Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до матеріалів справи № 06/033
Спір про стягнення збитків,
заподіяних неправомірними діями оргну ДПІ
( sp06/033-1 ) (sp06/033-1)
, ( sp06/033-2 ) (sp06/033-2)
.
ХХ березня 2002 року приватне підприємство "Фірма "ХХХ" (далі -
позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з
позовом про відшкодування збитків, завданих неправомірними діями
посадових осіб Державної податкової інспекції у місті Чернігові
(далі - відповідач), а саме про стягнення вартості недостачі і
пошкодження майна, яке належало йому на праві власності в сумі
20560 гривень 00 копійок і 252 гривні 00 копійок.
Третьою особою, яка керуючись статтею 26 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
заявила самостійні
вимоги на предмет спору було спільне підприємство "YYY".
Позивач у позовній заяві зазначив, що недостача і вартість
пошкодження майна складає відповідно 20560 гривень 00 копійок і
252 гривні 00 копійок та 1456 гривень 40 копійок індексу інфляції
суми від недостачі та пошкоджених товарів за період з моменту
завдання шкоди до подання позовної заяви.
Вказане майно було вилучене у позивача відповідачем згідно
протоколу від ХХ березня 2001 року.
Позивач звернувся до суду з клопотанням про збільшення позовних
вимог та збільшив їx на 20 гривень 51 копійку застосувавши індекс
інфляції за лютий 2002 року.
Позивач зазначив, що відповідач безпідставно вилучив майно, яке
належало йому на праві власності та передав на зберігання "YYY",
яка ліквідувалась як юридична особа.
Після отримання дозволу від головного відділу податкової міліції
Державної податкової інспекції у місті Чернігові на повернення
вилученого майна позивачем була проведена прийомкапередача майна,
в результаті якої було встановлено, що певна кількість товарів
була пошкоджена, а по частині майна виявлена недостача.
Позивач керуючись статтею 13 Закону України від 04.12.1990 N 509
"Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
вважав, що
збитки яких він зазнав в результаті вилучення майна повинен
відшкодувати йому саме відповідач. Відповідач у відзиві на позовну
заяву позову не визнав. Він посилався на ті обставини, що в ході
обстеження складських приміщень спільного підприємства "YYY"
представниками головного відділу податкової міліції Державної
податкової інспекції у місті Чернігові були виявлені
товарно-матеріальні цінності, які не значилися по бухгалтерскому
та складському обліку цієї бази. Отже, не мали законних підстав
знаходитись на цій території.
Із пояснень, які надали посадовим особам головного відділу
податкової міліції Державної податкової інспекції у місті
Чернігові директор, головний бухгалтер та завідуючий складом
спільного підприємства "YYY" стало відомо, що ці
товарно-матеріальні цінності були залишені приватним підприємством
"Фірмою "ХХХ".
Оскільки під час перевірки працівники головного відділу податкової
міліції Державної податкової інспекції у місті Чернігові не могли
встановити місце знаходження приватного підприємства "Фірми "ХХХ"
та її керівника, то зазначені товарноматеріальні цінності були
передані на відповідне зберігання спільному підприємству "YYY".
На підставі цього відповідач вважав звинувачення позивача
безпідставними та не вбачав своєї вини в нанесенні збитків.
Господарський суд Чернігівської області після об'явлення перерви в
засіданні суду згідно статті 77 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
ХХ квітня 2002 року розглянувши
матеріали справи та вислухавши пояснения сторін, встановив
наступне.
При обстеженні складських приміщень, які належали спільному
підприємству "YYY" по вулиці Б-я, 47-а, ХХ.03.2001 року
працівниками головного відділу податкової міліції Державної
податкової інспекції у місті Чернігові були вилучені
товарноматеріальні цінності, які знаходились у ньому.
Про вилучення товарно-матеріальних цінностей оперативним
уповноваженим ВБНОТ головного відділу податкової міліції Державної
податкової інспекції у місті Чернігові складено протокол від ХХ
березня 2001 року.
Товарно-матеріальні цінності були передані на збереження до
спільного підприємства "YYY".
