Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ХХ серпня 2002 року Н-ка об'єднана Державна податкова інспекція
(далі - позивач) звернулася до Господарського суду
Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним
договору оренди до ВАТ Н-ий "ХХХ" (с. К-ке, Н-го району) та
ТОВ "YYY" (місто Н-ль).
ВАТ Н-ий "ХХХ" та ТОВ "YYY" 07 червня 2000 року уклали договір
оренди екскаватора, на виконання якого актом прийому-передачі від
ХХ червня 2000 року ВАТ Н-ий "ХХХ" передав в оренду ТОВ "YYY"
екскаватор ЮМЗ СКА 70-26218-3 1991 року випуску.
Орендна плата за договором оренди складала 200 гривень 00 копійок
на рік. Позивач у позовній заяві просив суд керуючись статтею 48
Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
визнати вищеназваний договір недійсним на підставі того, що він не
відповідає вимогам закону.
Також позивач вимагав зобов'язати ТОВ "YYY" повернути ВАТ Н-ий
"ХХХ" предмет договору оренди.
Згадаємо, що з 1 січня 2004 року набрав чинності новий Цивільний
кодекс України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
, а Цивільний кодекс
Української РСР від 18.07.1963 ( 1540-06 ) (1540-06)
втратив чинність.
На даний час у Цивільному кодексі України від 06.01.2003 N 435
( 435-15 ) (435-15)
, не існує такої статті у якій зазначено, що недійсною є
та угода, яка не відповідає вимогам закону.
У статтях 215 - 236 параграфа 2 глави 16 розділу ІV Цивільного
кодексу України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
, визначені правові
наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог
закону.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України від
06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
правочином є дія особи, спрямована на
набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми
(договори).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення
правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами
першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
. Недійсним є правочин, якщо його недійсність
встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання
такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, вимоги, які встановлені для того, щоб договір відповідав
вимогам закону відтепер визначені більш чіткіше.
При укладанні договору необхідно щоб його положения не суперечили
Цивільного кодексу України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
, іншим
актам цивільного законодавства, а також моральним засадам
суспільства.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та
визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу
( 435-15 ) (435-15)
, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового
обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного
кодексу України від 06.01.2003 N 435 ( 435-15 ) (435-15)
).
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір
укладено без погодження з податковим органом, в той час коли майно
ВАТ Н-ий "ХХХ" перебувало в податковій заставі, чим порушено
частину другу статті 5 Указу Президента України від 04.03.1998
N 167/98 "Про заходи щодо відповідальності за розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
.
У частині другій статті 5 вищеназваного Указу ( 167/98 ) (167/98)
визначено, що відчуження майна та майнових прав, які перебувають у
податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою
органів державної податкової служби за міцезнаходженням платника
податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за
цінами не нижче звичайних.
Відповідно до пункту 1.17 статті 1 Закону України від 21.12.2000
N 2181 "Про порядок погашения зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, податкова
застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника
податків, не погашеного у строк.
Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави
орган стягнення має першочергове право у разі непогашення
забезпеченого податковою заставою податкового боргу одержати
задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами
у порядку, встановленому цим Законом.
Окрім того, позивач зазначив, що дана угода суперечить цілям
діяльності ВАТ Н-ий "ХХХ". Також підозру у позивача викликала
орендна плата, яка на його думку повинна бути набагато більшою ніж
зазначена у спірному договорі (16 гривень 66 копійок на місяць).
ТОВ "YYY" (далі - відповідач N 2) проти позову заперчував,
вказуючи, що йому не було відомо про знаходження майна ВАТ Н-ий
"ХХХ" (далі - відповідач N 1) в податковій заставі. Стосовно
занижения орендної плати відповідач N 2 пояснив, що й було
визначено з урахування заборгованості відповідача N 1.
ХХ вересня 2002 року Господарський суд Дніпропетровської області
розглянув цю справу за N ДХХ/ХХ6 (позов про визнання договору
оренди екскаватора недійсним).
Відповідач N 1 не забезпечив явку представника у судове засідання,
витребуваних судом доказів не надав. Суд вирішив за можливе
розглянути справу за його відсутності, так як відповідач N 1 був
належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.
