Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до матеріалів справи № 06/017
Спір про стягнення збитків у вигляді понесених витрат
на оплату послуг адвоката
( sp06/017-1 ) (sp06/017-1)
, ( sp06/017-2 ) (sp06/017-2)
.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява від
товариства з обмеженою відповідальністю Фармацевтичної компанії
"ХХХ" до Державного Київського підприємства по випуску бактерійних
препаратів "УУУ" про стягнення з відповідача 59 400 грн. збитків
понесених у вигляді понесених позивачем витрат.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.
У 2000 році у сторін виникли правовідносини щодо продажу
відповідачем позивачу медикаментів згідно накладних. З зазначених
правовідносин у сторін виник спір про стягнення з позивача на
користь відповідача 887 231,87 грн. Даний спір за позовом ДКП ВБП
"УУУ" на момент розгляду даної справи вже було розглянуто у
господарському суді міста Києва.
Позивач посилався на ту обставину, що ч.1 ст.1 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, передбачено право на звернення до господарського суду
та визначено, що підприємства, установи організації, інші юридичні
особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють
підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в
установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької
діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх
порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Як зазначав позивач, судовий захист права власності та майнових
інтересів власників - осіб, названих у статті 1 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
,
здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами ... про
відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків завданих
порушенням майнових прав підприємств і організацій також посилався
п.5 Листа ВАСУ № 01-8/98 від 31.01.2001 р. "Про деякі приписи
законодавства, яке регулює, пов'язані із здійсненням права
власності та його захистом" ( v8_98800-01 ) (v8_98800-01)
.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична на
власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню
робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється
фізичними та юридичними особами. Згідно п. 1 ст. 1 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
підприємство - самостійний
господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та
здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з
метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Як вказував Позивач у своїй позовній заяві за наслідками розгляду
спору про стягнення 887 231,87 грн. позовні вимоги ДКП ВБП "ХХХ"
були задоволені частково.
Пізніше постановою Київського апеляційного господарського суду по
цій же справі рішення Господарського суду було скасовано та
прийнято нове рішення, яким ДКП ВБП "УУУ" було відмовлено в
позовних вимогах. В свою чергу постановою Вищого Господарського
суду України постанову Київського апеляційною господарського суду
в зазначеній справі було залишено без змін.
Відповідно до вказаного, позивач зазначав, що за наслідками
розгляду спору про стягнення з позивача 887 231,87 грн.
господарським судом встановлено та відображено ту обставину, що,
між сторонами існували правовідносини щодо продажу медикаментів за
накладними.
У наведеній постанові було зазначено, що накладна поряд з
договором (згідно ст.ст. 153, 154 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
) є формою
угоди, яка породжує та припиняє зобов'язання у відповідності до
цивільного законодавства, а також встановлено, що у ДКП ВБП "УУУ"
були відсутні правові підстави вимагати стягнення за неналежне
виконання зобов'язань, що випливають з поставки медикаментів за
накладними, оскільки у ДКП ВБП "УУУ" відсутня до ТОВ "ФК "ХХХ"
прострочена вимога у порядку ст. 165 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Ці обставини на думку позивача свідчать про те, що у
правовідносинах сторін з продажу медикаментів за накладними ТОВ
"ФК "ХХХ" належним чином виконувало свої зобов'язання, а позов ДКП
ВБП "УУУ" був необгрунтованим і відповідно підтверджував
виникнення у останнього зобов'язання щодо відшкодування збитків
понесених позивачем, а саме витрат, пов'язаних з захистом своїх
майнових інтересів в суді та на стадії виконавчого провадження.
Також Позивач посилався на до ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відповідно до якого, факти встановлені рішенням господарського
суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час
розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших
спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
ХХ.10.2001 р. Позивач уклав з адвокатом, приватним підприємцем -
С., договір про надання послуг адвоката з питань підготовки
документів та представництва його інтересів в процесі підготовки
до слухання, а також при розгляді в господарських судах України
спору по справі про стягнення з позивача 887231,87грн.
За підготовку документів та представництво інтересів на стадії
розгляду спору по зазначеній справі в Вищому господарському суді
України Позивач сплатив адвокату С. 52 500 грн., що
підтверджувалося відповідними платіжними дорученнями.
