Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp02/128-1 ) (sp02/128-1)
.
Господарським судом Одеської області було прийнято до розгляду
позовну заяву від Громадської організації "Народна кредитна спілка
"ХХХ" з позовом про стягнення заборгованості на суму 1 278 107
грн. до Промислово-будівельної корпорації "УУУ"
В позовній заяві зазначалося, що ХХ квітня 1999 року у місті Києві
Позивачем та Відповідачем було укладено Генеральний договір № 1,
згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв цінні папери
(векселі) на загальну суму 13 000 000 гривень.
Під час передачі векселів було складено Акт прийому - передачі
векселів № 1 (Додаток № 2 до генерального договору № 1) від ХХ
червня 1999 року про передачу позивачем відповідачеві тринадцяти
векселів, номінальною вартістю один мільйон гривень кожний, тобто
на загальну суму 13 000 000 гривень.
ХХ червня 1999 року між сторонами була укладена Додаткова угода №
4 до зазначеного Договору № 1, згідно якої відповідач зобов'язався
відшкодувати частину вартості переданих йому векселів грошовими
коштами. Загальна сума такого відшкодування складає 9 035 000
гривень.
Також між сторонами було складено графік виконання даного
зобов'язання. Даним графіком та пунктами Додаткової угоди
передбачалося, що кошти мали бути повернуті протягом 120 днів,
починаючи з ХХ червня 1999 року. Передбачалося, що повернення
відбуватиметься в шість етапів (траншів), які були визначені
графіком. Повернення першого траншу в розмірі 1 427 000 гривень
було виконано відповідачем ХХ липня 1999 року. В якості першого
траншу відповідач, по Акту прийому-передачі векселів передав
позивачеві вексель на суму 1 427 000 гривень, який був переданий
банку "ААА" для реалізації, що і було ним проведено, а кошти
ХХ.ХХ.1999 року були зараховані на рахунок позивача.
Залишок суми в розмірі 7 608 000 грн., відповідач повинен був
сплатити позивачеві до ХХ вересня 1999 року (у відповідності до
графіку підписаного сторонами) на момент подання позовної заяви
так і не був сплачений відповідачем.
На претензію від ХХ вересня 1999 року яку позивач направляв
відповідачеві з пропозицією про сплату заборгованості за
прострочення виконання договірних зобов'язань та сплату неустойки,
відповідач у своїй відповіді на зазначену претензію від ХХ жовтня
1999 року, залишив її без задоволення, і в одноосібному порядку
відмовився від виконання зобов'язань, що були передбачені
додатковою угодою № 4.
Позивач у своїй позовній заяві посилався на статті 161, 162
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до яких,
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а
при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно
ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і
одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком
випадків, передбачених законом.
Відповідно до п. 3.4. Генерального договору № 1, невід'ємною
частиною якого і була Додаткова угода № 4 від ХХ.ХХ.99 року,
відповідач повинен був сплатити неустойку в розмірі подвійної
облікової ставки НБУ на суму прострочених платежів, але не більше
25% всієї суми договору. Виходячи з цього загальна сума пені, яку
мав сплатити відповідач позивачеві складала 975 327 грн.
Позивач також зазначав, що за своєю правовою природою Генеральний
договір № 1 був договором підряду на капітальне будівництво.
Згідно ст. 356 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
за невиконання або неналежне
виконання обов'язків за договором підряду на капітальне
будівництво відповідальна за це сторона сплачує встановлену
неустойку (пеню), а також відшкодовує в сумі, що не покрита
неустойкою, збитки, що виразилися у зроблених другою стороною
витратах, у втраті або пошкодженні її майна.
Стаття 213 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає, що боржник, який
прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки,
завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково
настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника
виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від
прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Крім того, статтею 214 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачається, що
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або
договором не встановлений інший розмір процентів.
Таким чином, оскільки основний борг відповідача складав 7 608 000
гривень. З урахуванням індексу інфляції на день подання позову він
складав 10 651 200 гривень. З урахуванням трьох процентів річних -
за період з ХХ жовтня 1999 року по ХХ березня 2002 року -
остаточна сума боргу вже складала 11 202 780 гривень.
