Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
Коментар до рішення ( sp02/104-1 ) (sp02/104-1)
.
ХХ.ХХ.2001 року від Державної податкової інспекції у Ватутінському
районі міста Києва надійшла позовна заява про визнання угоди
недійсною. Відповідачами по справі виступали приватне підприємство
"ХХХ", а також приватне підприємство "УУУ".
Між ПП "ХХХ" та ПП "УУУ" в усній формі було укладено договір
купівлі - продажу товару (етикетка самоклейна, конверт С.11) на
суму 4 500,00 грн., в тому числі ПДВ 750,0 грн., відповідно до
якого ПП "УУУ" зобов'язувався передати відповідні товари, а ПП
"ХХХ" отримати та відповідно оплатити товар.
Виконання умов договору підтверджувалося податковою накладною,
платіжним дорученням, рахунком-фактурою та видатковою накладною.
В ході перевірки фінансово-господарської діяльності ПП "УУУ"
позивачем було встановлено, що ПП "УУУ" як платник ПДВ
зареєстроване з ХХ жовтня 1997 року та знаходилося на обліку у ДПІ
у Н-ському районі міста Києва.
З початку діяльності підприємство подавало звіти з показниками про
відсутність фінансово-господарської діяльності. Останній звіт було
надано за червень 1999 р. Звіти про результати фінансове
господарської діяльності до ДПІ у Н-ському районі почали
подаватися з липня 1999 року. Відповідно до акту обстеження
місцезнаходження від ХХ.ХХ.2000 року позивачем було виявлено, що
підприємство (відповідач) не знаходиться за своєю юридичною
адресою. Про зміну місцезнаходження органи державної реєстрації та
ДПІ у Н-ському р-ні м. Києва повідомлені не були. Фактичне
місцезнаходження підприємства ДПІ у Н-ському районі міста Києва не
було відомим.
Засновником ПП "УУУ" являвся К. ХХ.ХХ.1970 року народження, що
проживає за адресою: м. Київ, вул. Н-ська, 2, кв.1.
Директорами підприємства являлися:
Я., ХХ.ХХ.1997 р.н. (з моменту реєстрації в ДПІ). М., Б., С. Також
в позовній заяві наводився список головних бухгалтерів, та
зазначалося, що з ХХ.ХХ.1998 року обов'язки головного бухгалтера
виконував директор.
Відповідно до довідки Н-ського РУ ГУ МВС України від ХХ.ХХ.2000 р.
№ 4 за період з ХХ.ХХ.1998 р по ХХ.ХХ.2000 р. дозволи на
виготовлення печатки та штампів підприємству не видавались. Про
видачу дозволів на їх виготовлення до 1998 р. інформація у
позивача була відсутня.
Згідно пояснення від ХХ.ХХ.2000., що відібрано старшим
оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Н-сьому р-ні м. Києва Ц. - С. у
серпні-вересні 1998 р. було загублено паспорт, що підтверджено
інформацією з АРМ у "Паспорт". Після поданої заяви до Т-ського
РУГУ МВС м. Києва С. був отриманий ХХ.ХХ.99 р. новий паспорт серії
ХХ № ХХХХХХХ, виданий Т-ським РУГУ МВС України м. Києва і він
ніякого відношення до ПП "УУУ" не мав.
Позивач посилався на ст.49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
яка встановлює,
що угоди укладені з метою суперечною інтересам держави і
суспільства являються недійсними.
Так, якщо угода укладена з метою, заздалегідь суперечною інтересам
соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у
обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход
держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання
угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави
все одержане нею і все належне з неї першій стороні на
відшкодування державного. При наявності умислу лише у однієї з
сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій
стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування
виконаного стягується в доход держави.
Відповідно до п.п. 11.3.3 п.11.3 ст.11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
із змінами та
доповненнями датою збільшення валового доходу вважається дата яка
припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг) за готівку, тобто дата її оприбуткування в касі платника
податку, а за відсутності такої, то дата інкасації готівки у
банківській установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
фактичного надання результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.п 7.3.1 п 7.3 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" від 03.0.97 р. № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою
виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період
протягом якого відбувається будь-яка з подій , що сталася раніше:
- або дата зарахування коштів (замовника) на банківський рахунок
платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають
продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові
грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а
при відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській
установі, що обслуговує платника податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт платника
податку.
Таким чином, датою виникнення податкових зобов'язань по податку на
додану вартість та податку на прибуток для ПП "ХХХ" позивач вважав
дату оплати товару, тобто 17.08.1999 р. (платіжне доручення).
Податок на додану вартість 750 грн.
Також позивачем наводився розрахунок податку на прибуток:
(4 530 грн.- 750,0 грн.) х 30 % = 125,0 грн.
Тобто за підрахунками позивача загальна сума збитків складала
1875,0 грн. Дані суми відповідно до звітних документів до бюджету
сплачені не були, чим було нанесено збиток державі з розмірі
1875,0 грн.