За послуги юриста, приватного підприємця М., надані під час
виконання наказу Київського апеляційного господарського суду
позивачем було сплачено 6 900 грн., що також підтверджувалося
відповідними платіжними дорученнями.
Враховуючи положення ст. 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, ч. 1 ст. 1
Закону України "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
п. 1 ст. 1 Закону
України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
з урахуванням
факту неналежного виконання зобов'язань відповідачем,
встановленого судом, позивач вважав, що йому відповідачем були
завдані збитки у вигляді понесених витрат у розмірі 59 400 грн. з
зазначенням того, що за результатами розгляду справи про стягнення
з позивача 887 231,87 грн., судові витрати з ДКП ВБП "УУУ" не
стягувались.
Тому, позивач спираючись на усе вищенаведене просив суд стягнути
на користь позивача 59 400 грн. завданих йому збитків у вигляді
понесених втрат.
В свою чергу відповідач у справі надав суду відзив на позовну
заяву, в якій не визнавав позовні вимоги з наступних підстав.
Між підприємством відповідача та позивача були цивільно-правові
відносини купівлі-продажу медикаментів. Саме з приводу даних
відносин і виник спір, який вирішувався Господарським судом м.
Києва, Київським апеляційним Господарським судом, а також Вищим
Господарським судом України. Під час вищевказаного судового
процесу інтереси ТОВ "ХХХ" представляли адвокат (приватний
підприємець одночасно) С. та приватний підприємець М.
Відповідач вважав, що посилання позивача на положення ст. 203
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка передбачає
відшкодування збитків боржником кредитору є необгрунтованими з
наступних підстав.
Відповідач зазначав, що позивачем було неправильно застосовано
норми матеріального права щодо правовідносин, які існували між ним
та відповідачем, тому що ДКП ВБП "УУУ" не є боржником, а ТОВ "ХХХ"
не є кредитором, адже судовий процес не породжує цивільно-правових
зобов'язань, а отже і не мас підстав вважати, що відповідач є
боржником ТОВ "ХХХ".
Спір по справі про стягнення з позивача 887 231,87 грн., в якій
інтереси ТОВ ФК "ХХХ" представляв приватний підприємець С. та
приватний підприємець М., було вирішено на користь відповідача ТОВ
"ХХХ". Виходячи з цього позивач на думку відповідача зробив
помилковий висновок, а саме за наслідками розгляду спору у справі
про стягнення з ТОВ "ХХХ" 887 231,87 грн. вимоги ДКП ВБП "УУУ"
були залишені без задоволення, що нібито свідчило про належне
виконання ТОВ "ФК "ХХХ" своїх зобов'язань та, відповідно,
порушення зобов'язання ДКП ВБП "ХХХ", яке полягало у неналежному
здійсненні останнім дій визначених умовами зобов'язання.
Відповідач вважав, що позивачем було помилково зроблено даний
висновок, тому що підприємством відповідача були виконані його
зобов'язання належним чином (ним було поставлено медичну продукцію
відповідно до договору). Відповідач звертав увагу суду на ту
обставину, що позивач помилково стверджував, що саме з цього
приводу і виникли зобов'язання відповідно до яких відповідач став
боржником ТОВ "ФК "ХХХ" на суму збитків у розмірі 59 400 гривень.
Дане твердження відповідач вважав помилковим, адже спір на
вищевказану суму виник із-за розгляду справи у суді, а не
безпосередньо із-за неналежного виконання своїх зобов'язань
відповідачем, відповідно до укладеного договору.
На думку відповідача позивач також помилково стверджував, що
витрати на надання послуг приватних підприємців С. та М. є саме
збитками понесені ним у зв'язку зі зверненням ДКП ВБП "УУУ" з
необгрунтованим позовом до суду, які підлягають відшкодуванню у
відповідності до вимог ст. 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву посилався на ст.6
Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
якою передбачено:
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом,
арбітражем або третейським судом шляхом:
...стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у
випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу,
пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
Як видно з статті 6 Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
суд
може здійснити захист цивільних прав шляхом стягнення завданих
збитків лише з особи, яка порушила право.