Спираючись на усе вищезазначене, позивач керуючись статтями 161,
162, 213, 214, 356 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
та
статтями 12, 61, 64 Господарського процесуального України
( 1798-12 ) (1798-12)
просив суд стягнути з Промислове - будівельної
корпорації "УУУ" на свою користь суму основного боргу у розмірі 11
202 780 гривень, та суму штрафу за прострочення виконання
договірних зобов'язань у розмірі 975 327 гривень.
Відповідач, в свою чергу, надав Господарському суду Одеської
області відзив на позовну заяву в якому виклав свою точку зору,
щодо даної справи.
ХХ.ХХ.2000 року, арбітражним судом Одеської області було
розглянуто претензію громадської організації "Народна кредитна
спілка "ХХХ" про стягнення з промислово-будівельної корпорації
"УУУ" 15 547 567,91 грн. Зазначеним судом було повернуто позовні
матеріали на підставі п. 7 ст. 63 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
ХХ.ХХ.2000 року перший замісник голови арбітражного суду М. за
власною ініціативою, в порядку нагляду розглянув ухвалу суду від
ХХ.ХХ.2000 року за позовом громадської організації "Народна
кредитна спілка "ХХХ" до відповідача - промислово-будівельної
корпорації "УУУ" про стягнення 15 547 567,91 грн. Зазначену ухвалу
ним було скасовано та розгляд матеріалів справи було доручено
судді П. Суддя П. ухвалою від ХХ березня 2001 року залишив без
розгляду зазначену позовну заяву.
Щодо Генерального договору, № 1, відповідно до умов якого, ПБК
"УУУ" прийняло на себе зобов'язання по будівництву житла на
території України за рахунок коштів, що були передані замовником
(позивачем), то відповідач зазначав, що для забезпечення
будівництва, договором було передбачено передачу коштів у вигляді
цінних паперів - векселів, загальною вартістю 50 млн. грн. та
будівельних матеріалів на суму 10 млн. грн. За умовами договору та
додатків № 5 і № 6 до нього, відповідач повинен розрахуватися з
позивачем квадратними метрами житла, що збудоване за рахунок
коштів які передаються йому позивачем.
ХХ червня 1999 року, в якості часткового виконання договірних
зобов'язань, позивачем було передано відповідачеві за актом
прийому-передачі 13 векселів на загальну номінальну вартість 13
млн. грн. зі строком погашення ХХ квітня 2000 року, що на думку
відповідача суттєво вплинуло на їх фактичну вартість, тобто
фактично після реалізації векселів, відповідачем було отримано 4
680 000 грн. з яких 1 427 000 грн. було повернуто на рахунок
позивача.
ХХ червня 1999 року, ще до моменту реалізації векселів, позивач
почав вимагати укладення ще ряду додаткових угод до договору, які
б уточнювали деякі його пункти, в тому числі і додаткову угоду № 4
про повернення нібито, невикористаних при будівництві житла
коштів, але вже не у вигляді векселів, а безпосередньо в гривнях,
також додавався графік повернення зазначених коштів.
На думку відповідача, вказана додаткова угода, з точки зору статті
53 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, була удаваною угодою, оскільки вона
прикривала фактичні наміри позивача отримати грошові кошти,
замість переданих векселів, з вигодою для себе (без врахування
дисконту). Вказані обставини служать підставою до визнання
недійсною такого роду угоди та такою, що не належить до виконання
з моменту укладення на підставі ст. 50 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Отримані в результаті реалізації векселів, грошові кошти, були
вкладені ПБК "УУУ" в будівництво жила, у відповідності з
укладеними договорами. Тому вимоги НКС "ХХХ" про дострокове
повернення коштів, вкладених у житлове будівництво, відповідач
вважав безпідставними та незаконними і такими, що не підлягають
виконанню.
ХХ липня 1999 року в рахунок виконання умов договору № 1 Одеській
філії НКС "ХХХ" за актом прийому - передачі було передано дві
квартири загальною площею 180,1 кв. м. на загальну суму 282 396,8
грн.
Відповідно до додаткової угоди № 3 до договору № 1 ХХ червня 1999
року НКС "ХХХ" отримав від ПБК "УУУ" простий вексель на суму 25
000 000 грн. З датою погашення ХХ липня 2000 року. Тому, в зв'язку
з вищевикладеним, ПБК "УУУ" (відповідач) вважав, що претензії НКС
"ХХХ" (позивач) необгрунтовані, та більше того, із за неналежного
виконання позивачем умов вищезазначеного договору відповідач не
мав можливості виконати в повному обсязі умови договорів про
пайову участь в будівництві житлових об'єктів, що були ним
укладені, що і призвело до несвоєчасного вводу житлових об'єктів в
експлуатацію і, як наслідок, це призвело до матеріальних збитків.
