990/234/23 Про визнання протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо обмеження нарахування та виплати особі винагороди члена Вищої ради правосуддя за відповідний період із застосуванням обмежень, передбачених бюджетним законодавством; стягнення з ВРП на користь особи суму недоотриманої винагороди члена ВРП за відповідний період - 10.06.2024 Прийняття

6. Верховний Суд, з урахуванням положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, предмета й підстав позову в цій справі, характеру спірних правовідносин, їх правового регулювання та обраного способу захисту прав, з огляду на повідомлені відповідачем обставини у зіставленні з положеннями процесуального закону, дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та ухвалою від 16 листопада 2023 року ухвалив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (яке відбудеться 11.12.2023 о 14:40 год. у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: 01029, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5).

7. 19 жовтня 2023 року до Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 ..

8. 25 жовтня 2023 року до Верховного Суду від ВРП надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, а також докази, долучені до справи.

9. 02 листопада 2023 року до Верховного Суду від позивача надійшли відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

10. Крім того, представник ВРП Ізвєков К.В. подав клопотання, у якому просив суд об`єднати в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 (№ 990/234/23) із судовими справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23. Обґрунтовуючи подане клопотання, з покликанням на статтю 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) представник ВРП вказував, що у перелічених справах відповідачем є ВРП, позивачами - особи, які колись були членами ВРП (як-от позивачка). Також, позовні вимоги у цих справах є однорідні, тому що у всіх випадках звернення до суду пов`язане з обмеженням суми винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) . З цієї причини зміст позовних вимог у перелічених справах, з погляду представника відповідача, подібний. Тому, для досягнення процесуальної економії та недопущення ухвалення судом різних рішень у подібних судових справах, представник ВРП вважає, що доцільно об`єднати всі згадані вище справи в одне провадження.

11. В судовому засіданні 11 грудня 2023 року представник відповідача підтримав клопотання про об`єднання справ з мотивів, наведених у клопотанні. Позивач в судовому засіданні щодо задоволення клопотання про об`єднання справи № 990/234/23 в одне провадження зі справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23 заперечила.

12. Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2023 року відмовив у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про об`єднання справи № 990/234/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів в одне провадження зі справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23. У вказаній ухвалі, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача, Верховний Суд, з урахуванням положень чинного законодавства, виходив з того, що захист порушених прав у правовідносинах, які виникають сфері проходження (прийняття, звільнення з) публічної служби пов`язується з конкретним громадянином, а не колективом, у цьому випадку, органу державної влади. Звернення кількох осіб з позовами з однорідними вимогами до одного відповідача у спорах, які виникли у зв`язку з проходженням публічної служби - спричиненими одним і тим самим юридичним фактом (як-от дії щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП) - може спиратися на однакові чи аналогічні нормативні підстави і юридичні факти, але це ще не робить такі позови пов`язаними між собою у тому сенсі, щоб об`єднати їх в одне провадження для спільного розгляду. Захист прав та інтересів у спорі, що виникає з правовідносин у сфері публічної служби, має бути індивідуалізований, чого не досягти у разі об`єднання справ в одне провадження. З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку, що спори членів ВРП, зокрема колишніх, з Вищою радою правосуддя щодо розміру винагороди члена ВРП є індивідуальними і не можуть розглядатися в одному провадженні. Позовна заява у спорах такої категорії, як цей, має подаватися і розглядатися окремо.

ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

13. На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Указом Президента України від 30.09.1999 № 1246/99 (1246/99) була призначена на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області строком на п`ять років, постановою Верховної Ради України від 17.06.2004 № 1814-ІV (1814-15) обрана на посаду судді Господарського суду Івано-Франківської області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 № 532-VІ (532-17) обрана на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2869-VI (2869-17) обрана на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 (296/2018) переведена на роботу на посаді судді до Шостого апеляційного адміністративного суду. Рішенням XVI позачергового з`їзду суддів від 19.12.2018 обрана членом Вищої ради правосуддя строком на чотири роки та 01.05.2019 відряджена до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 відповідно до статті 29, частини п`ятої статті 54 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ (1402-19) ), статей 5, 6, 21 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIIІ (далі - Закон № 1798-VIIІ (1798-19) ). Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.02.2022 № 159/0/15-22 звільнена з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23.02.2022.

14. ОСОБА_1 зазначає, що позов подається у зв`язку з протиправним нарахуванням та виплатою позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ, у зв`язку з чим зазначає наступне.