Отже, засідання не відкладалося, хоча відповідно до статті 77
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею
69 цього Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
, розгляд справи, коли за якихось
обставин cпіp не може бути вирішено в даному засіданні.
Такою обставиною, зокрема, є нез'явлення в засідання представників
сторін, інших учасників судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснения представників
позивача та відповідача N 1, встановив, що між відповідачем N 1 та
відповідачем N 2 ХХ червня 2000 року уклали договір оренди
екскаватора, на виконання якого актом прийомупередачі від ХХ
червня 2000 року відповідач N 1 передав в оренду відповідачу N 2
предмет договору - екскаватор ЮМЗ СКА 70-26218-3 1991 року
випуску.
Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 04.03.1998
N 167/98 "Про заходи щодо відповідальності за розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
, який діяв
на час укладання спірного договору з дня виникнення податкової
заборгованості все майно і майнові права платника податків, а щодо
фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - майно та
майнові права, які використовуються ним для здійснення
підприємницької діяльності, перебувають у податковій заставі, крім
майна і майнових прав, що відповідно до закону не можуть бути
предметом застави, та основних фондів підприємства, визнаного у
встановленому порядку казенним підприємством.
Податкова застава не потребує письмового оформления. Орган
державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення
податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного
платника податків про податкову заставу належного йому майна та
майнових прав.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 04.03.1998
N 167/98 "Про заходи щодо відповідальності за розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
, з 1 липня
1998 року податкова застава рухомого майна підлягала реєстрації в
Державному реєстрі застав рухомого майна.
Для реєстрації податкової застави рухомого майна орган державної
податкової служби звертається у п'ятиденний строк від дня
виникнення податкової застави до держателя Державного реєстру
застав рухомого майна з відповідною заявою, в якій зазначаються:
найменування та адреса платника податків, а щодо фізичної особи -
суб'єкта підприємницької діяльності - прізвище, ім'я та по
батькові; номер, що ідентифікує платника податків; дата виникнення
податкової застави.
Як свідчили матеріали справи, позивачем в Державному реєстрі
застав рухомого майна ХХ березня 2000 року була зареєстрована
податкова застава майна та майнових прав ВАТ Н-ий "ХХХ".
Однак, згідно з статтею 5 Указу Президента України від 04.03.1998
N 167/98 "Про заходи щодо відповідальності за розрахунки з
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 167/98 ) (167/98)
, письмова
згода органів державної податкової служби потребуються тільки лише
щодо відчуження майна та майнових прав, які перебувають у
податковій заставі. Суд в даному випадку встановив, що був
укладений договір оренди, що не може бути розцінено як відчуження
майна, так як з теорії цивільного права відомо, що відчуження
означає перехід права власності від однієї особи до іншої.
Дійсно, з поняття договору оренди (найму) відомо, що майно
передається тільки у користування. Знову звернемося до теорії
цивільного права, де поняття "користування майном" полягає в
добуванні (витягу) із речі корисних властивостей у цілях
задоволення матеріальних та духовних потреб.
У статті 759 Цивильного кодексу України від 06.01.2003 N 435
( 435-15 ) (435-15)
, визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець
передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування
за плату на певний строк.
А як щодо того, що на момент укладання договору оренди майна, яке
перебувало у податковій заставі діяв пункт 8.6.1 статті 8 Закону
України від 21.12.2000 N 2181 "Про порядок погашения зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, у якому визначено, що платник податків,
активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне
розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому
узгодженню з податковим органом, а саме купівлі чи продажу, інших
видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого
майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та
немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності
платника податків (інших видах діяльності, які за умовами
оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової
продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за
цінами, що не є меншими за звичайні.
Господарський суд Дніпропетровської області не керувався цим
пунктом коли вирішив відмовити в позові, хоча в ньому чітко
визначено, що у разі укладання договору оренди майна, яке
перебуває у податковій заставі необхідно письмово узгодити цю
операцію з податковим органом.
Суд також відхилив посилання позивача на те, що дана угода
суперечить встановленим цілям діяльності ВАТ Н-ий "ХХХ" у зв'язку
з тим, що за даним договором відповідач N 1 не отримує прибутку,
так як щорічні надходження від орендної плати не покривають
витрат, пов'язаних з утриманням екскаватора.