З свого боку позивач надав суду заяву про доповнення позовних
вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В якому додавав до своїх позовних вимог
наступні пояснення по справі та позовні вимоги.
Зазначалося, що ХХ.ХХ.2002 року у судовому засіданні відповідачем
було надано генеральний договір № 1 від ХХ.ХХ.99 року, який за
текстом відрізнявся від договору наданого суду позивачем пунктами
2.1 та 2.4, а саме сумою векселів, які передавалися позивачем та
способом забезпечення виконання договірних зобов'язань. Позивач
вважав договір поданий відповідачем мнимою угодою, укладеною лише
про людське око, і стверджував, що даний договір було укладено без
наміру створити юридичні наслідки, тобто без наміру вчинити за цим
договором будь-які дії з метою досягнення цілі договору - побудови
житла.
Натомість, на думку позивача дійсним договором (за яким сторонами
відбувалося часткове виконання договірних зобов'язань) був
генеральний договір № 1 від ХХ.ХХ.99 року, пункт 2.1. якого,
зобов'язує позивача передати відповідачу векселів на загальну суму
13 000 000 гривень, та пунктом 2.4 якого передбачалося, що в
забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором
відповідач передає у заставу простий вексель на суму 25 000 000
грн. з терміном погашення - один рік. Даний вексель забезпечувався
об'єктами незавершеного будівництва, нерухомістю та основними
фондами відповідача.
Вказані дії, передбачені договором, були вчинені сторонами
договору насправді, а саме: ХХ.ХХ.99 року позивач передав векселі
на загальну суму 13 000 000 грн. та прийняв у заставу простий
вексель, емітований відповідачем на загальну суму 25 000 000 грн.
Як зазначав позивач, за генеральним договором, який було надано на
розгляд суду відповідачем, ніяких дій з боку позивача та
відповідача, щодо виконання даного договору не вчинялося. Сторони
взагалі не мали намірів досягти настання правових наслідків за
цією угодою, так як між сторонами було укладено генеральний
договір, копію якого було надано позивачем, та за яким були
вчинені дії, зазначені вище.
Оскільки дані питання були пов'язані та мали однорідну природу
виникнення, позивач вважав доцільним порушити перед судом
клопотання про об'єднання позовних вимог в порядку, передбаченому
ст. 58 ГПК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Тому позивач керуючись статтями
22, 58 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, статтею 58 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та Роз'ясненнями ВАСУ "Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від
12.03.1999 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
просив суд, об'єднати позовні вимоги
для розгляду їх в одному провадженні по справі, а також
генеральний договір № 1, від ХХ.ХХ.99 року, пунктом 2.1, якого
передбачено передача позивачем відповідачу векселів на суму 50 000
000 грн. та пунктом 2-4. якого передбачено передачу в заставу
переказного, акцептованого векселя на суму 25 000 000 грн.,
визнати недійсним, як мниму угоду, що укладена лише про людське
око.
Промислове будівельною корпорацією "УУУ" (позивач) було подано
зустрічну позовну заяву до громадської організації "Народна
кредитна спілка "ХХХ" (відповідач) про визнання зобов'язань
припиненими. В якому обґрунтовував свої позовні вимоги наступним
чином.
Позивач вважав дійсними обидва Генеральних договори (надалі -
Договори), так як ним виконувалися умови та обов'язки як за одним
так і за другим договором. До відома суду також доводилося, що
номер на другому Договорі був при укладанні помилково повторений.
Обов'язки Позивача за Договорами та додатковими угодами до них
були зустрічними по відношенню до обов'язків відповідача, в той
час, як обов'язки відповідача за договорами мали забезпечити
можливість виконання позивачем своїх обов'язків, та виступали як
умова, необхідна для виконання останніх.
Відповідачем не було не виконано своїх зобов'язань за договорами в
повному обсязі, що призвело до невиконання позивачем своїх
зобов'язань за цими договорами та додатковими угодами до них. Так,
п.2.1 Договорів було передбачено зобов'язання відповідача
передати позивачу будівельні матеріали на загальну суму відповідно
10 000 000 та 3 000 000 грн. згідно актів прийому - передачі.
