К О М Е Н Т А Р

По справі, що коментується, Вищий арбітражний суд України (далі - ВАСУ) вирішив деякі спірні питання, що пов'язані з визнанням угод недійсними. Якщо звернутись до п. 3 роз'яснень президії ВАСУ від 12.03.99 N 0-25/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", то тут недійсні угоди поділяються на 2 категорії: 1) угоди, що є недійсними незалежно від рішення суду (ст.ст. 48 - 50, 58 тощо Цивільного кодексу України (1540-06) ; 2) угоди, що потребують судового визнання недійсності (ст.ст. 56, 57 тощо Цивільного кодексу України). Фактично цей розподіл проведено за такою ознакою - наявність чи відсутність у диспозиції відповідної статті Цивільного кодексу України (далі - ЦК) посилання на те, що угода визнається недійсною "за позовом..." відповідної зацікавленої особи. Угоди, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 Цивільного кодексу України) відносяться до першої категорії, тобто не породжують бажаних для сторін наслідків незалежно від наявності відповідного рішення суду. Що ж стосується саме зовнішньоекономічних угод, то відповідно до ст. 45 ЦК, недодержання форми і порядку їх підписання тягне за собою недійсність угоди. Втім, тут слід взяти до уваги п. 3 рішення Конституційного суду України від 26.11.98 N 16-рп/98 (v016p710-98) , що згадується у наведеній справі. Конституційний суд України роз'яснив, що недодержання встановленого порядку підписання зовнішньоекономічної угоди лише може бути підставою для визнання відповідної угоди недійсною. Таким чином, логічним буде висновок про можливість визнання такої угоди дійсною за певних умов.

ВАСУ в коментованій ухвалі від 11.06.99 (v7_28800-99) застосовує таке поняття, як "ступінь недійсності угоди". Ця ступінь у наведеній справі визначалась судовою колегією ВАСУ на підставі оцінки доказів. До уваги, зокрема, прийнято те, що сторони фактично виконали зобов'язання по спірній угоді. З урахуванням вищенаведеного і п. 3 рішення Конституційного суду від 26.11.98 (v016p710-98) ВАСУ не погодився з висновком про недійсність спірної угоди. Такої ж позиції по аналогічних позовах, пов'язаних з визнанням угод недійсними дотримується і Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України. Тут також вирішальним стає факт виконання сторонами спірної угоди (зовнішньоекономічного контракту). Так, по одній подібній справі оплата контракту була проведена за п'яти специфікаціями з шести. З приводу останньої специфікації виник спір. Відповідач намагався змінити предмет судового розгляду і заявив зустрічну вимогу про визнання усього контракту недійсним саме через відсутність другого підпису відповідної особи на контракті. Втім, суд відмовив у задоволенні таких вимог. При вирішенні подібних справ, на нашу думку, слід також взяти до уваги вимоги ст.63 ЦК (1540-06) . Тут врегульовано ситуацію, коли угоду укладено від імені другої особи особою без відповідних повноважень або з їх перевищенням. Вирішальним стає подальше схвалення або несхвалення укладеної угоди другою особою. Схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Зрозуміло, що виконання сторонами такої угоди (одна сторона виконала свої зобов'язання, а друга прийняла таке виконання) означає саме її схвалення.

Уваги заслуговують і ті положення ухвали ВАСУ від 11.06.99 (v7_28800-99) , що стосуються порядку дії рішень Конституційного суду України відносно до рішень арбітражних судів по конкретних справах. Тут зазначається, що чинним законодавством не визначено порядок дії рішень Конституційного суду України з приводу тлумачення законів.

Особливо це стосується ситуації, коли подібне тлумачення дається вже після вирішення справи арбітражним судом, а у рішенні Конституційного суду відсутня вказівка на його зворотну дію.