Згідно ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
та роз'яснень Президії ВАСУ
від 12.03.99 р. № 025/111 ( v_111800-99 ) (v_111800-99)
необхідними умовами для
визнання угоди недійсною є укладання її з метою заздалегідь
суперечної інтересам держави та суспільства та наявність умислу
хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
Посилаючись на вищесказане, позивач говорив про наявність умислу
при укладанні угоди з боку ПП "УУУ" та наводив наступні аргументи:
- за юридичною адресою підприємство не знаходилося;
- звіти до ДПІ не подавало;
- податки не сплачувалися, хоча прибуток отримувався, про що
свідчив вищезгаданий договір;
- державі було нанесено збитки, в зв'язку з несплатою податків в
сумі 1 875 грн.
Спираючись на вищевказані обставини, позивач вважав, що метою
укладення угоди між ПП "ХХХ" та ПП "УУУ" було приховування
останнім від оподаткування доходів.
Відповідно до вищевказаного, Державною податковою інспекцією у
Ватутінському районі м. Києва стверджувалося, що договір в усній
формі між ПП "ХХХ" та ПП "УУУ" було укладено всупереч інтересам
Держави при наявності умислу в однієї сторони, а саме ПП "УУУ",
метою якого було приховування коштів від оподаткування.
Виходячи з вищесказаного, керуючись ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
,
ст.ст. 54, 56, 57, 67 АПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, позивач просив суд
визнати договір між ПП "ХХХ" та ПП "УУУ" недійсним відповідно до
ст.49 ЦКУ ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідач, в свою чергу, надав суду відзив на позовну заяву в
якому виклав власне бачення конфлікту, що склався.
Зазначалося, в обгрунтуванні своїх вимог позивач вказував: "...
про наявність умислу при укладанні угоди з боку ПП "УУУ", а саме:
- за юридичною адресою дане підприємство не знаходилося;
- звіти до ДПІ не подавалися;
- податки не сплачувалися, прибуток було отримано, про що свідчив
вище зазначений договір."
На час розгляду справи в суді, з доводами викладеними у позовній
заяві відповідач погодитись не міг в зв'язку з тим, що:
По-перше, на час укладання усної угоди купівлі-продажу між ПП
"ХХХ" та ПП "УУУ" (директором останнього був П.) про що свідчила
податкова накладна, рахунок - фактура, а також видаткова накладна,
підписані П. В матеріалах справи знаходилася банківська картка з
зразками підписів та відбитків печатки завірена ХХ липня 1999 року
приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Я.
зар. № 1.
ХХ липня 1999 року картка з зразками підписів та відбитком печатки
в якій директором значився П. завірена печаткою АКБ "БББ".
З ХХ липня 1999 року директором ПП "УУУ" був П. в обов'язки якого
входило подавати звітність про фінансове - господарську діяльність
підприємства.
Як вбачав відповідач з позовної заяви, позивач не викликав П. до
ДПІ у Н-ському районі м. Києва, не з'ясовував причини та обставини
за якими він не подавав звітність про фінансове - господарську
діяльність.
Без пояснень директора ПП "УУУ" П. позивач не мав підстав
стверджувати, що угода між ПП "ХХХ" та "УУУ" була укладена з метою
заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства.
По-друге, відсутність ПП "УУУ" за юридичною адресою і не
повідомлення про зміну місця знаходження в органи ДПІ Т-ського
(Н-ського) району м. Києва також не свідчить про укладання угоди з
метою заздалегідь суперечної інтересам держави і суспільства.
До адміністративної відповідальності керівники ПП "УУУ" у зв'язку
з неповідомленням про зміну місця знаходження не притягувались.
По-третє, в позовній заяві позивач посилався на п. 11.3.3., п.
11.3, ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та на п. 7.3.1., п.7.3. ст. 7 Закону
України " Про податок на додану вартість " ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, і
вказував, що: "... датою виникнення податкових зобов'язань по
податку на додану вартість та податку на прибуток для ПП "ХХХ"
вважається дата оплати за товар тобто 17.08.1999 року."
Згідно вищезазначених законів податкові зобов'язання виникають у
продавця товару - ПП "УУУ", а не у покупця.
По-четверте, позивач стверджував, що державі нанесено збиток:
750грн. податку на додану вартість і 1125 грн. податку на
прибуток:
Згідно п. 7.7.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість": "суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або
відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною
сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку .з будь-яким
продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та
сумою податкового кредиту звітного періоду..."( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, "об'єктом оподаткування є прибуток,
який визначається шляхом зменшення суми скорегованого валового
доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.З. цього Закону
на:
суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього
Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст.ст. 8, 9
цього Закону."
Отже, під час розрахунку податку на додану вартість та Податку на
прибуток, позивачем не було враховано, що ці товари ПП "УУУ"
придбало у третьої особи (оскільки зазначені товари фабричного
виробництва) з метою продажу.
Таким чином, податкові зобов'язання повинні розраховуватись як
різниця між ціною придбання та ціною продажу цих товарів.