Однак, ніяких будівельних матеріалів відповідачем не було
передано, чим, з одного боку, було зірвано виконання позивачем
своїх зобов'язань за угодами, які були укладені на виконання
Договорів, а з другого боку, зробив неможливим виконання позивачем
своїх зобов'язань за договорами та додатковими угодами до них.
На підставі викладених обставин, та керуючись статтями 210, 222
Цивільного Кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, позивач вважав свої
зобов'язання по договорам та додатковим угодам до них припиненими
внаслідок неможливості їх виконання, яка була обумовлена виною
кредитора (ГО "НКС "ХХХ").
Позивач просив суд задовольнити позов повністю, визнати
зобов'язання позивача по генеральним договорам № 1 від ХХ.ХХ.99р.
та додатковим угодам до них припиненими неможливістю виконання, а
також відмовити в первісному позові ГО "НКС "ХХХ" повністю.
На зазначену позовну заяву представником ГО "НКС "ХХХ" було надано
відзив на зустрічний позов по справі.
Відповідач вважав, що з його боку, як кредитора відсутня вина на
яку посилається позивач. Відповідачем, відповідно до умов договору
було передано активи у вигляді векселів на загальну суму
13000000грн.
ХХ.ХХ.99 року між позивачем та відповідачем було укладено
додаткову угоду № 4 до генерального договору. Відповідно до умов
цієї угоди позивач взяв на себе зобов'язання повернути грошові
кошти відповідачеві на загальну суму 9 035 000 грн. Виконання
цього зобов'язання позивачем ні як не ставилось в залежність від
виконання відповідачем своїх зобов'язань за генеральним договором.
Посилання позивача на те, що відповідач не поставив будівельні
матеріали і що даний факт унеможливив виконання позивачем своїх
зобов'язань, щодо повернення грошових коштів відповідач вважав
безпідставним.
По-перше, договором не було визначено строків поставки будівельних
матеріалів, тому не можна було стверджувати про порушення
позивачем своїх зобов'язань.
По-друге, поставка будівельних матеріалів відповідачем не була
пов'язана із виконанням позивачем своїх зобов'язань за додатковою
угодою № 4 тому, що грошові активи в сумі 13 000 000 грн.
відповідачем були надані позивачу.
Відповідач посилався на положення ст. 209 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідно до якої виникнення відповідальності у сторони договору
можливе лише при наявності вини у цієї сторони. Позивач не довів
наявність вини відповідача яка б зашкодила позивачу виконати свої
зобов'язання за додатковою угодою № 4 від ХХ.ХХ.99 р. Позивач
безпосередньо прийняв активи у відповідача, розпорядився ними на
свій розсуд, потім уклав угоду про часткове погашення грошових
коштів відповідачу. Не повернення позивачем коштів відповідачем
викликано тим, що позивач безглуздо розпорядився наданими йому
активами, що і призвело до невиконання позивачем своїх зобов'язань
за додатковою угодою.
Спираючись на вищенаведене, керуючись статтями 151, 161, 216
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідач відповідно
просив суд відмовити в задоволенні зустрічного позову.
ХХ червня 2002 р. відбулося засідання Господарського суду Одеської
області на якому судом було розглянуто матеріали справи та
встановлено дійсні обставини справи.
Згідно генеральному договору № 1 від ХХ.ХХ.99р. "Про надання
внесків на потреби, передбачені законодавством, по іпотечному
будівництву житла для членів громадської організації "Народна
кредитна спілка "ХХХ" в м. Києві та в інших регіонах України" з
додатками до нього, укладеного між позивачем (ГО "НКС "ХХХ") та
відповідачем (ПБК "УУУ"), позивач прийняв на себе зобов'язання
передати відповідачу цінні папери (векселі) на загальну суму 13
млн. грн. та будівельні матеріали на загальну суму 3 млн. грн.,
згідно акту прийому-передачі та інших необхідних бухгалтерських
документів. Відповідач прийняв вищезгадані активи на загальну суму
16 млн. грн. по акту прийому - передачі векселів, поданої
специфікації на будівельні матеріали та узгодженого графіку їх
постачання. На виконання договірних умов позивач передав
відповідачу 13 векселів на загальну суму 13 млн. грн. про що
свідчив акт прийому-передачі векселів № 1 від ХХ.ХХ.99 р. (який і
був додатком № 2 до зазначеного договору). Згідно п. 2.3
зазначеного договору, відповідач прийняв на себе зобов'язання
збудувати та передати житло позивачу в об'ємах та за ціною
узгодженою додатковими угодами до цього договору. В забезпечення
виконання своїх зобов'язань по цьому договору відповідач передав
позивачу простий вексель на суму 25 млн. грн. з терміном погашення
один рік та із забезпеченням об'єктами незавершеного будівництва,
нерухомістю та основними фондами корпорації, які за весь час дії
нього договору був заставою. Згідно п. 3.3 цього договору у разі
відмови позивача (пайовика) від збудованого житла відповідач
(Генпідрядник) повертає надані йому внески у вигляді грошових
коштів згідно з додатковими угодами, підписаними сторонами у
процесі виконання цього договору.
