Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах 

Верховного Суду України у складі:

головуючого                          Кривенка В.В.,

суддів:                              Гусака М.Б., Маринченка В.Л., 

                                     Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., 

                                     Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) до державного підприємства «Ровенькиантрацит» (далі - Підприємство) про стягнення пені,

У липні 2011 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Підприємства на користь позивача пеню в сумі 29 014 грн 28 коп. за порушення строків сплати страхових внесків.

На обґрунтування позову послалося на те, що в порушення підпунктів 4.12, 4,13, 4,14 Інструкції про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженої постановою правління Фонду від 12 липня 2007 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 серпня 2007 року за № 867/14134 (z0867-07) (чинної, на час виникнення спірних відносин; далі - Інструкція), страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків відповідачем перераховані не в повному обсязі.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 5 серпня 2011 року позовні вимоги задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 14 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Касаційний суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що в період, за який позивачем нарахована пеня, не існувало закону, який передбачав нарахування та стягнення пені за несплату (несвоєчасну сплату) внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, в той час, як пункти 5.1, 5.2 Інструкції (z0867-07) не можуть бути правовою підставою для нарахування та стягнення пені.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, відділення Фонду просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року та направити справу на новий розгляд до цього ж суду, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права,а саме: частини другої статті 52 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV (1105-14) ), пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI (2464-17) «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI (2464-17) ) та положень Інструкції.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року (№ К/9991/78476/11), в якій інакше, ніж у справі, що розглядається, застосовано норми матеріального права, на неоднакове застосування яких судом касаційної інстанції посилається заявник.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) , за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо правомірності нарахування пені органами Фонду після набрання чинності цим Законом відповідно до частини другої статті 52 Закону № 1105-ХІV.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною другою статті 52 Закону № 1105-XIV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за прострочення сплати страхового внеску до Фонду зі страхувальника стягується пеня згідно із законом. Із набранням чинності Законом № 2464-VI (2464-17) наведена вище норма матеріального права була скасована.

З 1 січня 2011 року на підставі постанови правління Фонду від 30 листопада 2010 року № 31 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2010 року за № 1286/18581 (z1286-10) ) втратила чинність і Інструкція (z0867-07) , відповідно до якої відділення Фонду виявило порушення порядку сплати страхових внесків.

Водночас відповідно до абзацу шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що після набрання чинності Законом № 2464-VІ (2464-17) за органами Фонду збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій (пені) за несплату заборгованості зі страхових внесків, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Окрім того, частиною третьою статті 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На думку колегії суддів, пеня, нарахована Підприємству у зв'язку з несплатою страхових внесків при виплаті заробітної плати за період із 1 жовтня по 31 грудня 2010 року, має бути стягнута і після 1 січня 2011 року, оскільки заборгованість зі сплати внесків, на яку нарахована пеня, виникла в період дії частини другої статті 52 Закону № 1105-XIV. При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до акта перевірки - пеня у сумі 29 014 грн 28 коп., нарахована 24 травня 2011 року, виникла виключно за період недоплати страхових внесків.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України при вирішенні спорів цієї категорії, зокрема у постановах від 19 лютого, 1 та 15 жовтня, 19 листопада 2013 року (справи №№ 432а12, 323а13, 332а13, 327а13 відповідно).

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 КАС ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Ровеньки Луганської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.