Як було встановлено в процесі розгляду справи спірні
товарноматеріальні цінності були завезені на базу спільного
підприємства "YYY" в ХХ місяці 2001 року приватним підприємством
"Фірмою "ХХХ", яка фактично орендувала у торгівельно-закупівельної
бази частину ізольваного складського приміщення у розмірі
30 кв. м.
В засідання суду був наданий проект договору оренди N ZZ від
ХХ.01.2001 року та додаток до договору оренди N Х від ХХ січня
2001 року, які підписані представниками приватного підприємства
"Фірма "ХХХ".
Як вбачається з пояснения головного бухгалтера спільного
підприємства "YYY" приватне підприємтсво "Фірма "ХХХ" здійснила
проплату за один місяць за цього оренду приміщення.
Оскільки, товарно-матеріальні цінності, які належали на праві
власності приватному підприємству "Фірма "ХХХ" були вилучені
посадовими особами головного відділу податкової міліції Державної
податкової інспекції у місті Чернігові, приватне підприємство
"Фірма "ХХХ", як власник не могла ними користуватися, володіти та
розпоряджатися.
Дозвіл на повернення товарно-матеріальних цінностей приватному
підприємству "Фірмі "ХХХ" відповідач надав лише ХХ липня 2001
року, що видно з копії листа від ХХ.07.2001 року N ХХХ7, на
підставі якого ХХ серпня 2001 року була здійсненна передача
товарно-матеріальних цінностей спільним підприємством "YYY"
приватному підприємству "Фірмі "ХХХ".
В результаті цієї передачі була встановлена недостача майна на
суму 20560 гривень 00 копійок, а також частина виробів була
розбита та розукоплектована на суму 262 гривні 00 копійок.
Разом вартість нестачі та пошкодження майна складала 20612 гривень
00 копійок.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про
необхідність вчиняти зазначені дії по відношенню до власності, яка
належала приватному підприємству "Фірмі "ХХХ", не довівши таким
чином правомірність своїх дій.
Згідно статті 13 Закону України від 04.12.1990 N 509 "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, збитки завдані
неправомірними діями органів державної податкової служби
підлягають відшкодуванню за рахунок державного бюджету.
Таким чином, Господарський суд Чернігівської області вирішив, що
вимоги позивача в частині стягнення збитків в сумі 20812 гривень
00 копійок підлягають задоволенню.
Суд не задовольнив вимоги позивача стосовно застосування індексу
інфляції до суми завданих збитків, оскільки стаття 214 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
може застосовуватися лише до
суб'єктів цивільно-правових відносин, а відносини між позивачем та
відповідачем у даному випадку не є цивільно-правовими.
Також не було задоволено клопотання позивача про повернення з
державного бюджету суми надмірно сплаченого на його думку
державного мита, оскільки згідно пункту 2 статті 3 Декрету
Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 N 7-93 "Про державне
мито" ( 7-93 ) (7-93)
із заяв майнового характеру позивач повинен
сплачувати мито у розмірі 1% від суми позову.
Первоначальна сума позову складала 22560 гривень 00 копійок.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від ХХ.03.2002
року, згідно клопотання позивача сума була збільшена на 20 гривень
51 копійку, тобто всього позивач просив стягнути 22288 гривень 91
копійку.
Державне мито стягнено платіжним дорученням від ХХ лютого
2002 року в сумі 222 гривні 69 копійок, квитанцією від ХХ березня
2002 року в сумі 20 копійок, тобто всьго сплачено 222 гривень 89
копійок, що дорівнювало 1% від суми позову.
Отже, в даному випадку, переплата державного мита встановлена не
була.
Керуючись статтею 13 Закону України від 04.12.1990 N 509 "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, статтями 49, 77,
82 - 85 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд вирішив повернути з державного бюджету на користь приватного
підприємства "Фірми "ХХХ" 20812 гривень 00 копійок збитків та
стягнути з Державної податкової інспекції у місті Чернігів на
користь приватного підприємства "Фірма "ХХХ" місто Чернігів, пр-т
М-ру, 92 208 гривень 10 копійок державного мита та 69 гривень за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а в решті
позову відмовити та видати наказ після набрання рішенням законної
сили.