15. 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на всій території України установлений карантин. 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553- IX (553-20) ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

16. Рішенням Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 (v010p710-20) у справі № 1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

17. Позивач зазначає, що починаючи з 18.04.2020 розмір його винагороди члена Вищої ради правосуддя був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року (виплату винагороди у повному обсязі було відновлено з 28.08.2020). Так, згідно з довідкою Вищої ради правосуддя від 14.01.2022 № 3 розмір виплаченої позивачу винагороди члена Вищої ради правосуддя склав: за квітень 2020 року - 148 116,19 грн (замість 210 200,00 грн); за травень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за червень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн); за липень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за серпень 2020 року - 355 212,00 грн (замість 420 400,00 грн); виплачено усього за 2020 рік - 2 116 418,20 грн. Розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) , що мав бути виплачений за 2020 рік - 2 732 600,01 грн. Тобто, загальний розмір недоплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склав 616 181,81 грн.

18. Позивач вказує, що 23.12.2021 звернувся до Вищої ради правосуддя із заявою про приведення нарахованої йому винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у відповідність до вимог статті 21 Закону № 1798-VIIІ та статті 135 Закону № 1402-VІІІ, однак листом Вищої ради правосуддя від 19.01.2022 № 360/0/9-22 у задоволенні цієї заяви було відмовлено. У зв`язку з чим позивач вважає, що Вища рада правосуддя при нарахуванні та виплаті йому винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами.

19. Також позивач зазначає, що Верховний Суд переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", неодноразово звертав увагу, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII як закону про судоустрій, який є спеціальним; норми інших законодавчих актів в силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть. Так, у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зауважив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) , як і Закон № 553-ІХ (553-20) не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, оскільки це є порушенням прямих норм Конституції України (254к/96-ВР) та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". У вказаній справі Верховний Суд, вирішуючи питання щодо правомірності обмеження розміру суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 десятьма мінімальними заробітними платами на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", виходив з того, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Верховний Суд також зауважив, що Закон України "Про Державний бюджет на 2020 рік" (294-20) у редакції Закону № 553-ІХ (553-20) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (2456-17) . Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України (254к/96-ВР) не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Верховний Суд зазначив, що на такий аспект законодавчого регулювання також звертав увагу і Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), а також від 28.08.2020 № 10-р/2020.

20. Позивач звертає увагу, що зазначені позиції неодноразово підтримані Верховним Судом при розгляді інших справ, що виникли у подібних правовідносинах, та на момент подання даної позовної заяви є сталими (постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21 та інші). Так, у наведених постановах, Верховний Суд констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ (553-20) як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.

21. Позивач зазначає, що зважаючи на те, що розмір його винагороди члена Вищої ради правосуддя як судді складав розмір його суддівської винагороди, який має визначатися виключно Законом № 1402-VIII (1402-19) , то зміна її розміру у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1402-VIII (1402-19) , є протиправною, а застосування відповідачем, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) є порушенням гарантій незалежності судді.

22. Оскільки у відповідності до положень статті 3 Закону № 1798-VIIІ, статті 148 Закону № 1402-VIII Вища рада правосуддя є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів Вищої ради правосуддя, позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту його порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 616 181,81 грн недоотриманих коштів саме з Вищої ради правосуддя.

23. Від ВРП надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.

24. Так, відповідач зазначає, що відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 1798-VIIІ член ВРП не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку. Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Відповідно до частини 2 статті 21 Закону № 1798-VIIІ розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

25. Згідно з частиною 1 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ (553-20) ) було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX (553-20) ) обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

26. В подальшому Конституційний Суд України ухвалив рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнав, зокрема, такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) вищезазначені положення частин 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

27. Відповідач зазначає, що частиною 2 статті 152 Конституції України, частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, жодних положень стосовно іншої дати скасування змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) або механізму виплати грошових коштів в частині обмежень винагороди членам ВРП вказане рішення Конституційного Суду України не містить. Також, в контексті зазначеного відповідач звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

28. Крім того, відповідач зазначає, що з урахуванням вказаних обставин та вимог чинного законодавства, ВРП з 28 серпня 2020 року скасувала обмеження при нарахуванні винагороди членам ВРП. Так, частина 12 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачає, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду (31 грудня відповідного календарного року). Кошти, які не були використані внаслідок застосування статті 29 Закону України № 553-ІХ, наприкінці 2020 року повернені до Державного бюджету України. Таким чином, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року членам ВРП винагорода виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону України № 553-ІХ (553-20) .

