Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення № 05/022
Спір про визнання права власності на предмет
договору купівлі-продажу ( sp05/022-1 ) (sp05/022-1)
.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява про
визнання права власності на предмет договору купівлі-продажу від
Приватного підприємства "ХХХ" до товариства з обмеженою
відповідальністю "УУУ". Позивач зазначав наступні обставини
справи.
ХХ грудня 2001 року Позивачем та Відповідачем було укладено
договір про надання зворотної строкової фінансової допомоги.
У відповідності до вказаного договору Позивач повинен був надати а
Відповідач прийняти зворотну строкову фінансову допомогу на суму
100 000 гривень, яку Відповідач повинен був повернути в строк до
ХХ січня 2002 року.
Позивач свої зобов'язання за зазначеним договором виконав, що міг
підтвердити платіжними дорученням.
Зобов'язання Відповідача обумовлювалися пунктом 3. Договору.
Так, у відповідності до пунктів 1.1. та 3.1 Договору Відповідач
повинен був своєчасно повернути отриману фінансову допомогу із
врахуванням індексу інфляції.
Пунктом 3.3. Договору було передбачено, що у випадку несвоєчасного
виконання умов Договору, щодо повернення грошових коштів, які були
надані у вигляді фінансової допомоги, Відповідач своєчасно та у
повному обсязі виконує всі умови Додатку № 3 до Договору
фінансової допомоги.
Як зазначав Позивач, стаття 61 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
визначає, що
Угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони
поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини,
щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.
Вказаний вище Додаток № 3 який був укладений ХХ грудня 2001 року -
за своїм юридичним змістом на думку Позивача був договором
купівлі-продажу з відкладальною умовою, та у відповідності до
положення статті 178 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
міг кваліфікуватися,
як забезпечення виконання зобов'язань Відповідача, щодо повернення
грошових коштів, які були надані останньому на умовах фінансової
допомоги.
Додаток № 3 укладений ХХ грудня 2001 року між Відповідачем та
Позивачем (далі -Договір купівлі-продажу), згідно з пунктом 4
набирав чинності з ХХ.ХХ.2002 року, а предметом його були об'єкти
нерухомого майна, які знаходяться за адресою, м. Київ, вул. Б-ї,
8.
Отриману фінансову допомогу Відповідач в обумовлений строк не
повернув, в порушення вимог статті 161 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання визначені п.10 Договору купівлі-продажу не виконав а
відповідей направлених Позивачем з пропозицією повідомити дату та
час передачі предмету Договору купівлі-продажу не надавав.
За таких обставин, у відповідності до пункту 3 Договору
купівлі-продажу, право власності на об'єкти нерухомого майна, які
знаходяться за адресою, м. Київ, вул. Б-ї, 8 у Позивача виникло
ХХ.ХХ.2002 року згідно з пунктом 3 Договору купівлі-продажу від
ХХ.ХХ.2001 року та пункту 3.3 Договору фінансової допомоги від
ХХ.ХХ.2001 року.
3 урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 1, 55, 56, 57
Господарського процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст.
151, 161 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
Позивач просив суд
Визнати за ним право власності на об'єкти нерухомого майна, які
знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Б-ї, 8.
В свою чергу Відповідач надав відповідь на позовну заяву в якій
наводив свої заперечення проти позову.
Відповідач вважав, що докази Позивача, які стосувалися визнання за
ним права власності на предмет договору купівлі-продажу від
ХХ.ХХ.2001 року не обґрунтовані та не знайшли свого доказового
підтвердження.
Відповідач зазначав, що Позивач ні разу не звертався до нього з
вимогами про повернення фінансової допомоги в розмірі 100 000,00
грн. на свій розрахунковий рахунок. До того ж, фінансова допомога
була надана Позивачем Відповідачу безвідсотково та добровільно.
Ніякого прибутку Позивач від виконання цієї угоди не мав отримати
та не отримував. Що на думку відповідача свідчило про її
недоцільність для Позивача. Згідно ст. 41 Цивільного кодексу
України угоди ( 1540-06 ) (1540-06)
- це вольові і правомірні дії,
спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов'язків сторін угоди. Якби договір купівлі-продажу від
ХХ.ХХ.01р. був укладений та підписаний зі сторони Відповідача
добровільно, то ні якого б договору займу не було б потрібно, та
був би факт передачі предмету договору, підтверджений Актом
прийому-передачі. Таким чином, Відповідач зазначав, що договір
купівлі-продажу не можна було вважати правомірною угодою.
Керуючись ст. 153 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди по всіх
істотних його умовах, а Позивач зазначав, що договір
купівлі-продажу нібито укладений з метою забезпечення виконання
зобов'язань Відповідачем по договору зворотної фінансової допомоги
в розмірі 100 ,000,00 грн.
Згідно ст. 178 Цивільного кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
договір
купівлі-продажу не є одним з видів забезпечення виконання
зобов'язань, а по своїй суті є договором застави. Договори про
забезпечення виконання зобов'язань (застави), які пов'язані з
нерухомим майном потребують нотаріального посвідчення відповідно
до ст. 13 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, а у
відповідності, до ст. 224 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
договір купівлі -
продажу є окремим видом зобов'язань, а саме самостійною,
конкретною цивільно-правовою угодою, при виконанні умов якого
відбувається передача майна, яка в даному випадку була відсутня.
Посилаючись на викладене, договір купівлі - продажу, що був
укладений між позивачем та Відповідачем, Відповідач вказував, що
його слід вважати таким, що не був укладеним.