Державна податкова інспекція у місті Чернігові не погоджуючись з
рішенням Господарського суду Чернігівської області, звернулася з
апеляційною скаргою до Київського апеляційного Господарського
суду, в якій просила рішення Господарського суду Чернігівської
області у справі N 000 від ХХ квітня 2002 року скасувати,
відмовити приватному підприємству "Фірмі "ХХХ" в задоволенні
позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції було
неповно з'ясовано обставини, що мають значения для справи.
Позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він
просив залишити рішення Господарського суду Чернігівської області
від ХХ квітня 2002 року без змін, а апеляційну скагу без
задоволення, керуючись нормою статті 13 Закону України від
04.12.1990 N 509 "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
.
ХХ жовтня 2002 року Київський апеляційний господарський суд
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті
Чернігові на рішення Господарського суду Чернігівської області від
ХХ квітня 2002 року за позовом приватного підприємства "Фірма
"ХХХ" про стягнення 22268 гривень 40 копійок, де третьою особою
було спільне підприємство "YYY".
Колегія заслухавши доповідача, представників позивача та
відповідача, дослідивши наявні у справі докази, встановила, що
рішенням Господарського суду Чернігівської області від ХХ квітня
2002 року позов задоволено частково: повернуто з державного
бюджету на користь приватного підприємства "Фірма "ХХХ"
20812 гривень 00 копійок збитків.
Стягнуто з Державної податкової інспекції у місті Чернігові на
користь приватного підприємтства "Фірма "ХХХ" 208 гривень
10 копійок державного мита та 69 гривень 00 копійок, за
інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу, а в решті
позову було відмовлено.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. Колегія
вважала зазначену обставину такою, що не перешкоджає розгляду
справи, оскільки про час та місце розгляду справи третя особа була
повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Сторонами по справі було надано клопотання, в якому вони просили
суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу у справі
N 000, яке задоволено судом.
Матеріалами справи було встановлено, що ХХ березня 2001 року
представниками головного відділу податкової міліції Державної
податкової інспекції у місті Чернігів було проведено огляд
складського приміщення та інших місць зберігання
товарноматеріальних цінностей на спільному підприємстві "YYY", яке
знаходиться за адресою: місто Чернігів, вулиця Б-я, 47-а, про що
було складено протокол.
Відповідно до складеного протоколу на спільному підприємстві "YYY"
головним управлінням податкової міліції Державної податкової
інспекції у місті Чернігові було виявлено 137 найменувань
товарно-матеріальних цінностей, які не були зазначені в
бухгалтерскому та складському обліку бази, і власника не було
встановлено. Тому, дані товарно-матеріальні цінності були передані
на зберігання директору спільного підприємства "YYY" П., про що
свідчила відповідна відмітка в протоколі вилучення.
ХХ березня 2001 року по липень 2001 року податковою міліцією
Державної податкової інспекції у місті Чернігові проводились
заходи по встановленню власника вищевказаних товарно-матеріальних
цінностей, в результаті було встановлено, що вказані
товарноматеріальні цінності належать приватному підприємству
"Фірмі "ХХХ", директором якої був І.
Під час проведения дій по вилученню товарно-матеріальних
цінностей, належних приватному підприємству "Фірмі "ХХХ", будьякої
шкоди майну не було завдано, що знайшло відображення в складеному
протоколі.
Оскільки, стало відомо кому належать товарно-матеріальні цінності
Головним відділом податкової міліції Державної податкової
інспекції у місті Чернігові ХХ липня 2001 року до спільного
підприємства "YYY" було направлено листа за N ХХХ7 в якому
зазначалось, що товарно-матеріальні цінності, які були вилучені
необхідно передати приватному підприємству "Фірмі "ХХХ".
В ході передачі товарно-матеріальних цінностей спільному
підприємству "YYY" приватному підприємству "Фірмі "ХХХ" було
встановлено недостачу майна на суму 20560 гривень 00 копійок, а
також частина виробів була розбита та розукомплектована.
Разом вартість нестачі та пошкодження товару складає 20812 гривень
00 копійок.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових
прав кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як
учасника певних суспільних відносин, і яке втражається у зроблених
ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті
доходів, які він повинен був отримати.
Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено єдину підставу цивільно-правової
відповідальності за заподіяння шкоди - правопорушення, що включає
як складові елементи: шкоду, протиправність поведінки заподіювача
шкоди, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Для притягнення до цивільно-правової відповідальності, крім
протиправності, збитків та причинного зв'язку необхідно встановити
вину, того хто заподіяв шкоду (тобто суб'єкт правопорушення).
Суб'єктом правопорушення в даному випадку може бути або боржник,
або третя соба на яку боржником було покладено виконання
зобов'язання.
Як встановлено матеріалами справи Державна податкова інспекція у
місті Чернігів не є ні боржником, ні такою особою з вини яких
позивачу заподіяна шкода.
Таким чином, колегія дійшла висновку про те, що приватне
підприємство "Фірма "ХХХ" звернулася з позовом до неналежного
відповідача.
Судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо наявності
причинного зв'язку між діями посадових осіб Державної податкової
інспекції у місті Чернігів та заподіянням шкоди позивачу. Крім
того судом не встановлено факту неправомірності дій головного
відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у місті
Чернігів в ході проведеного огляду складського приміщення
спільного підприємства "YYY".
Згідно зі статтею 24 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд, встановивши, що позов подано не до
тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою
позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну
первісного відповідача належним відповідачем. Про залучення іншого
відповідача чи заміну неналежного відповідача належним
відповідачем виноситься ухвала, і розгляд справи починається
заново.
Відповідно до статті 110 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, апеляційний господарський суд не зв'язаний
доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і
обгрунтованість рішення місцевого Господарського суду у повному
обсязі, але апеляційні інстанції не можуть проводити заміну
неналежного відповідача або залучення іншого відповідача, оскільки
апеляційній інстанції не надано права розпочати слухання справи
заново.
Враховуючи вищенаведене, колегія Київського апеляційного
господарського суду керуючись статтями 24, 101, пунктом 2
статті 103, пунктами 1, 2, 3 частини 1 статті 104, статті 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
постановила рішення Господарського суду Чернігівськоі області у
справі N 000 від ХХ квітня 2002 року скасувати частково в частині
повернення з державного бюджету на користь приватного підприємства
"Фірми "ХХХ" 20812 гривень 00 копійок державного мита та
69 гривень 00 копійок за інформаційно - технічне забезпечення
судового процесу, а апеляційну скаргу Державної податкової
інспекції у місті Чернігів задовольнити.
В частині стягнення 20812 гривень 00 копійок збитків у позові
відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Доручити
Господарському суду Чернігівської області видати повторний наказ і
матеріали справи N 000 повернути до Господарського суду
Чернігівської області.
Необхідно звернути увагу на те, що з 1 січня 2004 року набав
чинності новий Цивільний кодекс України від 06.01.2003 N 435
( 435-15 ) (435-15)
, а Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963
( 1540-06 ) (1540-06)
втратив чинність.
Тому, статті Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якими
керувався позивач захищаючи порушені на його думку права втратили
чинність.
Отже, на даний час відповідальність за порушення грошового
зобов'язання у Цивільному кодексі України ( 435-15 ) (435-15)
передбачена
статтею 625, а не 214 ( 1540-06 ) (1540-06)
, як було до 1 січня 2004 року .
У статті 625 Цивільного кодексу України від 06.01.2003 N 435
( 435-15 ) (435-15)
передбачено, що боржник, який прострочив виконання
грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити
суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь
час прострочення, а також три проценти річних від простроченої
суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або
законом.
Щодо норми статті 203 Цивільного кодексу Української РСР від
18.07.1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
, то обов'язок боржника відшкодувати збитки,
який був передбачений цією статтею регулюється відтепер статтею
612 Цивільного кодексу України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
,
яка визначає, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання,
відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за
неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Стосовно статті 440 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.
1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
, то у новому Цивільному кодексі України
( 435-15 ) (435-15)
існує параграф 1, який має назву "Загальні положения
про відшкодування шкоди".
Вищеназваний параграф містить статтю 1166 ( 435-15 ) (435-15)
, у якій
передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову
шкоду.