29. Крім того, відповідач просить Суд відхилити доводи викладені в позовної заяви про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо незаконності обмеження, зокрема, суддівської винагороди, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, у постанові 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, у постанові від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, за їх безпідставністю, оскільки суб`єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання є різними. У вказаних вище справах предметом спору та правового дослідження було обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди у порушення частин 2 та 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 130 Конституції України з урахуванням відповідного рішення Конституційного Суду України. Відповідач вказує, що згідно Закону № 1798-VIIІ (1798-19) член ВРП отримує винагороду члена ВРП, а не суддівську винагороду у розумінні Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Стаття 21 Закону № 1798-VIIІ визначає лише встановлення розміру винагороди, яку ВРП має виплачувати посадовій особі ВРП (члену ВРП). А тому не можна зазначати про тотожність таких понять як "винагорода члена ВРП" (є однією з гарантій члена ВРП відповідно до Закону № 1798-VIIІ (1798-19) ) та "суддівська винагорода" (є однією з гарантії незалежності суддів відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 130 Конституції України). У зв`язку з зазначеним, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій ВРП щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

30. Також щодо стягнення винагороди члена ВРП відповідач зазначає, що згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Тоді як, бюджетними призначеннями 2021, 2022, 2023 років не були передбачені кошти для перерахунку та виплати винагороди членів ВРП за 2020 рік, тому у разі прийняття Судом рішення на користь позивача, у справі, що розглядається, у ВРП у 2023-2024 роках не буде можливості виконати його, оскільки такі видатки у поточному році не планувались і у проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" бюджетні призначення на виконання таких рішень суду не передбачені. Відповідач також зазначає, що відповідно до підпункту 9 пункту 2.6. Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 (зі змінами) виконання судових рішень (як у безспірному, так добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу) щодо, зокрема, здійснення виплат фізичним особам згідно з рішенням суду, перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за кодом економічної класифікації видатків 2800 "Інші поточні видатки" (далі-КЕКВ 2800). У проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" за КЕКВ 2800 передбачені бюджетні призначення в сумі 75 700 гривень. Пропозиції ВРП щодо збільшення обсягу поточних видатків на 2024 рік при формуванні бюджету на наступний рік Міністерством фінансів України не враховані. Таким чином, у випадку подання стягувачами до Державної казначейської служби України документів про безспірне списання коштів та відсутності на рахунку боржника необхідної суми, рахунки ВРП будуть заблоковані.

31. Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначено наступне. Так, відповідно до частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі. За членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів. Частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII, яка встановлює гарантії діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачено, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.

32. Позивач зазначає, що враховуючи те, що розмір його суддівської винагороди перевищував розмір посадового окладу судді Верховного Суду, розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя на виконання вимог абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII у спірний період складав суму його суддівської винагороди як судді апеляційної інстанції.

33. Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Зазначені положення статті 135 Закону № 1402-VIII прийняті на реалізацію положень частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до яких розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Верховний Суд переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", неодноразово звертав увагу, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII як закону про судоустрій, який є спеціальним; норми інших законодавчих актів в силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть (постанови від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 та інші). У постанові від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 Верховний Суд, зокрема, наголосив, що "набрання 18.04.2020 чинності Законом № 553-ІХ (553-20) та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм не конституційними не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди. А тому на момент виникнення спірних правовідносин були відсутні законні підстави для її обмеження". За вказаних обставин позивач зазначає про безпідставність посилання Вищої ради правосуддя у відзиві на позовну заяву на обставини щодо дати визнання неконституційними положень Закону № 553-ІХ (553-20) , оскільки як у період до прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020, так і після розмір винагороди позивача - члена Вищої ради правосуддя в силу відсилочної норми статті 21 Закону № 1798-VIII, визначався спеціальним законом - Законом № 1402-VIII (1402-19) , положення якого у відповідній частині протягом спірного періоду були незмінними.

34. Крім того, позивач звертає увагу, що заперечуючи проти позову Вища рада правосуддя зауважує, що поняття "винагороди члена Вищої ради правосуддя" та "суддівська винагорода" не є тотожними поняттями. Так, відповідач вважає нерелевантними позиції Верховного Суду, наведені у позовній заяві, до предмету розгляду вказаної справи, з огляду на відмінність правовідносин за суб`єктним складом. Не заперечуючи відмінність понять "винагорода члена Вищої ради правосуддя" та "суддівська винагорода", позивач наголошує на положеннях частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII, за змістом яких у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, за ним зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів та зазначає, що факт відрядження позивача до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя не змінює його конституційного статусу судді та не є таким, що нівелює гарантії його матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів. Також, зазначає, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена Вищої ради правосуддя не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду. Необхідність встановлення зазначених гарантій зумовлена конституційним статусом Вищої ради правосуддя як органу, якому статтею 131 Конституції України надані відповідні повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності та інші. Таким чином, зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VIII саме як гарантія діяльності членів Вищої ради правосуддя, а також виходячи з того, що за позивачем як за суддею при відрядженні до Вищої ради правосуддя зберігалися гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів, позивач вважає, що зміна розміру його винагороди члена Вищої ради правосуддя у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1402-VIII (1402-19) , є протиправною, а застосування Вищою радою правосуддя при нарахуванні та виплаті у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 553-IX - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивача і як судді, і як члена Вищої ради правосуддя.