Також Відповідач зазначав той факт, що Рішенням Господарського
суду м. Києва від ХХ.ХХ.02 року в задоволенні позову ПП "ХХХ" до
ТОВ "УУУ" про витребування майна з чужого незаконного володіння
було відмовлено. З встановлених судом обставин справи зазначених в
Рішенні від ХХ.ХХ.02р., даний договір купівлі-продажу від ХХ.ХХ.02
року між Позивачем та Відповідачем не може бути підтвердженням
наявності права власності Позивача на спірне майно. Він не був
належним правовстановлюючим документом.
Відмова суду в позові ПП "ХХХ" на думку Відповідача базувалася на
тому, що тільки власник може витребувати майно з чужого
незаконного володіння, а законним власником є ТОВ "УУУ".
Право власності Позивач підтверджував відповідним Свідоцтвом,
зареєстрованим Київським міським Бюро технічної інвентаризації,
яке і було правовстановлюючим документом.
Посилаючись на викладене Відповідач вважав, що правові підставі
для визнання права власності на предмет договору купівлі-продажу
від ХХ.ХХ.02р. у Позивача відсутні, а тому заперечував проти
позову.
ХХ.ХХ.2002 року відбувся розгляд даної справи. У судовому
засіданні суд розглянувши подані матеріали справи та заслухавши
пояснення представників сторін встановив наступні фактичні
обставини справи.
Між позивачем та відповідачем ХХ.ХХ.2001 р. був укладений договір
про надання зворотної строкової фінансової допомоги.
З матеріалів справи вбачалося, що позивач виконав свої договірні
зобов'язання перерахувавши на підставі платіжного доручення 100
000 грн., а відповідач прийняв зворотну строкову фінансову
допомогу на суму 100 000 грн.
Відповідно до пункту 1.1 та 3.1 договору фінансової допомоги
відповідач зобов'язався своєчасно повернути отриману фінансову
допомогу до 20.01.02., із врахуванням індексу інфляції.
Пунктом 3.3 договору фінансової допомоги було передбачено, що у
випадку несвоєчасного виконання умов договору, щодо повернення
грошових коштів, які були надані у вигляді фінансової допомоги,
відповідач своєчасно та у повному обсязі виконує всі умови додатку
№ 3 до договору фінансової допомоги.
Додаток № 3 від ХХ.ХХ.2001р. за своєю цивільно-правовою природою є
договором купівлі-продажу майна під відкладальними умовами, тому
правовідносини між сторонами цього договору повинні регулюватися
ст. 61 Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Стаття 61 Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює, що
угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони
поставили виникнення прав і обов'язків у залежності від обставини,
щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться. Пунктом 4
додатку визначалося, що договір набуває чинності за умови настання
невиконання відповідачем зобов'язання, що до повернення строкової
фінансової допомоги.
У відповідності до п. З додатку право власності у позивача виникає
ХХ.ХХ.02., у випадку неповернення відповідачем фінансової допомоги
згідно умов розділу 3 Договору про надання зворотної строкової
фінансової допомоги.
Пунктом 3 додатку було передбачено, що цей договір складений в
двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і є невід'ємним
додатком № 3 до договору про надання зворотної фінансової допомоги
між сторонами від ХХ.ХХ.01.
За таких обставин суд вважав за необхідне зазначити, що згаданий
договір купівлі продажу майна від ХХ.ХХ.01. містив необхідні
істотні умови, є дійсним, і підстави для визнання даного договору
недійсним були відсутні.
Додаток № 3 укладений між позивачем та відповідачем ХХ.ХХ.01.,
згідно з п. 4 набрав чинності з ХХ.ХХ.02., у зв'язку з тим, що
відповідач своєчасно не повернув позичкові кошти позивачу.
Предметом договору купівлі продажу були об'єкти нерухомого майна,
які знаходяться за адресою, м. Київ, вул. Б-ї, 8.
На час судового розгляду справи відповідач в порушення вимог ст.
161 Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання визначені
п. 10 договору купівлі-продажу не виконав, отриману фінансову
допомогу в обумовлений договором строк не повернув.
ХХ.ХХ.02. позивач звернувся до відповідача з листом, з вимогою про
передачу йому предмету договору купівлі-продажу. Відповідач
залишив вимогу позивача без задоволення .
Посилання відповідача на те, що рішенням господарського суду м.
Києва по справі № 0/000 від ХХ.Х.02. позивачу в задоволенні позову
про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння
було відмовлено, суд не взяв до уваги, оскільки в зазначеному
рішенні суд дослідив вищезазначений договір купівлі продажу щодо
його належності як доказу відповідно до вимог ст. 34
Господарського процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
при
розгляді справи за іншим предметом спору.
В даній справі суд вважав вищезгаданий договір купівлі-продажу
належним доказом, що підтверджувало право власності позивача на
спірне майно.
Посилання відповідача на те, що договір купівлі продажу носить
ознаки договору застави також не було прийнято судом до уваги,
оскільки на підставі ст. 33 Господарського процесуального Кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а
належних доказів відповідачем не було надано.
Враховуюче вищенаведене, позовні вимоги суд вважав такими, що є
обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а тому суд,
керуючись статтями 61, 128, 161 Цивільного Кодексу України
( 1540-06 ) (1540-06)
, статтями 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського
процесуального Кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вирішив задовольнити
позовні вимоги і визнати за Позивачем право власності на об'єкти
нерухомого майна, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Б-ї,
8.