Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp05/017-1 ) (sp05/017-1)
.
Спір про визнання права власності на об'єкт незавершеного
будівництва та про зобов'язання не чинити перешкод у
здійснені права власності об'єктом незавершеного будівництва.
До Господарського суду міста Києва товариством з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" було подано позовну заяву до товариства з
обмеженою відповідальністю "УУУ".
В позовній заяві зазначалося, що ХХ жовтня 2001 року позивача (ТОВ
"ХХХ") було зареєстровано Н-ською районною у м. Києві державною
адміністрацією (свідоцтво про реєстрацію № 0000 від ХХ.ХХ.2001р.)
Засновниками товариства стали дві юридичні особи, ТОВ "УУУ"
(відповідач) та ТОВ "ААА".
Відповідно до п.4.3 ст.4 установчого договору товариства позивача,
відповідач зобов'язувався внести у якості внеску до статутного
фонду товариства недобудоване приміщення автоматичної станції
комплексного миття автомобілів, що розташована у м. Києві по
проспекту Н-ському.
ХХ жовтня 2001 р. Відповідач передав згадане майно позивачеві, до
матеріалів справи було залучено відповідний акт прийому-передачі
майна до статутного фонду товариства. Дана недобудова повинна була
стати основним засобом виробництва. Оскільки метою створення
товариства являлася експлуатація автоматичної станції по
комплексному миттю автомобілів та надання супутніх послуг. На
етапі подання позовної заяви до суду вже було необхідно було
проводити добудову вищезгаданого об'єкту незавершеного будівництва
та вводити його в експлуатацію.
Але позивач був не в змозі це зробити, скільки відповідачем
чинилися перешкоди у здійсненні права власності, керівництво ТОВ
"УУУ" ухилялося від належного виконання своїх договірних та
статутних зобов'язань щодо звільнення згаданої недобудови.
Як зазначав позивач, вказані дії позивача порушували як положення
статуту та установчого договору товариства, права позивача, так і
положення ст. 11, 12, 52 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, ст.ст. 48, 50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
та завдавали шкоди позивачеві.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 11-13 закону України
"Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, ст.ст. 26, 48, 50
закону "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 161, 162 ЦК України
( 1540-06 ) (1540-06)
, позивач просив суд:
Визнати за ним право власності на недобудоване приміщення
автоматичної станції комплексного миття автомобілів, що
розташована в місті Києві по проспекту Н-ському. Та зобов'язати
відповідача усунути перешкоди в користуванні позивачем
вищезгаданим майном.
Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву в
якому він обґрунтовуючи поведінку відповідача зазначав, що перед
тим як зареєструвати ТОВ "ХХХ" між засновниками, тобто ТОВ "ААА"
та ТОВ "УУУ" існувала попередня домовленість про те, що після
реєстрації позивача частка у статутному фонді ТОВ "УУУ" буде
збільшена з 18 % до 25 %. Але цього так і не було виконано. Тому
керівництво ТОВ "УУУ" вважало правомірним не звільняти автоматичну
станцію по комплексному миттю автомобілів до того часу поки не
будуть внесені зміни до установчого договору та статуту позивача
співзасновником якого і являється позивач. А оскільки попередні
переговори та домовленість між курівництвами товариств відбувалися
в усній формі та не існувало ніякого документального або іншого
підтвердження зазначеного вище, то надати доказів щодо своїх
тверджень відповідач не мав можливості. Відповідач вважав дії
позивача нечесними з моральної точки зору, а тому свої діяння
(незвільнення приміщення автомийки) вважав цілком обгрунтованими
та правомірними.
ХХ.ХХ.2001 року відбулося судове засідання на якому судом після
розгляду матеріалів справи та заслухавши пояснення представників
сторін було встановлено, що у відповідності до свідоцтва № 0000
від ХХ.ХХ.2001 року позивача було зареєстровано Н-ською районною у
місті Києві державною адміністрацією. Співзасновниками позивача
стали ТОВ "ААА" та відповідач (ТОВ "УУУ").
Відповідно до п. 4.3 Установчого договору позивача, відповідач
зобов'язався внести до статутного фонду позивача недобудоване
приміщення автоматичної станції комплексного миття автомобілів на
загальну суму 164 634,15 грн., що складає 18 % статутного фонду
позивача.
ХХ жовтня 2001 р. відповідачем на виконання установчого договору
було внесено згадане майно до статутного фонду позивача, що
підтверджувалося актом прийняття передачі майна від ХХ.ХХ.01 р. та
аудиторським висновком від ХХ.ХХ.2001 р., що були залучені до
матеріалів справи.
Спільне майно вже знаходилося на бухгалтерському обліку позивача,
що засвічувалося наданою бухгалтерською довідкою № 0000 від
ХХ.ХХ.2001 р. Представник відповідача в судовому засіданні не
заперечував проти права власності позивача на спірне майно.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
об'єктом права власності господарського товариства, є грошові та
майнові внески його членів. Враховуючи вищенаведені обставини та
залучені до матеріалів справи докази, суд вважав позовні вимоги
щодо визнання права власності на спірне майно за позивачем були
обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
ХХ листопада 2001 р. позивач звертався до відповідача з письмовою
вимогою про звільнення відповідачем приміщення вищезгаданої
автомийки розташованої у місті Києві по проспекту Н-ському. Вимоги
позивача були залишені без задоволення з боку відповідача.
Представник відповідача заперечував проти звільнення приміщення
посилаючись на те, що відповідач звільнить приміщення тільки після
внесення відповідних змін до установчого договору позивача. Але
відповідно до ст.162 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
сторони по договору не
можуть в односторонньому порядку змінювати або відмовлятися від
взятих на себе договірних зобов'язань, тому перешкоди які чинив
відповідач являлися неправомірними.
Як вбачалося з матеріалів справи та пояснень сторін відповідач
чинив перешкоди щодо здійснення позивачем свого права власності на
спірний об'єкт - вищезгадану автомийку.
Відповідно до ст.ст.48-49 Закону України "Про власність"( 697-12 ) (697-12)
володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде
встановлено судом, власник може вимагати усунення будь-яких
порушень його права власності. Відповідачем не було надано суду
доказів, щодо правомірності утримання згаданого майна у себе.
Таким чином заперечення відповідача не заслуговують на увагу суду,
оскільки на день розгляду спору в судовому засіданні відповідачем
не було надано відповідних доказів.
Отже, суд прийшов до висновків, що відповідач безпідставно чинив
перешкоди щодо здійснення позивачем його права власності на спірне
майно.
Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача суд визнав обгрунтованими
та такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 26, 48, 50
Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ст.ст. 49, 82-85 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом було вирішено: задовольнити позовні
вимоги, визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
право власності на недобудоване приміщення автоматичної станції
комплексного миття автомобілів, розташованого в м. Києві по
проспекту Н-ському та зобов'язано товариство з обмеженою
відповідальністю "УУУ" не чинити перешкод у здійснені Товариством
з обмеженою відповідальністю "ХХХ" права власності на недобудоване
приміщення автоматичної станції комплексного миття автомобілів,
розташованого в м. Києві по проспекту Н-ському, шляхом виселення
товариства з обмеженою відповідальністю "УУУ" з приміщення та
передачі майна власнику.