35. Щодо заперечень відповідача проти захисту порушеного права позивача шляхом стягнення на його користь недоплаченої суми винагороди з мотивів відсутності у Вищої ради правосуддя коштів для виконання рішення суду, позивач зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на рахунку для виплати передбачених законом доплат, додаткових винагород, пенсії, зарплат, компенсацій тощо не може бути підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22, постанови Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21, від 26.05.2022 у справі № 802/4528/13-а та інші).

36. Сторонами у справі були надіслані додаткові письмові пояснення щодо спірних правовідносин.

37. Так, позивач у письмових поясненнях зазначає, що відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Позивач вказує, що сума, яку він просить стягнути з ВРП, є частиною винагороди члена ВРП, невиплаченою за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 та належить позивачу до виплати в силу вимог частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII, частини п`ятої статті 54 та статті 135 Закону № 1402-VIII) та є такою, яку позивач розраховував отримати від ВРП у день звільнення з огляду на наявність у роботодавця обов`язку з її виплати, у тому числі, у день звільнення. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2023 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1. мотивувальної частини). У спірних правовідносинах, позивач вважає, що належна йому до виплати сума повністю відповідає всім ознакам та умовам, що передбачені статтею 116 КЗпП України.

38. Також позивач повторно наголошує, що статус ВРП як конституційного органу не може бути врегульований положеннями інших нормативно-правових актів, окрім Конституції України (254к/96-ВР) , Закону № 1798-VIII (1798-19) та Закону № 1402-VIII (1402-19) , а встановлення розміру винагороди члена ВРП на рівні не нижчому ніж базовий посадовий оклад судді Верховного Суду є складовою гарантій діяльності членів ВРП як органу із конституційним статусом та з виключним спектром повноважень у системі правосуддя. Вказує, що ВРП, здійснюючи виплату винагороди члена ВРП у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі іншому, ніж встановлений сукупно Законом № 1798-VIII (1798-19) та Законом № 1402-VIII (1402-19) , порушила гарантії забезпечення діяльності членів ВРП, що встановлені частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII. Крім того обмежуючи виплату винагороди члена ВРП 10 розмірами мінімальної заробітної плати ВРП порушила також і гаранти незалежності суддів.

39. Крім того, позивач зазначив, що 26.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення № 3-р(ІІ)/2024 (справа про єдиний статус суддів в Україні), в якому наголошено, що єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (абзац третій пункту 4.2 мотивувальної частини рішення). Належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій (абзац четвертий пункту 5.1 мотивувальної частини рішення від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024). У рішенні від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024 Конституційний Суд України також наголосив, що приписами статті 126 Конституції України для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів (пункт 4 мотивувальної частини рішення). Ідентичний рівень конституційної захищеності та однаковість гарантій матеріального забезпечення суддів, що чинять правосуддя, та суддів, відряджених до Вищої ради правосуддя для виконання повноважень членів Вищої ради правосуддя на рівні Закону № 1402-VIII (1402-19) закріплені в положеннях частини п`ятої статті 54 цього Закону.

40. Також позивач просить при розгляді справи врахувати сталу практику Верховного Суду, сформовану ним як судом касаційної інстанції за результатами розгляду справ, предметом яких була виплата недоплаченої суддівської винагороди діючим суддям.

41. Відповідач у письмових поясненнях зазначає, що нарахування винагороди члена ВРП у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснювалось у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року та кошти, які нараховані позивачу за вказаний період були виплачені в повному обсязі, боргу перед позивачем ВРП не має. Також відповідач зазначив, що 23 грудня 2021 року позивачем було подано заяву щодо виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно. 14 січня 2022 року ВРП надано позивачу довідку про нарахування винагороди члена ВРП за 2020 рік. 19 січня 2022 року ВРП листом № 360/0/9-22 повідомила позивача про неможливість виплати іншого розміру винагороди члена ВРП, крім вже виплаченої. 22 лютого 2022 року до ВРП надійшла заява члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 від 22 лютого 2022 року про звільнення з посади члена Вищої ради правосуддя на підставі пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя". У заяві зазначено строк, у який ОСОБА_1 просить звільнити її з посади члена Вищої ради правосуддя, - 23 лютого 2022 року. Розглянувши вищезазначену заяву 22 лютого 2022 року ВРП ухвалила рішення № 159/0/15-22 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням". Наказом в.о. Голови Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2022 року № 79-к "Про відрахування зі штату Вищої ради правосуддя ОСОБА_1" було здійснено, зокрема, остаточний фінансовий розрахунок з позивачем.