Надалі Суд, керувався статтями 1, 5, 15 Закону України від
07.02.1991 N 698 "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
.
Відповідно до статті 1 Закону України від 07.02.1991 N 698 "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, підприємництво - це безпосередня
самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по
виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою
отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними
особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у
порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі статею 5 Закону України від 07.02.1991 N 698 "Про
підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, основними принципами підприємницької
діяльності є вільний вибір видів діяльності та самостійне
формування програм діяльності.
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємств
не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством
України прав державних органів по здійсненню контролю за
діяльністю підприємств (частина третя статті 15 Закону України від
07.02.1991 N 698 "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
).
Діяльність з метою отримання прибутку пов'язана з плануванням та
прогнозуванням наскільки той чи інший вид діяльності принесе
очікуваний прибуток в майбутньому, що визначається суб'єктом
підприємницької діяльності, в даному випадку відповідачем N 1,
самостійно.
Позивачем не доведено, в чому вищенаведеними діями зачіпаються
його права.
За викладених обставин, керуючись статтями 1, 5, 15 Закону України
від 07.02.1991 N 698 "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
, статтею 5
Указу Президента України від 04.03.1998 N 167/98 "Про заходи щодо
відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 167/98 ) (167/98)
, статтями 82 - 85 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Господарський суд
Дніпропетровської області вирішив, в позові відмовити, оскільки
позовні вимоги є необгрунтованими.
З набранням чинності з 1 січня 2004 року Господарським кодексом
України від 16.01.2003 N 436 ( 436-15 ) (436-15)
, Закон України від
07.02.1991 N 698 "Про підприємництво" ( 698-12 ) (698-12)
(крім статті 4)
втратив чинність.
У Господарському кодексі України ( 436-15 ) (436-15)
підприємництву
присвячена глава 4 статті 42 - 51.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України від
16.01.2003 N 436 ( 436-15 ) (436-15)
, підприємництво - це самостійна,
ініціативна, систематична, на власний ризик господарська
діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання
(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних
результатів та одержання прибутку.
Принципи підприємницької діяльності визначені у статті 44
Господарського кодексу України від 16.01.2003 N 436 ( 436-15 ) (436-15)
.
Щодо заборони втручання органів у господарську діяльність
підприємців, то у статті 19 Господарського кодексу України від
16.01.2003 N 436 ( 436-15 ) (436-15)
, визначено, що незаконне втручання та
перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з
боку органів державної влади, їx посадових осіб при здійсненні
ними державного контролю та нагляду забороняються.
Додатково зауважимо, що відповідно до статті 84 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення Господарського
суду ухвалюється іменем України і складається із вступної,
описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:
1) у вступній частині вказуються найменування Господарського суду,
номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна
позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора
та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При
розгляді справи на підприємстві, в організації про це також
вказується у вступній частині рішення;
2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача,
відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їx
представників, інших учасників судового процесу, опис дій,
виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказіві
ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їx знаходження);
3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи,
встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази,
на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін,
якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив
клопотання і докази сторін, їx пропозиції щодо умов договору або
угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався,
приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки
виконання рішення;
4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову
або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з
заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або
ненастання якихось обставин (умовне рішення).
Отже, у мотивувальній частині повинні вказуватися обставини
справи, які встановлені судом та законодавство, яким господарський
суд керувався, приймаючи рішення, а резолютивна частина має
містити у даному випадку, висновок про задоволення позову.
У Рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від ХХ
вересня 2002 року по цій справі, фраза: "Суд вважає за необхідне
відмовити в задоволенні позовних вимог" зазначена після того, що
встановлено, що між позивачем та відповідачами укладено договір
оренди (це зазначено у рішенні двома речениями), і тільки потім
йде посилання на законодавство, яким господарський суд керувався,
приймаючи рішення. Що це описка, чи помилка, які не зачіпають суті
рішення? Що повинно бути первинним: правове обгрунтування для
прийняття певного рішення судом, чи спочатку суд приймає рішення,
а потім його обгрунтовує?