Позивач вважав, що таким порушенням права з боку відповідача є
подача необґрунтованого позову до Господарського суду. Відповідач
вважає, що позивач звернувшись до суду з позовними вимогами такого
роду порушив положення статті 6 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Крім того, відповідач зазначав, що твердження позивача про те, що
С. виступав у процесі саме як адвокат, є помилковим тому що
винагороду Він отримав як приватний підприємець.
Хоча під час засідань С. доводив, що приватний підприємець це лише
організаційно-правова форма адвоката. Відповідач вважав, що не
можна погодитись з даним твердженням з огляду на нижчевикладене.
Згідно до статті 2 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
статус адвоката підтверджується наявністю свідоцтва про право на
зайняття адвокатською діяльністю. М., який частково представляв
інтереси ТОВ ФК "ХХХ" не має статусу адвоката. В розрахунках з
позивачем М. виступає як суб'єкт підприємницької діяльності -
фізична особа (приватний підприємець), що підтверджувалося
відповідними рахунками-фактурами, а також відповідними платіжними
дорученнями. А отже, покладення на бік відповідача витрат
пов'язаних з оплатою вищевказаної особи є безпідставним та таким,
що не підлягає задоволенню.
Як зазначалось відповідачем, адвокатські послуги в господарському
процесі має право надавати лише та особа, яка отримала свідоцтво
про право на заняття адвокатською діяльністю. Його видає
відповідна кваліфікаційно-дисциплінарна колегія (стаття 2 Закону
України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
). С. має статус адвоката,
але згідно з чинним законодавством, адвокат (як фізична особа)
може зареєструватись як приватний підприємець і надавати послуги
юридичного характеру. Адже стаття 2 Закону України "Про
адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
встановлює обмеження лише для займання
адвокатом посад у суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах
внутрішніх справ, служби безпеки, а також в органах державного
управління. Однак, якщо він надає послуги в господарському процесі
як приватний підприємець, його діяльність вважатиметься
підприємницькою. Господарським процесуальним Кодексом України (
1798-12 ) не передбачається відшкодування витрат такого роду,
незважаючи на те, що ці послуги може надавати та ж сама особа.
Та ж сама особа (юрист за фахом) може мати право на заняття
адвокатською діяльністю й одночасно бути зареєстрованою як
приватний підприємець, який надає послуги правового характеру.
Оскільки статус цієї особи (залежно від того, які саме вона надає
послуги) різний (у тому числі й стосовно оподаткування), то
різними будуть і правові наслідки такої діяльності. Відповідно до
світової і національної практики адвокати не визнаються
підприємцями, а їхня діяльність не вважається підприємницькою (у
тому числі з погляду оподаткування).
Так, відповідач посилався на лист Державної податкової служби
України "Відносно реєстрації як платників податку на додану
вартість адвокатів і приватних нотаріусів" від 20 лютого 1998 року
№ 1852/10/17-0117 ( v1852225-98 ) (v1852225-98)
та в інших роз'ясненнях ДПАУ в
якому зазначено, що діяльність цих осіб регулюється відповідними
законами і не є підприємницькою.
У цьому випадку, на думку відповідача, критеріями для розмежування
послуг адвоката та послуг приватного підприємця (який одночасно є
адвокатом) повинні бути: характер послуг, процесуальне становище
особи, яка такі послуги надає, а також зміст угоди укладеної між
клієнтом і адвокатом. У договорі про надання адвокатських послуг,
укладеному між позивачем і С., останній діяв на підставі свідоцтва
про право на заняття адвокатською діяльністю № 000 від ХХ.09.1997
року та свідоцтва суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи. Договором передбачалося, що С. буде представляти інтереси
ТОВ ФК "ХХХ" саме як адвокат, і характер послуг, що він надає,
визначалися як адвокатські послуги, але підпис С. скріплений
печаткою суб'єкта підприємницької особи-фізичної особи (приватного
підприємця).
Ще одним з документів, який на думку відповідача міг свідчити про
те, що оплату отримав саме адвокат, а не приватний підприємець є
платіжне доручення, квитанція або інший документ, що свідчить про
отримання певної суми адвокатом саме як гонорару, бо (згідно з ст.
33 Правил адвокатської етики ( n0001699-99 ) (n0001699-99)
, які є обов'язковими
для виконання на підставі ЗУ "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) (2887-12)
) тільки
гонорар є єдиною формою адвокатської винагороди. У даному ж
випадку С. гонорар не отримував взагалі (про що свідчили платіжні
доручення).