Згідно додаткової угоди № 3 до вказаного договору відповідач у
забезпечення своїх обов'язків по поверненню грошових коштів
позивачу повинен був передати останньому прості векселі терміном
на один рік, забезпечений нерухомістю та основними фондами
корпорації "УУУ" на загальну суму 25 млн. грн. Позивач повернув
актом прийому-передачі ці векселі відповідачу після повного
виконання відповідачем всіх своїх зобов'язань. На виконання
додаткової угоди № 3 до зазначеного договору відповідачем було
передано позивачу простий вексель па суму 25 млн. грн. про що
свідчив акт прийому-передачі векселя між позивачем та
відповідачем.
Згідно додаткової угоди № 4 до вказаного договору відповідач
повернув позивачу частину наданих йому інвестицій ще не задіяних
на будівництві житла, на загальну суму 9 035 000 грн. Відповідач
згідно п.2 цієї додаткової угоди зобов'язувався повернути ці
внески позивачу грошовими коштами в терміни та об'ємах,
обумовлених графіком повернення грошових коштів. Відлік часу на
повернення першого траншу грошових коштів наставав на другий день
з моменту підписання цієї додаткової угоди. Згідно п. 4 цієї
додаткової угоди сторонами було визначено, що терміном повернення
грошових коштів від відповідача позивачу до повного розрахунку є
120 днів з моменту підписання зазначеної додаткової угоди.
Згідно додатку № 9 до вказаного договору сторонами було складено
графік повернення грошових коштів відповідачем позивачу згідно до
п. З додаткової угоди № 4 до зазначеного договору, а саме,
ХХ.ХХ.99р. - 1 317 200 грн., ХХ.ХХ.99р, - 925 000 грн., ХХ.ХХ.99р.
- 925 000 грн.,ХХ.ХХ.99р. - 1 403 800 грн., ХХ.ХХ.99р. - 2 231 500
грн., ХХ.ХХ.99р.-2 232 500 грн. (усього до повернення
-9035000грн.).
На виконання п. 2 додаткової угоди № 4 до зазначеного договору,
відповідач передав позивачу вексель на загальну суму 1 427 000
грн. - про що свідчили акти прийому - передачі векселів від
ХХ.ХХ.99р., що були надані суду в якості доказів.
За таких обставин, основний борг відповідача перед позивачем, що
виник згідно пунктів 1, 2 додаткової угоди № 4 до зазначеного
договору та графіку повернення грошових коштів від відповідача до
позивача становив 7 608 000 грн.
Позовні вимоги позивача відносно стягнення з відповідача
недоотриманого доходу розрахованого ним, виходячи з індексу
інфляції за період з ХХ.ХХ.99 р. по ХХ.ХХ.01 р. на загальну суму 3
043 200грн. підлягають задоволенню з урахуванням вимог Закону
України "Про внесення змін до статті 214 ЦК України" від 08.10.99
р. № 1136-ХІУ ( 1136-14 ) (1136-14)
, якій набрав чинності з 03.11.99 р. Цим
законом ст. 214 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
викладена в новій редакції,
відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання (що мало місце в даному випадку) повинен був сплатити
суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час
прострочення і 3 відсотки річних від простроченої суми. Враховуючи
вищезазначене, застосування індексу інфляції на суму боргу з
ХХ.ХХ.99 р., індекси інфляції за листопад 1999 р. - 102.9 % за
грудень 1999р. 104,1%, за 2000 р. -125,8%, за 2001р. - 106,1 %,
недоотриманий прибуток розрахований виходячи з індексу інфляції за
період з ХХ.ХХ.99р. по ХХ.ХХ.01 р. становить 3 043 200 грн. (10
651 200 грн. - 7 608 000 грн. де 10651 200 грн. - 7 608 000 грн. х
140% : 100%):
Також суд посилався на інформаційний лист ВГСУ від 29.08.2001р. №
01-8/935 "Про деякі питання практики застосування окремих норм
чинного законодавства у вирішенні спорів" ( v_935600-01 ) (v_935600-01)
зазначені у ст. 214 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
проценти річних за
своєю правовою природою є неустойкою, і, отже, до них
застосовуються правила про скорочені строки позовної давності,
встановлені ст.72 ЦК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. За таких обставин,
позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають
задоволенню на загальну суму 114 120 грн.
