фінансові послуги і державне врегулювання ринків
фінансових послуг" ( 2664-14 ) (2664-14)
.