Також відповідач зазначав, що в позовних вимогах ДПІ Т-ського
(Н-ського) району м. Києва не вказано, що саме повинно бути
повернуто ПП "УУУ" другій стороні тобто ПП "ХХХ" і що саме з ПП
"ХХХ" повинно бути стягнуто в доход держави.
Враховуючи вищенаведене відповідач вважав, що позивачем не було
надано суду доказів, які б свідчили про наявність умислу у ПП
"УУУ" укласти угоду з метою заздалегідь суперечною інтересам
держави і суспільства, а розрахунок збитків нанесених державі не
відповідає вимогам чинного законодавства. Тож, відповідач просив
суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
ХХ.ХХ.2001 року відбулося судове засідання по даній справі.
Приватним підприємством "ХХХ" відзив на позов надано не було, і в
судове засідання він не з'явився, не виконав вимог суду,
викладених в ухвалі про порушення провадження у справі.
Відповідно до ст. 75 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
справа розглядалася
за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи,
заслухавши пояснення представників позивача та представника
відповідача, судом було встановлено:
У відповідності до умов Договору купівлі-продажу, що був укладений
сторонами в усній формі ПП "ХХХ" зобов'язувався перерахувати ПП
"УУУ" грошові кошти за отриманий у останнього товар (паперові
етикетки та конверт С. 11).
Умови зазначеного Договору сторонами було виконано в повному
обсязі, а саме: ПП "ХХХ", на підставі рахунку-фактури, платіжним
дорученням, було сплачено грошові кошти за товар у сумі 4 500,00
грн. а ПП "ХХХ" за видатковою накладною відповідно було поставлено
ПП "УУУ" зазначений товар. Відповідачем - 2 (ПП "ХХХ") було видано
податкову накладну № 1 від ХХ.ХХ.1999 р. на суму 4 500.00 грн. та
ПДВ - 750,00 грн.
Як зазначалося судом, в своїх позовних вимогах позивач посилався
на ті обставини, що за юридичною адресою ПП "УУУ" не знаходився,
звітів до ДПІ не подавав, податків не сплачував, за період з
ХХ.ХХ.1998 р. по ХХ.ХХ.2000 р., дозволу на виготовлення печаток та
штампів не отримував та був зареєстрований за загубленим
паспортом.
За таких обставин позивач вважав, що метою укладення спірної угоди
є приховування ПП "УУУ" доходів, що в свою чергу завдало збитків
державі.
Відповідно до ст. 49 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо угода укладена з
метою, заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства, то
при наявності умислу у однієї з сторін все одержане нею за угодою
повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або
належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Для даних угод повинні бути характерними такі ознаки:
а) вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів
держави і суспільства в цілому. А тому, у даному випадку наявним
повинно бути недотримання саме нормативних актів, які визначають
соціально-економічні основи держави і суспільства;
б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін
порушити вимоги закону, оскільки вони укладаються з метою, яка
заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для
визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або
принаймні однієї) у формі умислу;
в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку
посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи. А
відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути
встановлений відповідним компетентним органом держави і
підтверджений законодавче визначеними засобами доведення.
Таким чином, із наданих суду доказів вбачалося, що позивачем не
доведено належним чином в чому саме полягала заздалегідь суперечна
інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, а також
наявність в діях відповідача вини у формі умислу, оскільки
сторонами повністю було виконані умови договору, про що свідчить
відсутність будь-яких доказів порушення даними підприємствами
законодавства про оподаткування і застосування в зв'язку з цим до
нього фінансових санкцій.
Також, позивачем не було доведено, що усна угода була укладена
відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам
держави, а не з будь-якою іншою.
Несплата ПП "УУУ" податків дійсно порушує інтереси держави, але це
не є достатньою підставою для визнання угоди, укладеної
недоброчинним платником податків, недійсною. Суд вважав за
потрібне зазначити, що в акті перевірки наявності юридичних осіб,
що зареєстровані за юридичною адресою від ХХ.ХХ.2000 р., що
наданий позивачем як доказ відсутності ПП "УУУ" за місцем
знаходження, також зазначалося, що ПП "УУУ" заборгованості до
бюджету не мав.
Відсутність ПП "УУУ" за юридичною адресою, не може бути підставою
для визнання угоди недійсною, оскільки, в даному випадку
законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за
неповідомлення платника податків про зміну місця знаходження.
Крім того, позивачем не було надано доказів щодо визнання
недійсними статутних та інших первинних документів ПП "УУУ" в
судовому порядку, а отже ПП "УУУ", у відповідності до ст. 23-26 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
має цивільну правоздатність, та відповідно
право на укладання цивільно-правових угод.
До наведеного додавалося, що жодним законодавчим актом України не
передбачено зобов'язання покупця (також не надано йому права)
перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем
(виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати
показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку. Це
саме стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати
ним державі податків. Згідно ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень, однак жодних доказів в підтвердження своїх
доводів, викладених в позовній заяві, позивачем надано не було.
Враховуючи викладене, суд вважав, що позовні вимоги з підстав,
зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають. На
підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, судом було вирішено в позові відмовити.