42. З урахуванням зазначеного, відповідач зазначає, що спірні кошти не нараховувались, не обліковувались у ВРП як заборгованість перед позивачем, а тому не підлягали виплаті Позивачу при звільненні і цей факт підтверджується: розрахунковими листами за квітень-вересень 2020 року, відповідно до яких борг ВРП перед позивачем відсутній; листом ВРП від 19 січня 2022 року № 360/0/9-22, яким було повідомлено позивача про неможливість виплати іншого розміру винагороди члена ВРП, крім вже виплаченої. Крім того, зазначає, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значущих та обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 9901/345/20). Таким чином, бездіяльності ВРП допущено не було, жодним законом або іншим нормативно-правовим актом не було зобов`язано ВРП здійснити перерахунок та виплату винагороди позивачу за спірний період.

43. Також у додаткових поясненнях у справі відповідач просив Суд врахувати, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) , та стягнення коштів. Вказаною постановою Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та постановила нове, про відмову у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що у вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у ВРП не було правових підстав для нарахування позивачу винагороди члена ВРП у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року без урахування вимог чинних на той час положень частин першої і третьої статті 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX (553-20) . За встановлених обставин у справі та відповідного нормативно-правового регулювання Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з висновками суду першої інстанції про протиправність дій ВРП щодо нарахування позивачці в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Оскільки в цей період обмежувальні положення статті 29 Закону № 294-IX у редакції Закону № 553-IX (553-20) були чинними, з урахуванням вимог статті 19 Конституції України не можна визнати, що ВРП як орган державної влади діяла не на підставі, чи не в межах повноважень, чи не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Не може погодитися Велика Палата Верховного Суду і з висновками суду першої інстанції про фактичне ототожнення понять "суддівська винагорода" та "винагорода члена ВРП" та поширення встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом № 1402-VІІI (1402-19) гарантій судді на членів ВРП.

44. В свою чергу, позивачем було також надано відповідні письмові пояснення з урахуванням прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23.05.2024 у справі № 990/235/23. Так, позивач зазначає, що правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 № 990/235/23, не є релевантними справі, що розглядається, оскільки сформовані за істотно інших обставин. Так, постанова від 23.05.2024 № 990/235/23 прийнята Великою Палатою Верховного Суду за позовом особи, яка у період виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 18.04.2020 по 27.08.2020 не мала статусу діючого судді (позивач - ОСОБА_2, 08.09.2016 була звільнена з посади судді Вищого адміністративного суду України у зв`язку з поданням заяви про відставку та після цього призначена на посаду члена Вищої ради правосуддя на підставі відповідного указу Президента України від 04.02.2020 № 36/2020 (36/2020) ). Позивач зазначає, що відмінності у правовому статусі позивачів зумовлюють різне правозастосування, адже на позивача (як на діючого суддю), на відміну від членів ВРП, які не є суддями, поширюються гарантії суддівської незалежності, визначені чинним законодавством.

45. Позивач повторно звернув увагу на положення частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII в контексті того, що у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі. За членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів. Згідно з абзацом другим частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судці Верховного Суду. Позивач зазначає, що оскільки він був відряджений до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 як діючий суддя Шостого апеляційного адміністративного суду, за ним в силу положень частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII зберігаються гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

46. Указом Президента України від 30.09.1999 № 1246/99 (1246/99) ОСОБА_1 була призначена на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області строком на п`ять років, постановою Верховної Ради України від 17.06.2004 № 1814-ІV (1814-15) обрана на посаду судді Господарського суду Івано-Франківської області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 № 532-VІ (532-17) ОСОБА_1 обрана на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2869-VI (2869-17) ОСОБА_1 обрана на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 (296/2018) ОСОБА_1 переведена на роботу на посаді судді до Шостого апеляційного адміністративного суду.

47. Рішенням XVI позачергового з`їзду суддів від 19.12.2018 ОСОБА_1 обрана членом Вищої ради правосуддя строком на чотири роки та 01.05.2019 відряджена до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 відповідно до статті 29, частини п`ятої статті 54 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, статей 5, 6, 21 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIIІ. Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.02.2022 № 159/0/15-22 звільнена з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23.02.2022.

48. Також Судом встановлено, що 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (211-2020-п) "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на всій території України установлений карантин. 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553- IX (553-20) ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (294-20) доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

49. Рішенням Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 (v010p710-20) у справі № 1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

50. Судом встановлено, що починаючи з 18.04.2020 розмір винагороди позивача як члена Вищої ради правосуддя був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року (виплату винагороди у повному обсязі було відновлено з 28.08.2020), що не заперечується та не спростовується відповідачем.