Підсумувавши усе вищенаведене, відповідач у справі зробив
наступний висновок.
В Договорі про надання адвокатських послуг, укладеному між
позивачем і С., останній виступає як адвокат та приватний
підприємець одночасно. Також в Договорі зазначено, що С. буде
надавати адвокатські послуги та виступати в суді як адвокат. Але в
платіжних дорученнях залучених до матеріалів даної справи було
зазначено, що гроші він отримав саме як приватний підприємець.
Отже, С. отримав винагороду за здійснення підприємницької (а не
адвокатської) діяльності.
Відповідно, відповідач вважав, що позовні вимоги товариства з
обмеженою відповідальністю фармацевтичної компанії "ХХХ" слід
залишити без задоволення.
У серпні 2002 року відбулося судове засідання Господарського суду
міста Києва.
Суд розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників сторін встановив наступне.
ХХ.10.2001 р. ТОВ "ФК "ХХХ" з адвокатом, приватним підприємцем -
С. укладено про надання послуг адвоката з питань підготовки
документів та представництва інтересів ТОВ "ФК "ХХХ" в процесі
підготовки до слухання, а також при розгляді в господарських судах
України спору по справі про стягнення з позивача 887 231,87 грн.
За підготовку документів та представництво інтересів на стадії
розгляду згаданого спору в Вищому господарському суді України ТОВ
"ФК "ХХХ" було сплачено адвокату С. 52 500 грн..
На підставі рахунку-фактури за послуги юриста, приватного
підприємця М., надані при виконанні наказу Київського апеляційного
господарського суду по зазначеній справі ТОВ "ФК "ХХХ" було
сплачено 6 900 грн.
Як вбачалося з матеріалів справи, питання про розподіл понесених
ТОВ "ФК "ХХХ" витрат за наслідками розгляду справи про стягнення з
позивача 887 231,87 грн. у Вищому господарському суді України не
вирішувалось.
Спір між сторонами у зазначеній справі за позовом ДКП ВБП "УУУ"
виник з правовідносин, які існували у 2000 році при продажу
відповідачем позивачу медикаментів на підставі накладних. За
наслідками розгляду цього спору вимоги ДКП ВБП "УУУ" залишено без
задоволення, що свідчило про належне виконання ТОВ "ФК "ХХХ" своїх
зобов'язань та, відповідно, порушення зобов'язання ДКП ВБП "УУУ",
яке полягало у неналежному здійсненні останнім дій визначених
умовами зобов'язання.
Суд посилався на ч. 2 ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
якою
встановлено, що факти встановлені рішенням господарського суду
(іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду
однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в
яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, в разі невиконання
або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками
розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження
його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав
би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Зважаючи на те, що судовий захист права власності та майнових
інтересів власників - осіб, названих у статті 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, здійснюється шляхом
розгляду справ, зокрема за позовами ... про відшкодування збитків
завданих порушенням майнових прав підприємств і організацій вимоїн
позивача про стягнення з ДКП ВБП "УУУ", понесених ТОВ "ФК "ХХХ"
витрат (збитків), пов'язаних оплату послуг адвоката за підготовку
документів та представництво інтересів ТОВ "ФК "ХХХ" в процесі
підготовки до слухання, а також при розгляді в Вищому
господарському суді України первинного спору та послуг юриста,
приватного підприємця наданих при виконанні відповідною наказу
Київського апеляційного господарського суду суд знайшов слушними
та такими, що підлягають розгляду у господарському суді.
Загальний розмір збитків, понесених ТОВ "ФК "ХХХ" витрат становив
59400 грн., що підтверджувалося доказами матеріалів справи.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає
тільки ті докази, які мають значення для справи.
Враховуючи ці вимоги, надані суду докази свідчили про те, що
відповідачем не доведено обставини, викладених у відзиві на
позовну заяву, не підтверджено такі обставини належними доказами
та не додано їх до матеріалів справи.
Посилання відповідача на те, що понесені позивачем витрати не
підлягають відшкодуванню, оскільки відносяться до судових витрат,
суд вважав необгрунтованими з огляду на вищевикладене.
Зважаючи на зазначене, та керуючись ст. ст. 99, ст. 101, п. 1 ст.
103, ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд дійшов висновку, що
позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.