Здійснений позивачем розрахунок пені за період з ХХ.ХХ.01р. по
ХХ.ХХ.02р. на загальну суму 975 327,75 грн. за несвоєчасне
виконання грошових зобов'язань обумовлених додатковою угодою № 4
до зазначеного договору, та графіку поверненню грошових коштів
відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. та
підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин суд вважав, що позовні вимоги позивача слід
задовольнити частково на загальну суму 11 740 647,75 грн.
На твердження, викладені відповідачем у відзиві на позов щодо
необґрунтованості позовних вимог у зв'язку з неналежним виконання
позивачем умов зазначеного договору, судом не було звернуто увагу,
оскільки вони суперечили вимогам статті 161 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та спростовувалися наданими позивачем документами, які свідчили
про прийняття відповідачем на себе зобов'язань повернути 9 035 000
грн. грошовими коштами у терміни та в обсягах обумовлених
графіком, незалежно від передачі (чи відсутності передачі)
будівельних матеріалів позивачем на загальну 3 млн. грн.
Твердження відповідача відносно надання позивачу векселя на суму
25 млн. грн. в обґрунтування відсутності підстав для задоволення
позовних вимог також не заслуговували на увагу, оскільки згідно п.
2 додаткової угоди № 3 до зазначеного договору, позивач повернув
відповідачу вексель, переданий в забезпечення виконання своїх
обов'язків по поверненню грошових коштів, після повного виконання
відповідачем своїх зобов'язань.
Керуючись п. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд вирішив за
необхідне припинити провадження у справі по зустрічному позову
відповідача, щодо визнання зобов'язань позивача по генеральним
договорам № 1 від ХХ.ХХ.99 р. та додатковим угодам до них
припиненими неможливістю їх виконання, оскільки такий спір згідно
ст.12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не підлягає вирішенню в
господарських судах.
Вимоги позивача викладені в заяві про доповнення позовних вимог у
порядку ст.22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо визнання недійсним як
мниму угоду, що укладена лише про людське око генеральний договір
№ 1 від ХХ.ХХ.99р., пунктом якого передбачена передача позивачем
відповідачу векселів на суму 50 млн. грн. та п. 2.4 якого
передбачено передачу в заставу переказного акцептованого векселя
на суму 25 млн. грн. судом були залишені без розгляду на підставі
п. 5 ст. 81 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки згідно ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається, як на підставу своїх вимог, в той час як
надані позивачем докази суд знайшов недостатніми для розгляду
зазначених позовних вимог, доказів витребуваних судом відносно
визнання недійсним по ст. 58 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
саме договору
вказаного позивачем, суду надано не було.
На підставі викладеного, та керуючись статтями 44, 49, 77, п.1 ст.
80, п. 5 ст.81. ст.ст. 82-84 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом було
вирішено позов задовольнити частково і, відповідно, стягнути з ПБК
на користь ГО "НКС "ХХХ", - 11 740 647 грн. 75 коп. Вимоги
громадської організації "Народна кредитна спілка "ХХХ", щодо
визнання недійсним як мниму угоду, що укладена лише про людське
око генеральний договір № 1 від ХХ.ХХ.99 р., пунктом якого
передбачено передача позивачем відповідачу векселів на суму 50
млн. грн. та п. 2.4 якого було передбачено передачу в заставу
переказного акцептованого векселя на суму 25 млн. грн. залишити
без розгляду. В решті позовних вимог позивачу було відмовлено.
Також було вирішено припинити провадження у справі по зустрічному
позову промислове - будівельної корпорації "УУУ" щодо визнання
зобов'язань позивача по генеральним договорам № 1 від ХХ.ХХ.99 р.
та додатковим угодам до них припиненими неможливістю їх виконання.