51. Згідно з довідкою Вищої ради правосуддя від 14.01.2022 № 3 (долученої до матеріалів справи) розмір виплаченої позивачу винагороди члена Вищої ради правосуддя склав: за квітень 2020 року - 148 116,19 грн (замість 210 200,00 грн); за травень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за червень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн); за липень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за серпень 2020 року - 355 212,00 грн (замість 420 400,00 грн); виплачено усього за 2020 рік - 2 116 418,20 грн. Розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) , що мав бути виплачений за 2020 рік - 2 732 600,01 грн. Таким чином, загальний розмір недоплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склав 616 181,81 грн.

52. 23 грудня 2021 року позивачем було подано заяву щодо виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно. 14 січня 2022 року ВРП надано позивачу довідку про нарахування винагороди члена ВРП за 2020 рік. 19 січня 2022 року ВРП листом № 360/0/9-22 повідомила позивача про неможливість виплати іншого розміру винагороди члена ВРП, крім вже виплаченої. 22 лютого 2022 року до ВРП надійшла заява члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 від 22 лютого 2022 року про звільнення з посади члена Вищої ради правосуддя на підставі пункту 2 частини першої статті 24 Закону України "Про Вищу раду правосуддя". У заяві зазначено строк, у який ОСОБА_1 просить звільнити її з посади члена Вищої ради правосуддя, - 23 лютого 2022 року. Розглянувши вищезазначену заяву 22 лютого 2022 року ВРП ухвалила рішення № 159/0/15-22 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням". Наказом в.о. Голови Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2022 року № 79-к "Про відрахування зі штату Вищої ради правосуддя ОСОБА_1" було здійснено, зокрема, остаточний фінансовий розрахунок з позивачем (без урахування спірної суми).

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА, АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

53. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

54. Згідно з положеннями частини другої статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій

55. Статтею 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє ВРП.

56. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначено Законом № 1798-VІІІ (1798-19) , відповідно до статті 1 якого ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

57. ВРП є юридичною особою, видатки на її утримання визначаються окремим рядком у Державному бюджеті України.

58. Згідно з пунктом 16 статті 3 Закону № 1798-VІІІ ВРП здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності; бере участь у визначенні видатків Державного бюджету України на утримання судів, органів та установ системи правосуддя відповідно до Бюджетного кодексу України (2456-17) (далі - БК України).

59. Відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами в межах установлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

60. Відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 1798-VIIІ член ВРП не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку. Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності.

61. Згідно з положеннями частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

62. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону № 1798-VIII член ВРП у своїй діяльності є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. ВРП як колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування покликаний забезпечувати стале функціонування та розвиток системи правосуддя з урахуванням кращих міжнародних стандартів та практик.

63. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

64. Предметом спору в цій справі є правомірність/протиправність нарахування та виплати позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ (в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) ).

65. Суд зазначає, що аналіз наведених положень, зокрема Закону № 1798-VIII (1798-19) свідчить про те, що законодавець установив обсяг гарантій членів ВРП та визначив, що на членів ВРП розповсюджуються гарантії суддів, які передбачені Законом № 1402-VIII (1402-19) . Однією із цих гарантій незалежності членів ВРП є розмір їх винагороди на рівні посадового окладу судді Верховного Суду. ВРП є незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який покликаний забезпечувати незалежність судової влади. Ураховуючи такий особливий статус ВРП законодавець установив відповідні гарантії її діяльності на рівні гарантій незалежності суддів.

66. Визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальним законодавчим актом (законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

67. Так, зазначену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України (від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018 та інші), у яких Конституційний Суд України неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

68. Установлення зазначених гарантій на членів ВРП зумовлена конституційним статусом ВРП як колегіального, незалежного конституційного органу державної влади та суддівського врядування, якому статтею 131 Конституції України надані повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду; ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності; розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалення рішень про звільнення судді з посади; надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою; ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя; вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів; ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого; а також як органу, який відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII діє для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

69. Зазначене також узгоджується з Висновком № 10 (2007) Консультативної ради Європейських судів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо судової ради на службі суспільства, відповідно до якого метою судової ради (ВРП або іншого еквівалентного незалежного органу) є гарантування як незалежності судової системи, так і незалежності окремих суддів. Судова рада наділена повноваженнями захищати незалежність суддів як необхідного елемента держави, що керується верховенством права, і таким чином дотримується принципу поділу влади. Судова рада повинна самостійно управляти своїм бюджетом та фінансуватися в обсязі, що дозволяє оптимальне та незалежне функціонування. Члени ради (судді і не судді) повинні мати гарантії незалежності та безсторонності. У Висновку від 05.11.2021 № 24 "Еволюція рад правосуддя та їх роль в незалежності та неупередженості судових систем" КРЄС наголошує, що правова основа судової ради та її основні елементи повинні бути закріплені в Конституції як безпечна правова основа для її обов`язків, незалежності та легітимності. Вони повинні включати склад і функції ради та гарантії перебування на посаді її членів, разом із гарантією її незалежності від законодавчої та виконавчої влади.

70. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

71. Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 БК України).

72. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ (553-20) , яким були внесені зміни до Закону № 294-IX (294-20) . Відповідно до цих змін Закон № 294-IX (294-20) було доповнено статтею 29, якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

73. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

74. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам ВРП, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

75. Судом встановлено, що з урахуванням та керуючись вказаними положеннями, встановленими Законом № 553-ІХ (553-20) обмеженнями, ВРП з дати набрання ними чинності 18 квітня 2020 року нараховувала і виплачувала позивачу винагороду члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (виплату винагороди у повному обсязі було відновлено з 28.08.2020).

76. 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 10-р/2020 (справа № 1- 14/2020(230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами.

77. У резолютивній частині зазначеного рішення вказано, що положення Закону № 294-ІХ (294-20) зі змінами, Закону № 553-IX (553-20) , визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

78. Суд зазначає, що отримання суддями суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом № 1402-VІІІ (1402-19) , та членами ВРП у розмірі, встановленому Законом № 1798-VІІІ (1798-19) , як зазначалось є однією з гарантій їх незалежності.

79. У частині другій статті 21 Закону № 1798-VІІІ визначено, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.

80. Так, за змістом частини другої статті 135 Закону 1402-VIII посадовий оклад є складовою суддівської винагороди. Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами.

81. Зазначені положення статті 135 Закону № 1402-VIII прийняті на реалізацію положення частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до якого розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Тобто, з наведеного слідує, що розмір винагороди члена ВРП встановлюється статтею 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII. Оскільки, зміни до законів № 1798-VIII (1798-19) та № 1402-VIII (1402-19) у частинах, які регламентують розмір винагороди члена ВРП та суддівської винагороди у період з квітня по серпень 2020 року не вносилися, то законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.

82. Крім того, положення частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII встановлено, що у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі. За членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів.

83. Судом встановлено, що позивач був відряджений до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 як діючий суддя Шостого апеляційного адміністративного суду. З урахуванням зазначеного, а також вказаних положень статті 21 Закону № 1798-VIII, статті 54 Закону № 1402-VIII за позивачем зберігаються гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів.

84. Також, щодо вказаних положень Закону № 553-ІХ (553-20) , в контексті правового регулювання спірних правовідносин, Суд звертає увагу, що Законом № 553-ІХ (553-20) не вносилися зміни ні до Закону № 1798-VІІІ (1798-19) (стосовно розміру винагороди члена ВРП), ні до Закону № 1402-VIII (1402-19) (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому Закон № 553-ІХ (553-20) не може встановлювати розмір винагороди члена ВРП. Така розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру винагороди члена ВРП), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ (553-20) , має вирішуватися на користь Закону № 1798-VІІІ (1798-19) , оскільки саме цим Законом врегульовано розмір винагороди членів ВРП як гарантія їх незалежності.

85. Таким чином, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII, які, попри те, що в часі цей Закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (294-20) (у редакції Закону № 553-ІХ (553-20) ).

86. Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1798-VIII (1798-19) та Закону №1402-VIII (1402-19) , зокрема їх статей 21 та 135, відповідно, у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

87. Аналогічний правовий висновок стосовно виплати суддівської винагороди у спірний період неодноразово викладений у постановах Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, від 04.10.2022 у справі № 640/23567/20, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 та є застосовним у спірних правовідносинах, про що також неодноразово зазначав позивач у письмових поясненнях.

88. Наведені положення Конституції України (254к/96-ВР) та правові висновки Конституційного Суду України й Верховного Суду дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, так само як і розмір винагороди члена ВРП, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу, звужуючи гарантії їх незалежності.

89. Щодо посилань відповідача на необхідність врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій ВРП щодо виплати позивачці у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) , та стягнення коштів, якою Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та постановила нове, про відмову у задоволенні позову, Суд зазначає наступне.

90. Так, у вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду за встановлених обставин у справі № 990/235/23 та відповідного нормативно-правового регулювання дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо нарахування позивачу (член ВРП) в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року винагороди члена ВРП у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Суд зазначає, що у справі № 990/235/23 обставини справи не є релевантними справі, що розглядається, оскільки позивач у справі № 990/235/23 не був діючим суддею, який був відрядженим до ВРП, тоді як ОСОБА_1 була відряджена до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 як діюча суддя Шостого апеляційного адміністративного суду, що з урахуванням зазначеного, а також положень Закону № 1798-VIII (1798-19) та Закону № 1402-VIII (1402-19) передбачає, що за позивачем зберігаються гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів. Відмінності у правовому статусі позивачів зумовлюють різне правозастосування, оскільки на ОСОБА_1, як на діючу суддю (на відміну від членів ВРП, які не є суддями) поширюються гарантії суддівської незалежності встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) .

91. Крім того, слід наголосити, що у справі, що розглядається позивач не обґрунтовував протиправність дій ВРП прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020, а також у зв`язку з цим не обґрунтовував протиправність таких дій відповідача через питання ретроспективної дії такого рішення. За наявності прямої вказівки у Конституції України (254к/96-ВР) щодо визначення розміру суддівської винагороди виключно законом про судоустрій та сталої й послідовної позиції щодо протиправності обмеження розміру суддівської винагороди іншим шляхом, аніж внесенням змін до Закону № 1402-VIII (1402-19) (у вищезазначених рішеннях Верховного Суду), набрання чинності Законом № 553-IX (553-20) та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

92. Отже, з огляду на встановлені у цій справі обставини справи та вказане нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд зазначає, що виплата винагороди члена ВРП (діючому судді відрядженому до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП) у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 21 Закону № 1798-VIII у взаємозв`язку зі статтею 135 Закону № 1402-VIII є протиправною, оскільки нівелює суть правової визначеності і передбачуваності конституційних принципів незалежності судових органів та суддів.

93. Таким чином, оскільки встановлення розміру винагороди члена ВРП (діючому судді відрядженому до ВРП для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена ВРП) у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VІІІ саме як гарантія діяльності членів ВРП, а також гарантія матеріального забезпечення, визначена законодавством для суддів, то зміна розміру такої винагороди у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1798-VІІІ (1798-19) , є протиправною, а застосування ВРП при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена ВРП положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-ІХ в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивача як члена ВРП та як діючого судді, з урахуванням положень Закону № 1402-VIII (1402-19) та встановлених конституційних гарантій передбачених для суддів.

94. Щодо позовної вимоги про стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 недоотриманої винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 616 181,81грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті, Суд зазначає.

95. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.

96. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

97. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

98. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

99. Суд звертає увагу на те, що стягнення заборгованості і зобов`язання нарахувати і виплатити цю заборгованість - це два різні способи захисту порушеного права і передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.

100. Відповідно до довідки Вищої ради правосуддя від 14.01.2022 № 3 розмір виплаченої позивачу винагороди члена Вищої ради правосуддя склав: за квітень 2020 року - 148 116,19 грн (замість 210 200,00 грн); за травень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за червень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн); за липень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за серпень 2020 року - 355 212,00 грн (замість 420 400,00 грн); виплачено усього за 2020 рік - 2 116 418,20 грн. Розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ (553-20) , що мав бути виплачений за 2020 рік - 2 732 600,01 грн.

101. Таким чином, загальний розмір недоплати позивачу за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 складає 616 181,81 грн.

102. Ураховуючи те, що Вища рада правосуддя є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів Вищої ради правосуддя, Суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є задоволення позовних вимог в частині стягнення з Вищої ради правосуддя недоотриманих коштів в розмірі 616 181,81 грн.

VI ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

103. Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

104. З огляду на викладене та, ураховуючи те, що відповідач не довів правомірність своїх дій, як того вимагають частина друга статті 19 Конституції України та стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Вищої ради правосуддя щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ (553-20) , стягнення з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 616 181,81грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

105. Щодо заявленого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтованого тим, що до спірних правовідносин мають застосовуватися строки, які визначені частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд зазначає наступне.

106. Так, положеннями частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

107. Згідно з положеннями частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

108. З аналізу вказаних положень процесуального законодавства вбачається, що Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) передбачено можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

109. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

110. Частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

111. Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

112. Тобто, поняття "винагороди члена Вищої ради правосуддя" у контексті спірних правовідносин є рівнозначним поняттю "оплата праці". З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що положення Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) не містять норми, яка регулює строк звернення до адміністративного суду із позовом про стягнення усіх невиплачених працівнику при звільненні сум, норма статті 233 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальною нормою, яка встановлює строк звернення до суду з цим позовом.

113. Аналогічний правовий висновок Верховний Суд неодноразово висловлював у своїх рішеннях, зокрема у постановах від 04.05.2023 у справі № 560/3294/22, від 26.05.2022 у справі 420/10861/21, від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та ін.

114. Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

115. Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (322-08) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

116. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

117. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

118. У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп (v001p710-97) і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

119. Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

120. Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017 (v002p710-17) ). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (v008p710-05) ).

121. Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

122. Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

123. Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.